навіяне притчами
- 29.05.15, 21:25
Жив собі бідолаха (сарака) і скаржився постійно на життя. Люди з села
змилувалися над саракою і порадили йому звернутися до мудрого старого діда
(мольфара), що жив відлюдькувато на схилі гори за селом.
Прийшов сарака до мольфора тай каже: йой діду, маю страшну біду. Я бідний,
голий, простоволосий і ніц не маю талану (щастя, вдачі). Дайте ми раду, діду!
Мольфар каже у відповідь: не бійсі синку "все" (весь час,
постійно) так не буде. /змовкає/
Сарака: діду - кажіть, яка ж рада мому нещістю?
Мольфар мовчить і вступаєсі (йде) до хати.
Сарака такі (також) вступивсі домів (додому). Не зна, що робити.
Але за рік-другий зачинає сарака ґаздувати. Все йому таланить. Має худобу,
коней, вівці. З часом стає найбільшим ґаздою на селі.
Якось думає колшній сарака, що тра дякувати мольфару за поміч. Йде до хати за
селом, тай каже мольфару: "Діду, маю дяку вам до гробу. Просіть, що хочте,
ви мене вратували од голодної смерти".
Дід запаює файку (люльку), і з-під сивих брів зирка на чоловіка: "Та ніц мені не тра од тебе. Бо то все так не буде".