*** *** ***

Подарила тебе я звёзды,

И парила с тобой во Вселенной.

Никогда ты забыть не сможешь

Это таинство ночи волшебной.

 

Подарила тебе я крылья

И восторг от полёта страсти.

Я улыбкой тебя озарила,

Чтоб ушло из души ненастье.

 

Я открыла тебе двери в сказку,

В мир с серебряною мечтою.

В мир чудес и безбрежной ласки,

Только сердце тебе не открою.

Лебідка

Була я незалежною і сильною,

Могла ж навік залишитись єдиною.

Лиш ти зміг срібні дверці відчинити,

Й зумів крилате серце приручити.

 

В твоїх руках, неначе полум’я, горіла,

Та ця шалена пристрасть крила обпалила.

Без неба й крил не зможе пташка жити,

Та не хотів чомусь цього ти зрозуміти.

 

Імлою гордість миттю нас покрила,

Й п’янким оманливим дурманом напоїла.

І серце зльодяніло від гіркої правди, -

Бо ми любов єдину втратили назавжди.

 

Буду у небі я лебідкою літати,

Й не зможе вже ніхто мене спіймати.

Бо крижаною феєю давно я стала,

Я ніжність без останку всю тобі віддала.

 

І не тобі тепер вірші я свої пишу,

Та синій погляд в серці назавжди залишу.

Не зможу більше я ніколи це тобі сказати,

Що буду одного тебе завжди кохати…

Разноцветная


Её губы цвета орхидеи,

У них вкус как апельсин-оранж.

Всех улыбкой солнечной согреет.

Изумрудами горят её глаза.

 

В её сердце – небо голубое,

Незабудки синие в душе.

И мечты её парят на воле

Фиолетовою птицею во сне.

 

Сделать мир хоть чуточку добрее

Может фея разноцветных лепестков.

Лишь друг другу вы дарите посмелее

Разноцветные букеты чувств и слов.

Зачем?

Зачем опять врываешься в мой сон?

Давно покрыто прошлое снегами.

Зачем опять с тобой мы в нём вдвоём?

Ведь в жизни пропасть между нами.

 

Давно уже другая жизнь у нас.

Ты не со мной, и о тебе я не мечтаю.

Зачем опять в столь поздний час

Я это имя снова повторяю?

 

Кто объяснит, зачем приходит он,

Когда я чувствам новым открываюсь?

Является из прошлого нелепый  сон,

И к сердцу путь он вновь перекрывает.

Коллекционер


О тебе говорят – романтик,

Иногда даже ставят в пример.

Так заманчив блестящий фантик,

Ты всего лишь коллекционер.

 

Ты словами умело бросаешься,

И в охапку сердца собираешь.

Но гляди, дорогой, заиграешься,

Хоть сейчас ты в цветах утопаешь.

 

Но, увы, есть цветочки с шипами,

Их твой шарм не пленит нисколько.

Среди роз, незабудок и ландышей

Ты всего лишь нарцисс, да и только.

 

А ведь знаешь, как в жизни бывает,

Попадёшь ты в свою же проекцию.

Кто-то так же с тобой поиграет,

Станешь частью ты чьей-то коллекции.

 

Впустіть Його до серця

Нам життя дароване від Бога,

Тільки ми його не вмієм цінувати.

В ньому істина, і правда, і дорога,

Він нас вчить любити і прощати.

 

Ми усі його живі клітинки.

В нього мить як вічність, вічність-мить.

Ми у морі Всесвіту краплинки,

А в краплинці кожній цілий світ.

 

Він нам показав життя дорогу,

І напитись дав живильної води.

Він узяв наші печалі і тривоги,

Ми ж його бездушно розп’яли.

 

Істину в чужих світах шукаєм ,

Поклику душі чомусь не хочем чути.

І трактати філософські ми вивчаєм ,

Та у власне серце боїмося заглянути.

 

На шматки самі себе ми розриваєм,

Поклоняючись язичницьким богам.

Та кому вклоняємось, від того й силу маєм,

Власну душу віддаємо злим вовкам.

 

Є у Всесвіті для всіх закон єдиний ,

І ніщо, розділене в собі, не устоїть.

Не злетить увись з одним крилом пташина,

Так і тіло без душі не зможе жить.

 

Тільки з Ним зумієм зло здолати.

Ми усі – Його єдиний організм.

Є приреченим без тіла орган помирати,

Ми самі ж і запускаєм вбивчий механізм.

 

Він пожертв і нагород не вимагає,

Всіх дітей своїх любов’ю огортає

Кличе він усіх, й до кожного озветься:

Ось стою і стукаю…Впустіть до серця…

Поговори со мною,небо

Поговори со мною, небо…

Услышь меня, тебя прошу.

Моя душа покрыта снегом.

Я в нём мечту свою ищу.

 

Поговори со мною, ветер…

Я птицей вольною с тобой парю.

И есть вопрос, но нет к нему ответа.

Ведь я расстаться с небом не могу.

 

Поговори со мною, сердце…

В тебе я тайну эту сберегу,

О том, как дивным лучиком согреты ,

Вдруг орхидеи расцвели в снегу.