Впустіть Його до серця

Нам життя дароване від Бога,

Тільки ми його не вмієм цінувати.

В ньому істина, і правда, і дорога,

Він нас вчить любити і прощати.

Ми усі його живі клітинки.

В нього мить як вічність, вічність-мить.

Ми у морі Всесвіту краплинки,

А в краплинці кожній цілий світ.

Він нам показав життя дорогу,

І напитись дав живильної води.

Він узяв наші печалі і тривоги,

Ми ж його бездушно розп’яли.

Істину в чужих світах шукаєм ,

Поклику душі чомусь не хочем чути.

І трактати філософські ми вивчаєм ,

Та у власне серце боїмося заглянути.

На шматки самі себе ми розриваєм,

Поклоняючись язичницьким богам.

Та кому вклоняємось, від того й силу маєм,

Власну душу віддаємо злим вовкам.

Є у Всесвіті для всіх закон єдиний ,

І ніщо, розділене в собі, не устоїть.

Не злетить увись з одним крилом пташина,

Так і тіло без душі не зможе жить.

Тільки з Ним зумієм зло здолати.

Ми усі – Його єдиний організм.

Є приреченим без тіла орган помирати,

Ми самі ж і запускаєм вбивчий механізм.

Він пожертв і нагород не вимагає,

Всіх дітей своїх любов’ю огортає

Кличе він усіх, й до кожного озветься:

“Ось стою і стукаю…Впустіть до серця…”