А відповідь - просто блукала по стелі,
По білій підлозі і згорнутих стінах.
Вона плюскотілась в бокалових винах
Й лягала в незастлані здавна постелі.
Вже відповідь липла до вуст захмелілих,
Чіплялась за голос, ще вчора розлогий,
І сипалась знову на камінь підлоги,
І клеїла дурня - невдало й невміло.
Мов привид самотній, зболіло постала,
Просилась у руки - й все так сиротливо,
І зблиснула жаром із слів страхітливо,
Й між нами, мов камінь правічний, упала.

Зимовим днем
Із дивним сонцем
Цей шлях любові розпочався...
Заглянув у моє віконце
Промінням сонячних поем
Ранковий блюз.
А сон - сміявся
Над сумнівами дня.
Печалі зовсім не боюсь!
Вже душі відчиня
Й вуста зближає у цілунку
Любов. Й усі малюнки -
Реалістичні,
Романтичні,
В своїй наївності німі -
Й дзвінкоголосі! -
Складаю за листком листок...
Я - мов пустий ковток,
Мов дощ, що все моросить,
Я - зайва нота "мі"
У марші Мендельсона,
І очі напівсонні
У ліжку не твоїм.
Й весняний - третій! - грім,
Й підбитий в небі птах,
І хворий сніг в руках...

Летить твоя долоня -
Й лягає на мою...
А молоточки в скронях
Підківки сліз кують.
Лягай, долоня тепла,
На лінії душі,
Й зігріти поспіши,
Щоб з скриком не затерпла
В польоті необачно
Ця хвиля золота,
Щоб знову нам побачить,
Як ніжність розквіта.
Й дитя майбутнє в лоні
Окреслиться на мить...
Летить твоя долоня,
Щоб знов мене любить...

Я запізнилась

На десяток років...

Згубилась

В просторі і часі.

Й зустріла –

Сліпо так й невчасно –

Ті очі, ті слова, ті кроки...

Німе питання

Поміж нас.

А я – лечу у вир

Щоразу!

І дикий час,

Зрадливий час

Кидає в душу

Болю фрази.

Роки... Летять,

Немов у сні,

Двигтять

І днями, і словами...

І ці пекучі,

Дивні дні

Постануть болем

Поміж нами.