Людмила Огнєва
ПОДАРУНКИ ПРЕДКІВ
"Наші предки давні українці були справжніми екологами. Вони передали нам Божі дарунки: українську мову, землю, традиції і звичаї збереження рівноваги в Природі."
Галина Хоткевич, музикознавець,
писанкарка, автор "Зеленої книжечки"
Дуже популярна сьогодні в суспільстві тема соціально-економічної кризи. Та якби ж то вона була одна! Існують ще і екологічна, і етнічна, і демографічна, і оздоровча. Варто було б замислитися над причинами цих явищ.
Доля подарувала мені зустріч зі Марією Петрівною Грицай. Вона завідує відділом Геронтології в Українському інституті екології людини. Про напрямок своєї діяльності вона говорить:
"В пошуках виходу ми звертаємося до правитоків нашого народу – тих часів, коли розумні батьки вчили дитину вітатися і розмовляти з Природою, Сонечком, Вітром, Водою, Землею, Травами, Деревами, птахами, звірами, з усіма сущими в світі. Втрата скарбів історичного минулого дорівнює втраті майбутнього. Найбільший наш скарб – глибинно мудра традиційна звичаєва культура, що промовляє до нас через словникове багатство української мови, пісні, річне обрядове коло" (…)
"Ми знаходимося на підходах по розкриттю практичного значення українського національного одягу, пісні, вишивки, творів ужиткового мистецтва, звичаєвого річного кола, свят для збереження і відновлення здоров'я народу" (з виступу на науково-практичній конференції "Буття українців" у Києві в Українському домі 21 травня 2005 р.).
Далі пані Марія, посилаючись на наукові дослідження, стверджує, що наші предки сприймали світ не 4-х вимірним способом (три координати простору та час). У них існувало 8 і більше рівнів світосприйняття:
"5-й рівень – розвинене яснобачення з усвідомленням дії різних сил у людині, просторі, часі;
6-й – ясний слух і розуміння мови всіх істот і сил природи;
7-й – ясне осязання структури, форми і устрою істот, простору і часу;
8-й – ясний інтуїтивний зв'язок з Божественним світом, відповідальність за його розвиток".
Символом восьмивимірного світосприйняття є дуже поширений мотив восьмикутної зірки. Його українські майстри перенесли і на рушники, і на сорочки, і на писанки, і на килими.
Отже, герої давніх билин, казок, пісень, колядок, які спілкувалися з Природою – не є фантазією нерозвинених народів.
Наведу кілька прикладів розмови з Природою.
В обжинковій пісні зверталися до ниви:
Ой нивонько, нивонько, верни нашу силоньку.
Як ми тя зажинали, то ми силоньку мали,
Тепер ми марнесенькі, як лебідь білесенькі.
Переходячи в нову хату, господиня вибирала жар із старої печі, шанобливо, звертаючись до Вогню, як до предка: “Ходімо, дідусю, на нове місце!” А перенісши його в нову хату, заговорювала: “Огонь-багач, не йди од нас! Хто тебе буде звати – не йди з хати!”
А ось – у колядці - розмова між дібровою та звіром:
– Чого ж ти шумиш, гей дубровонько?
– Бо в мені є чудноє звіря, сиве оленя...
Ой ходить за ним можний панонько…
Воно ж йому каже:
– Ти за мнов не ходи,
Не труди собі рожну лаєньку
Ой зійду ж бо я в туги-луги,..
На бистрії води.
Там ти мене ймеш,
Там ти мене вб'єш.
Відомі й розмови зі Сонцем:
Ярославна – світла постать “Слова про Похід Ігоря” – промовляла до Сонця: “О Світле й пресвітле Сонце, для всіх ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?”
Зверталася вона і до Вітру.
Навесні діти зверталися до Сонечка:
“Ой, ти Сонечко, засвіти.
Землю нашу Матінку пригорни”.
Цар Володимир Мономах у своїй “Науці” дає дітям настанови: “Щоб не застало вас сонце в постелі… Віддавши досвітню похвалу Богові, а потім при сході Сонця, й, побачивши Сонце, прославте Бога з радістю”.
Та й до Сокола зверталися по пораду :
А в соколонька двір в острозі…
А в тім острозі зелений явір,
А в тім яворі сильне гнізденько,
А в тім гнізденьку сив сокіл сидить.
Сив сокіл сидить жалібно квилить.
Їхав панич і хотів застрілити його, але сокіл сказав:
Не стріляй мене, красний молодче,
Красний молодче, премудрий стрільче!
А тобі я стану в пригодоньці,
Загадну тобі три загадонці,
Три загадонці – три городеньки:
В першім городці коні сідлати,
В другім городці – бояри брати,
В третім городці собі панну взяти,
Собі панну взяти, із нею жити.
Сокіл вчить, як треба поділити громаду, щоб у суспільстві був лад.
У староукраїнців був реальний поділ дозрілої молоді на дві групи (молодецьке і дівоче), а старші люди та діти творили окреме зборище. І у колядці йде мова про три городки: старих людей – господарський городок, де можна коня дібрати, – другий – молодецький, де можна весільних бояр замовити, а третій городок дівоцький, де можна подругу вибрати не для іграшки чоловічої, а щоб з нею жити.
(Далі буде)
