Профіль

Гал@ктика

Гал@ктика

Україна, Кропивницький

Рейтинг в розділі:

три мечі...

Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

Я не знала

Схаменутися!
І піти -
Лиш туди,
де тебе не буде.
Де не будеш
ятрити ти
Моє серце
в роздертих грудях.
Буде - світ навколо -
і люди...
Буде - сонце! І сміх -
Удосталь...
Буде чуйність, і чулість,
й хто зна -
Може, буде -
Лиш тінь самоти.
Ну, а ти -
А ти... відійди!
Відмежуйся
від мене мовчанням,
Щезни вмить
З тим забутим
коханням,
Із життя мого
геть піди...
Сталось те,
чого не чекала...
Я свій біль
у слова увібрала -
І роздерла його
на шматки!
Я себе - сама! -
покарала.
Я не знала,
що ти - такий...

Тебе люблю...

Тебе люблю...
До стогону,
До схлипу,
До спалаху надії
У очах.
Аж до судоми
З ароматом липи,
Аж до безмежжя
У прогірклих снах.
І до крайнеба,
І до третіх півнів,
До цокотіння
Золотих підків...
До стужі півночі,
До спеки півдня,
Аби лиш... ти
Любові захотів.

Правічне

Прасонце примружилось хитро у хмарах,
Прадавню мелодію вітер виводить,
І в небі птахи свій танок хороводять...
І знаю, що ми вже з тобою - не пара.
Й дощем праосіннім сльоза потече,
Й відлунням прокотиться шурхіт дороги.
Й рука у прощанні, і кроки з порогу,
І слово, не сказане нами іще...

* * * * *

Перегорить, переросте, перебунтує -
І перейде у стан новий зболіло...
Перепочине хвилю грішне тіло -
І знов прокинеться, почує
Зітхання поряд і тривогу,
Відкине снів пересторогу,
Зірветься, займеться у зоряниці -
Й зійде любов у приспані зіниці...

Пелюстка

Пелюстка ніжна білої троянди
Зрадливо відірвалась від бутону.
За це її байдуже зметено зі столу,
Ну, а бутон - позбавлено престолу,
До товстого заховано вже тому,
Де йдеться про якісь заморські мандри...
У цю товсту і нецікаву книжку
Я заглядатиму щоразу нишком.
Пелюстку ту самотню пригадаю,
Що не потрапила до сплющеного раю...

Невагоме

І зависло вітання
Поміж нами в повітрі.
І яскрава вітальня...
І прадавнє повір'я...
І перо на подвір'ї...
І подружчині очі...
Галасне надвечір'я.
Стиглі фрази охоче
Перекочують люди.
Його знову не буде -
Недозрілого слова.
На тонкій волосині,
На хиткій павутині -
І зірватись готове,
Впасти в доторки сині
І у погляди чорні...
Я тебе перегорну,
Немов лист із альбому,
І заб'ється у скронях
Майже щось невагоме -
Всіх надій моїх втома.

Крик

Несамовито
Хочу влити
В твоє мовчання
Я свій крик.
Скажений цей,
Безглуздий рік -
Мого приниження
І болю -
Тобі віддати!
Візьми з собою
Усі мої
пекучі дні.
Мені залиш
на дні
Лиш осад.
Лише спогад,
Про дні,
Що серце зводять
До вищої розплати.
Про миті,
У яких
Хотілося вмирати.
Залиш мені
Мою свободу,
Мою - невизначену -
вроду,
І горду
Мою самотність,
Що дні
подальші
Зводить
В одне бажання -
Спокою.
І тиші...
Залиш мені...
Залиш мене!
Залиш лиш.

Бажання

Блаженно хочеться любові!
З любов'ю хочеться блаженства,
Бажання мрій і навіженства,
І снів - гарячих й кольорових!
І хочеться також мовчання.
І тиші. Й вітру шелестіння.
Світанків, спокою, зітхання,
Днів з прохолодою. Й терпіння...

Дивна гра

Ми знову граємось
В мовчанку...
Ти - звечора,
А я - ізранку.
Лиш - очі в очі.
Дивна гра ця -
І плакать мовчки,
І сміятись.
Й шукати знов
На глибині
Очей замерзлих
Стерті дні.
Й завмерлі фрази
На вустах,
І доторки
В забутих снах,
І дивний сміх,
І поцілунки.
І шалу гріх,
І візерунки
Волосся на щоці...
Шукати знов...
І лиш вночі,
Зібгавши всі
Свої образи,
Наважитись...
Та знову фрази
Затерпнуть
Подихом осіннім.
І поглядом
Безмежно-синім
В безглуздості
Пустих розмов...
І знову -
Мовчимо...