Нехай кожен день розпочинається радістю наступаючого чистого світанку,

Триває у щасті сонячного полудня,і закінчується сутінками задоволення від прожитого дня. Нехай у Великодньому кошику буде місце не лише для писанок,але й для теплих слів і щирих усмішок. Нехай воскреслий Господь принесе у кожен дім, у кожне серце мир,злагоду,взаєморозуміння і любов. Всім смачної Паски,гарного настрою і веселих свят!

                     ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Навіщо цей дощ із неба ллється?

Навіщо у ньому розчиниться серце?

Навіщо слова?Беззахисні звуки…

Навіщо ця зустріч?Навіщо розлука?

Навіщо хвилини у вічність летять?

Так швидко і так нестримно?...

Краплини дощу по вікнах біжать,

Вони вже нічого не змінять.

Навіщо цей погляд кудись в далечінь?

Навіщо безглузді питання?

Там,де було світло,лишилась лиш тінь

Розбитого вщент бажання.

Один лишь вопрос: ”Почему?!”

Душа умирает от боли.

Я слёз удержать не могу.

Позволь разделить их с Тобою.

К тебе поклонится спешат,

И славят Тебя устами.

О чём же сердца говорят,

Целуя святые раны?

Душа от обиды кричит,

Моля за людей прощенья.

Чьё сердце упрямо молчит,

Прошу я за всех во смиреньи.

За тех,кто Тебя не знает,

Кто в пустозвоне веселья

Вселенскую скорбь проживает,

Любовь предавая забвению.

Я времени не ощущаю…

Очами раскрытой души

Я крестный Твой путь созерцаю

В безмолвной сердечной тиши.

Спасения нашего Вестник,

Навеки ты смерть сокрушишь.

И вскоре во славе воскреснешь!

Но прежде на крест поспешишь…

Ти досі лиш її одну кохаєш.

Вона у твоїх мріях і у снах.

Ти її погляд у чужих очах шукаєш,

Не розуміючи,що в неї інший шлях.

Новій красуні серце розбиваєш,

Даруєш квіти і казкову ніч.

Та свого серця їй не відкриваєш,

В черговий раз відпустиш й промовчиш.

Як далі жити з цим – і сам не знаєш.

Ти її вибір не пробачив до сих пір.

Цей фанатизм коханням називаєш,

І свою душу виливаєш на папір.

Роки летять.Та з тягарем образи

Продовжуєш ти по життю іти.

Ти звик отримувати все й відразу,

Та лиш її взаємності не зможеш досягти.

Не вистачає мужності зізнатись,

Що в дійсності у серці ти несеш.

Адже ти зовсім не її кохаєш,

Ти свою гордість любиш над усе.

Я у всесвіті очей розчинилась,

У безодні синіх мрій заблудилась.

У ті очі,наче в дзеркало,дивилась.

З них любов рікою в серце пролилась.

Я до уст твоїх медових торкнулась,

І в кохання океані потонула.

Ми дорогами далекими блукали,

Поки цю стежинку відшукали.

Не сльоза це – ніжності краплинка,

Це мого сердЕнька половинка.

Ти впіймав її гарячим поцілунком,

То ж нехай тобі буде дарунком.

Ты с нетерпеньем встречи ждал,

Хотя б мгновенье с ней быть рядом.

Но в сердце боль лишь ощущал,

Когда к тебе касалась взглядом.

Душа рвалАсь,а ты молчал,

Скрывая слёзы за улыбкой.

Лишь тихо взглядом провожал,

Боясь назвать любовь ошибкой.

За руль садился и курил,

Мечтая вновь её увидеть.

Держался из последних сил,

Боясь признанием обидеть.

Увы,ты слишком долго ждал,

И о твоей любви она не знала.

Кто не успел,тот опоздал,

Не о тебе совсем она мечтала.

И в чём теперь её вина?

Зачем словами ранишь душу?

Ты понял – не твоя она…

Её покой решил нарушить.

Быть может,горечь твою смыть

Её слеза тебе поможет…

За боль любовью заплатить

Пойми,она уже не сможет.

Весна чарує і п’янить,

Даруючи надій намисто.

І так звабливо мерехтить

Вечірніми вогнями місто.

Кохання й кави аромат

Між вуличками тут кружляє.

І мрій нестримний зорепад

Закохані серця єднає.

Дзвенить останній вже трамвай.

Нагадує – пора прощатись.

Час, зупинися, зачекай!

Я хочу в миті цій зостатись.

Повільно містом сон ступає.

Малює сині візерунки.

А нас так палко зігрівають

Під Львівським небом поцілунки.

Розквітає весна дивоцвітом

У твоєму розкритому серці.

Сонця променями оповита,

Лебедина мелодія ллється.

А в очах твоїх тепле літо,

Несподіване і незнане,

У душі виграють самоцвіти

ВеслкОвими кольорами.

І неначе до неба торкаюсь

До твого семиструнного серця.

Ароматами перших конвалій

Ніжно щастя хай в ньому озветься.