Віра – дар Божий
- 10.04.11, 00:04
"Каже безглуздий у своєму серці: "нема Бога". Цей вислів у Святому письмі – Псалом 14.1 – незаперечно є логічним. Щоб сказати, що якоїсь особи немає, треба насамперед знати її ідентичність. А хоч один із смертних знає ідентичність Бога? Ні, не знає. Отже, сказати "Бога нема", – є безглуздям.
Інша справа, коли людина говорить: "Я не вірю в Бога". Акт віри – психологічний акт, наявність чи брак якого людина може збагнути. Тому цей вислів не є безглуздям.
Якщо людина говорить:"Я вірю в Бога", то це означає не тільки спроможність її розуму, а й вплив на неї Божої ласки (енергії, як говорили давні грецькі Отці Церкви).
Завдяки Божій ласці людина живе у новому надприродному стані свідомості, де зникають межі таких протилежностей у людському житті, як: терпіння і радість, невдачі і успіхи, самозвинувачення і всепрощення, здоров'я і слабкість, і, навіть, життя і смерть.
"Коли людина відчує боже призвання, в ньому виникає нове життя в котрому він не відчуває себе одиноким, тому що він поєднався з Богом та Його правдою. У тому житті його думки ототожнюються зі світовою волею. Він володіє передбаченням сучасного і повнотою віри в остаточну перемогу Божої Істини" (Е. Шюре. "Великі посвячені").
Як приклад, наведу епізод із життя отця Теодора Грушкевича. У листі до своєї дружини з місця ув'язнення 18.01.47 року він пише: "Моя, Найдорожча! вчора дістав від Тебе передачу, дякую. Ми святкували, Богу дякувати, гарно (не ображайся, що тут, замість Тебе, знайшов я собі іншу розраду). Але така доля й обов'язок священика: навіть і в своєму горі, нести другим розраду. Уладив я тут спільну Святу Вечерю, промовив пару слів потіхи. Треба було бачити у цю хвилину тих людей, аби зрозуміти, чи є яка користь із того… Ми тут є Божою зброєю для допомоги іншим і це оправдує наш тут побут, і най осолоджує Твою гіркість розлуки… Треба було бачити враження Водосвяття на людях і знову приходить гадка: нас тут треба було". (О.Гентуш. "Листи з неволі")Чи може кожна людина отримати ласку Божу? Пошукаймо відповідь у Христових притчах. "Вийшов сіяч сіяти своє зерно, і як він сіяв, одно впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. Друге впало на камінь і, зійшовши, висохло, бо вологості не мало. Інше впало між тернину і тернина, вигнавшись із ним вкупі, його заглушила. Нарешті, інше впало на ДОБРУ ЗЕМЛЮ і, зійшовши, вродило сторицею. Кажучи це, Ісус голосно мовив: "Хто має вуха слухати, той слухає" (Лука. 8. 4-8).
Далі євангеліст тлумачить цю притчу, та, думаю, що ви й так зрозуміли царства Божого: "Те, що на добрій землі, це ті, що чуючи добрим і щирим серцем Слово, держать його і дають плід терпіння" (Лука. 8. 15).
Усе це вказує на надприродне, тобто Боже походження християнської віри. Живучи цією вірою, християнин у своєму щоденному житті здатний осягнути тривалий мир у своїй душі, та справжній Божий світогляд.
Людмила Огнєва
“Світлиця”, № 60, 27 жовтня 2000
Коментарі