Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі?

Ви чyли, раз я завела жалі та голосіння, — то ж

була буря весняна, а не сльота осіння.

А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима покриє барви й квіти —

на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.

Леся Українка

Любов Свіріденко — поетеса, голова ГО «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія»

Маленька затишна вулиця, котра веде до будинку поетеси Любові Свіріденко, тільки-но її припорошив зимовий сніг, одразу перетворилася на ковзанку, котру ми все ж таки зуміли подолати. Нас зустрів теплий будинок, по-материнськи красивий погляд господині і філіжанка запашної кави.

Поетеса? Так! Людина, котра творить вірші. Людина, котра своїм дотиком дарує словам ритм і рифми, а вони їй вдячно за це співають про життя, любов та віру. Про цю справжню українську берегиню написана вже сила силенна статей, дописів, відгуків. Це легендарна постать як на Буковині, так і за її межами.

Та в нас відбувся інакший діалог. В нас відбулася «Сповідь». Навпроти мене сиділа ДУША. Душа, котра випромінює любов. Котра всім своїм єством прагне до сонця. Я зачаровано слухав, заворожений тим, яка неймовірна сила та ніжність сповнюють серце цієї жінки. Я попросив її прочитати вірш про любов. Якби я заново вчився жити, я б попросився до неї на урок. Яка чиста та невтомна душа! Якої сили досягає людина, котра так ніжно любить Господа.

Той день видався важким для нашої знімальної групи — зранку ми зняли декілька «Сповідей», а потім на нас чекали інші герої… Та я абсолютно забув про це, повністю розчинившись в неймовірному моменті спілкування душ.

Красиві очі з українською величчю гідно та вільно дивилися на світ. Красива душа жовто-синім двоколором рідного прапору огортала кожну Матір, котра втратила сина, і плакала разом з нею. Красива жінка, донька України, своїми материнськими руками обіймала усіх тих, хто потребував її допомоги і по-материнськи міцно тримала біль цих душ, аби вони тільки вірили, аби не втрачали віру.

Красива українська МАМА, посміхаючись і радісно мружачись від яскравого сонця, звертається до Господа і щодня просить миру та щастя для своєї Нації. І лише потім просить за себе. Мужньо та сильно.

Душа має свій тембр. Вона, наче дзвін весняного струмочку, може закликати жити, а може заколисати немовля. Є душі, котрі кличуть та закликають. Є душі тиші. А є душі-сонця. Вони зігрівають і пробуджують життя. Ми часто не цінуємо все те, що дарує нам Господь. Звикли сприймати це все як даність. Та ким була дана ця даність? Про це ми не замислюємося. Нам це не потрібно. Доки не настане час випробування.

І лише тоді ми починаємо усвідомлювати хто ми і навіщо прийшли на цю землю. Для того, щоб почути, необхідно молитися. Не просто повторювати слова і машинально хреститися, а щиро говорити з Небесним Отцем.

Ця «Сповідь» промайнула наче мить. Нам не вистачало часу, щоб наговоритися. Я раптом схвильовано і трохи зніяковіло промовив: «Я дуже сильно молюся!». Пані Любов дивилася на мене, як на людину, котра почула її незадане запитання, і схвально прикрила очі, в знак того, що почула відповідь.

Я дивився на свою співрозмовницю і розумів, що ми не просто почули, а відчули одне одного. Є розмова двох незнайомих людей. Є розмова двох людей, котрі спілкуються та сповідуються на очах у Нації і Бога. А є розмова двох душ…

Я щиро дякую Господу за кожну даровану Ним зустріч. І тепер часто в молитві прошу у Нього щастя якомога частіше зустрічати настільки красиві душі, в яких я чую відлуння нашої країни, нашої Нації і Бога. Красиві та сильні душі.

Молитва до Матері Божої Белзької

О Пресвята Мати і Володарко наша! З хорами Ангелів і святих нашого Народу в глибокій покорі встаємо на коліна перед Твоїм престолом! Ти здавна славишся незліченними чудами і щедротами в Твоїй Белзькій чудотворній іконі. Споглянь сьогодні на серця вірних, які з пошаною і відданістю, любов’ю і величанням скоряються перед Тобою. Поглянь своїм милостивим оком на нас, Твоїх підданих, і визволи нас від нікчемності і ганебності гріхів наших, наших сімей і нашого Народу. Відверни від нас невіру, а милосердним Твоїм плащем охорони нас від слушної кари Творця. Оживи в нашому Народі, що віддає себе Твоєму володарству, щирих любителів Святої Віри. Зроби нас вірними і сталими синами Вселенської Церкви.

Надихай єпископів, допомагай священикам і Твоїм вірним. Бережи від злого молодь, випрошуй благодаті нових святих покликань до служіння Богові, наверни грішників, врятуй помираючих, додай витривалості справедливим, спаси душі в чистилищі. Будь для усіх притулком і захистом. Просимо також: випроси у Сина Твого миру для цілого світу, захищай Святішого Отця, видиму главу Церкви, надихай керуючих народами, а особливо нашим Народом. Зволь дарувати нам благодать, про яку Тебе просимо…. О Пресвята Мати і Володарко наша! Будь для нас новою надією, Матір’ю Милосердя і Небесною Брамою, через яку ми зможемо увійти туди, де Ти царюєш, щоб разом з Тобою величати і прославляти Твого Сина Ісуса Христа, котрий живе і царює з Богом Отцем в єдності Святого Духа, Бог на віки вічні. Амінь.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — поетеса, голова ГО «Чернівецьке товариство людей з інвалідністю «Мрія» Любов Свіріденко

https://youtu.be/7fQafa7648g

Фанар попереджає: тісна співпраця ПЦУ з державними структурами може мати непередбачувані наслідки для духовної автономії Церкви. Orthodox Times розкриває імена впливових фігур, що керують процесами в ПЦУ та УПЦ, включаючи митрополита Антонія і бізнесмена Новинського. Очікування єдності не справдилися — ПЦУ та УПЦ загрузли у протистояннях, а православна громада не віднайшла спільного духовного дому.

Що джерела з Фанару та Києва розкривають для Orthodox Times про ситуацію в Україні. Особливо показовою щодо поточного стану православної громади в Україні є інформація, яка потрапила до уваги orthodoxtimes.com.

Ґрунтуючись на розмовах з добре поінформованими джерелами, знайомими з подіями як на Фанарі, так і в Україні, orthodoxtimes.com виявляє, що ситуація в Православній Церкві України дуже відрізняється від тієї, яку уявляв собі Вселенський Патріарх Варфоломій, коли надавав Томос про автокефалію понад шість років тому.

«Коли Патріарх надав автокефалію Православній Церкві України (ПЦУ), у країні вже існувало три православні церковні структури.

Варфоломій не надав автокефалію жодній з них окремо. Він запросив усіх об’єднатися в одну нову Церкву. Усіх запросили. Дехто прийшов, дехто ні. Навіть тих, хто не прийшов тоді, все одно запрошують приєднатися до Автокефальної Церкви. Це те, чого бажає Патріарх і чого він очікував», – повідомили ті ж джерела orthodoxtimes.com.

Як пояснюють ці джерела, Вселенський Патріарх запропонував автокефалію як подарунок усім православним українцям, а не окремим особам. «Їм потрібно вирішити питання між собою. Автокефалія була подарунком країні, а не певним особам».

Яка ситуація в Православній церкві України (ПЦУ)?

За інформацією, отриманою orthodoxtimes.com, нинішній стан справ як у Православній церкві України (ПЦУ) за митрополита Епіфанія, так і в Українській православній церкві (УПЦ) за митрополита Онуфрія вважається «трагічним».

«Митрополит Білоцерківський Євстратій контролює фінанси ПЦУ. А що він робить? Він проводить політику, яка служить його власним інтересам. Немає ні місії, ні богослов’я. Показово, що хоча Росія вже три роки воює з Україною, можна було б очікувати, що всі православні українці кинуться до новоствореної Церкви, особливо враховуючи зв’язки УПЦ з Москвою. Але цього не сталося. Фактично, деякі «румуномовні парафії в Україні воліли б сплатити антиміс Патріарху Румунському Даниїлу та залишити УПЦ, ніж приєднатися до Автокефальної Церкви під керівництвом митрополита Епіфанія. Це дуже тривожно», – додали ті ж джерела.

За їхніми словами, відсутність сильних церковних діячів в Україні перешкоджає будь-якій можливості для змістовного діалогу. «Митрополит Євстратій політично експлуатує Автокефалію для власної вигоди». «Вселенський Патріарх глибоко незадоволений станом Православ’я не лише в Україні, а й загалом», – наголосили вони.

Очевидно – за даними цих добре поінформованих джерел orthodoxtimes.com – що Вселенський Патріарх не приховував свого невдоволення митрополитом Євстратієм навіть під час їхньої зустрічі в Римі на інтронізації нового Папи. «Він майже не розмовляв з ним – лише офіційне привітання – і теплота попередніх зустрічей була відсутня», – зазначило одне джерело.

Проблеми, пов’язані з питанням Української Церкви, є багатогранними – і також дуже особистими. «Митрополит Епіфаній – не та постать, яка надихає. Якби хтось на кшталт Анастасія поїхав до України, він би притягнув усіх православних віруючих, як магніт. Вони б об’єдналися навколо нього. Тепер є людина, яку не приймають – яка не може об’єднати», – сказали вони orthodoxtimes.com.

Вирішальна роль митрополита Бориспільського Антонія

Однак, ситуація з іншого боку не краща — можливо, навіть гірша. «Їх звинувачують у тому, що вони залишаються під російським впливом. І щоб довести свою відданість Україні, вони впали в етнофілетизм», — повідомили джерела orthodoxtimes.com.

Щодо митрополита Онуфрія, джерела з Фанару повідомили orthodoxtimes.com, що він духовна людина та простий чернець, але, на жаль, йому бракує харизми лідера. «Люди бачать у ньому духовного батька, шанованого старця, але у нього немає бачення. Коли ваша Церква переслідується, а ви її пастир, ви повинні її врятувати. Вам потрібне бачення майбутнього. Онуфрію цього бракує», — сказали вони.

«Тим не менш, він намагається зберегти Церкву єдиною та зробити її незалежною від Росії, але йому це важко», — додали вони.

Всередині Української Православної Церкви існує внутрішній розкол. Добре поінформовані джерела повідомляють orthodoxtimes.com, що «існують крайні проросійські елементи та етнонаціоналісти. Митрополит Онуфрій намагається балансувати між ними».

Тим часом митрополит Бориспільський Антоній «робить усе можливе, щоб запобігти незалежності від Московського патріархату. Він глибоко проросійський — настільки, що сподівається, що Путін увійде до Києва — і має величезний вплив на митрополита Онуфрія, роблячи все можливе, щоб підтримувати зв’язки з Москвою», — повідомили джерела orthodoxtimes.com.

Однак ключовою фігурою за лаштунками УПЦ є український бізнесмен та олігарх (і колишній депутат) Вадим Новинський. «Він є духовною дитиною митрополита Антонія. Останній веде всі свої справи за допомогою Новинського», — розкрили джерела orthodoxtimes.com.

Хто інформує Вселенського патріарха про Україну — і що він насправді знає

Звичайно, потрібно запитати: скільки — і що — Вселенський патріарх насправді знає про те, що відбувається в Україні?

За словами джерела з Фанару, яке спілкувалося з orthodoxtimes.com, Патріарх Варфоломій отримує лише часткову інформацію. «Будь-яка інформація, яка потрапляє до Фанару, — це лише те, чого хоче і дозволяє поширювати митрополит Халкідонський Еммануїл. Він підтримує тісні стосунки з митрополитом Євстратієм в Україні, і вони обидва підтримують позиції один одного з власних причин. Обидва несуть відповідальність за нинішній стан Автокефальної Церкви України. На Фанарі все, що стосується України, йде через Еммануїла. І будь-кого, хто наважується висловитися з цього питання, відсувають на другий план. Еммануїл звинувачує їх — і на цьому все закінчується».

Варто також зазначити, що митрополит Халкідонський Еммануїл має таку ж репутацію і в Україні. За даними джерел у країні, коли старець Халкідон відвідував його, його завжди супроводжували розкішні автомобілі та патрульна поліція. Навіть українське президентство, як повідомляється, було роздратоване, зазначивши, що його приймають, «ніби він сам Вселенський Патріарх».

Україна… Як Росія?

На жаль, як повідомляють джерела orthodoxtimes.com як на Фанарі, так і в Україні, ситуація в українському православ’ї є хаотичною. Усі Церкви — незалежно від юрисдикції чи доктрини — стали етнонаціоналістичними, відмовившись від справжньої місії Церкви.

Показово, що Православну церкву України під керівництвом митрополита Епіфанія тепер називають «гілкою держави». «На жаль, вона взяла на себе роль державної церкви. Вони не усвідомили, наскільки це небезпечно — за нинішніх умов це може легко обернутися проти них», — сказали джерела.

В інтерв’ю orthodoxtimes.com ті ж джерела додали: «Церква та держава повинні співпрацювати заради блага народу — це одне. Але просто робити те, що вимагає держава, — це зовсім інше. І це точно та сама проблема, яку ми бачимо в Росії. Московський патріархат грає в гру державної влади, і всі в Російській церкві зрештою роблять усе, що каже Путін. Немає жодного богословського дискурсу чи критики дій держави. Тільки постійна похвала. Чи справді це роль Церкви?»

Ті ж джерела також відзначили серйозну проблему нестачі кваліфікованих церковних лідерів в Україні. «В обох Церквах — Епіфанія та Онуфрія — більшість духовенства (за деякими винятками в останній) не мають належної богословської освіти. Вони не навчалися на богословських факультетах чи університетах за кордоном, лише в місцевих церковних школах. Як наслідок, загальний академічний рівень дуже низький», — зазначили вони.

Художній музей у Вінниці було засновано в 1919 році, біля витоків його стояли художники В. Ф. Коренєв, Г. В. Брілінг. Основу картинної галереї складала приватна колекція художника, педагога і колекціонера В’ячеслава Федоровича Коренєва. Вінницький обласний художній музей перетворився на культурну установу, відому нині не тільки в Україні, а й за кордоном, завдяки наполегливій ініціативі новопризначеного директора – Іллі Васильовича Безбаха. У музейній збірці Вінницького обласного художнього музею 7 315 експонатів XVII-XX століть. Постійно діюча експозиція музею, що була створена в 2005 році, представлена шістьма залами, які демонструють відвідувачам близько 300 експонатів. У Картинній галереї знаходяться живописні твори західноєвропейського мистецтва XVII-XIX століть, українського та російського мистецтва XVIII-XX ст., а також скульптура, меблі, вироби із слонової кістки, срібла, бронзи».

Джерело: https://artmuz.org.ua/про-нас/

Оксана Яремчук, Головний зберігач Вінницького обласного художнього музею

Відзнявши програми у Вінницькому обласному художньому музеї, ми зайшли до кафедрального собору, що розташований поруч, помолитися та поставити свічку. А вийшовши із собору, зустріли на зупинці громадського транспорту Оксану Яремчук, з якою тільки-но відзняли програму. Випадкова зустріч, під час якої ми продовжили наш діалог, адже, як і завжди, знімального часу так не вистачає, щоб наговоритися з героями програм, щоб роздивитися душу навпроти.

Під час спілкування в музеї вражений витворами мистецтва, котрі мені випало щастя побачити там, я з цікавістю слухав розповідь пані Оксани про музей, про творчість, про досягнення, творчі плани та перспективи музею, а також про людей, котрі працюють заради того, щоб ми могли бачити та відчувати мистецтво. 

І, зачарований розповіддю та експозицією, я навіть не помітив, як промайнув час. А спілкуючись вже поза камерою, я зрозумів, що, засліплений красою мистецтва, я так і не зміг побачити всю глибину та красу душі неймовірної українки, з якою мені випала нагода поспілкуватися.

В мене перехоплювало подих від поривів пронизливого осіннього вітру та від її сильних, чесних фраз. Вона говорила щиро, переконано, жорстко. В ній було стільки генетичної непримиренності та сили нашої Нації. Дивлячись крізь ці слова та краплини дощу на мою співрозмовницю, я дякував Господу за те, що Він дав змогу мені по-справжньому почути цю українську душу.

В музеї, як справжній натхненний, закоханий у свою справу професіонал, Оксана розповідала про творчість, про митців, а також розповіла нам багато цікаво про життя музею. Вона забуває про себе, розчиняється у своїй праці й так щиро насолоджується мистецтвом, що вона б просто не змогла говорити про себе, замість розповіді про всю цю красу навколо.

І мені було дуже цікаво слухати її. В мене досі збереглося трохи дитяче ставлення до творчості, як колись зовсім хлопчиськом я дивився на картини чи читав книги й повністю поринав у створений світ, а нестримна дитяча фантазія вже малювала пригоди, що могли б відбутися у цій намальованій чи описаній частинці авторського світу.

Я ніколи не був і вже, мабуть, не стану знавцем живопису, просто відчуваю, як щось в моїй душі відзивається на частинку душі майстра, вкладену в роботу. Тому в музеї, забувши про все, відчував, як душа напивається красою. Мабуть, через те, що розмова про душу Нації, що знайшла своє відображення у творчості, вийшла настільки цікавою та захоплюючою, що я так не зумів одразу побачити, почути душу моєї неймовірної співрозмовниці.

Та, на щастя, Господь подарував нам ще одну зустріч біля стін кафедрального собору. І тепер це вже була розмова не з професіоналом, а зі щирою, глибокою, красивою українкою, котра всією душею любить свою країну. Такі справжні, глибокі діалоги зазвичай залишаються за кадром, а більшість з нас взагалі не звикли висловлювати словами власні почуття, але те, що вони все ж таки відбуваються раз у раз закохує мене в українство все сильніше.

Посеред красивого, затишного українського міста українська Берегиня говорила про нашу Батьківщину. І в цьому було щось сильне, віддане і водночас тендітне. Ми попрощалися, а я ще раз подякував Господу за те, що Він дав мені змогу почути цю людину не тільки як професіонала, а як українку, як патріота. Я йшов красивим містом, омитим краплями осіннього дощу, а в руках був український хліб. Гарячий, ароматний, пухкий. Закортіло гарячого чаю, тиші та молитви.

Відчуття втоми межувало з гордістю від гарно виконаної роботи. Ми відзняли Вінницький цикл «Сповіді». Скільки ж любові, краси та віри подарувало нам Поділля! І скільки СПРАВЖНІХ душ живе в цьому неймовірному краю! Які ж ми, українці, неймовірні!

https://youtu.be/TwIRkyxI410

Коли на початку осені єврейські господині у Бершаді бралися варити сливове повидло, його густий аромат розносився цілим кварталом. Повидло кілька годин готували у чанах; аби вариво не пригорало, його слід було увесь цей час помішувати веслом. Хто лінувався робити це сам, звертався до сусідки Рахель – її наймали спеціально для цього заняття. Нині в штетлі, тобто єврейському кварталі, мешкає сім українських сімей і одна єврейка похилого віку. Тут осідають роми.

Юхим Вигоднер, один з останніх євреїв міста – він носить ключі від синагоги

«Хоча життя в єврейському кварталі стихає, серце штетлу б’ється. Глинобитна синагога, яка, за різними даними, збудована наприкінці XVIІI або на початку XIX століття, є унікальною пам’яткою не лише в Україні, а й, може, у всьому світі. «Їх було тисячі, але збереглася лише наша», – каже Юхим Вигоднер.

Глинобитна, бо зведена з дерева, глини і соломи. Має вихід на два боки. Рідкістю є й збережене внутрішнє убранство – окрім Бершаді, з українських синагог таким може похвалитися лише Хуст. У синагозі зберігаються сувої Тори, ізраїльський та український прапори, нерозпізнані фотопортрети євреїв, зібрані на кладовищах.

До Другої світової в синагозі була пекарня. У 1947 році споруда повернулася у власність єврейської общини. Тут активно молилися аж до останньої потужної хвилі міграції, а в 1991 році ключі від будівлі віддали панові Вигоднеру. Це вже не синагога у класичному розумінні, каже Юхим Михайлович, сюди можуть приходити представники різних конфесій.

«Українці в нас просять молитви почитати: і за здравіє, і за упокой. То Яків Семенович слухає, не відмовляє нікому». «Виконувач обов’язків рабина», – так відрекомендовує цього чоловіка Юхим Вигоднер.

Щосуботи у синагозі відбуваються зустрічі за освітньою програмою «Теплий дім», яку підтримує благодійна організація євреїв з Америки. Мета таких зібрань – щоб люди спілкувалися, щоб не відчували себе самотніми.

Більшість будинків у центрі міста, у яких мешкали євреї, тепер закинуті і продаються.

«Серед нас є багато одиноких. Чиїсь діти живуть у Львові чи на Донбасі, чиїсь – у Штатах чи в Ізраїлі. Святкуємо разом шабат, аби вдома не сидіти. Говоримо тут на різні теми», – пояснює Юхим Михайлович.

Перед зустріччю він іде до магазину, за перераховані на крамницю 200 гривень купує хліб, сир, кока-колу й цукерки. У синагозі розкладає на столі пластиковий посуд і береться готувати бутерброди.

«Ми сьогодні не дотримуємося всіх приписів щодо кошерної їжі. Молока разом із м’ясом стараємося не їсти, але ось сиру кошерного не маємо, то я взяв у магазині звичайний», – розповідає.

«Ех, забув на пошті забрати посилку на шабат. Друзі з Житомира передають нам кошерне вино», – пізно згадує пан Юхим.

На зустріч приходить із десяток людей. Окрім пенсіонерів, є лише одна дівчинка років 12, яка прийшла з бабцею, та чоловік бальзаківського віку – «Костя, єврей по дєдушці». Чоловіки й жінки сідають за окремими лавами.

Джерело: https://texty.org.ua/articles/77621/Tut_bilshe_ne_zhyvut_Jak_znykaje_jevrejska-77621/

Вигоднер Юхим Михайлович, голова Бершадськоі єврейської общини

Сонячним осіннім ранком крізь гамір та метушню суботнього базару ми пробиралися до старовинної глинобитної синагоги. Ми залишили авто неподалік і тільки-но підійшли до будівлі синагоги, як нам на зустріч вийшов Юхим Вигоднер і запропонував зайти всередину. Я виріс в Києві на Подолі, тому старовинні будівлі, з їх особливими запахами, блиском деревини, відполірованої дотиками сотень долонь та скрипом дерев’яних підлог повертають мене в дитинство. Тому зайшовши в синагогу, мене ніби окутало тепло віків, протягом яких турботливі душі берегли таке важливе для них місце.

Це маленький острівець тієї культури, котру від мене ховали мої рідні. Прадідусь Шевах кожну суботу ходив до синагоги, а мама розповідала мені, як вона захоплювалася моїм прадідом по дідусевій лінії Володарських. По бабусиній лінії, материнській, всі були Грінбергами й лише в досить зрілому віці мама мені розповіла, що прадід був равином і помер від голоду під час Голодомору.

Мене завжди накриває відчуття якоїсь неусвідомленої втрати, коли я поглинаюся культурою та вірою своєї генетичної Батьківщини, про котру нічого не знаю. Душа відчуває щось рідне та важливе, але усвідомити ти це вже не здатен, адже не знайомий з культурою свої предків. Попри це все якось генетично болить Бабин Яр, болять чорні провали концтаборів. Батьки мовчали про це. Нічого не розповідали. Не наважувалися. Навіть коли я ще маленьким раптово заходив до кімнати, дорослі одразу припиняли розмови. За життя вони так і не наважилися відкритися. Мені гірко від того.

Я завжди це відчував, але не говорив про це вголос. І ось тепер, проживши піввіку, я сидів поруч з усвідомленим, генетичним євреєм старшого покоління у старовинній синагозі за одним столом, а перед очима майоріли образи бабусь та дідусів єврейської генетичної ріки. Я б багато віддав за те, щоб знову повернутися в дитинство і все ж таки почути розповіді про їхнє життя, про те, як все було. Адже вони приховували від мене не просто своє минуле, історію та релігію, а частину того, хто я є.

У єврейської нації не проста історія, протягом якої євреїв як поважали та навіть возвеличували, так і безжально винищували. В тій мудрості, любові та вірі, котра загартувалася у горнилі випробувань, сила цієї Нації. Господь покликав мене до християнської віри. Мені потрібен був Бог, розмова з Ним, з люблячим Отцем Небесним, а вірі предків мене не навчили. Вони боялися цього. Боялися за мене. І навіть в паспорт вписали, що я росіянин. Я з жахом усвідомлюю темряву тих часів, в яких довелося жити моїм предкам.

Ми душевно та тепло поспілкувалися з Юхимом Михайловичем. Світло душ та свічок, старовинні книги та фотографії і неймовірна атмосфера синагоги, котра бриніла для мене подільським дитинством. Він з такою любов’ю вивчає та зберігає все, що пов’язано з історією єврейської Бершаді.

Багата культура, повчальна історія видатного та сильного народу. Юхиму Вигоднеру не байдуже, що залишиться після нього. Він усвідомлює всю ту велич віків, що передувала його появі на світ, гідно живе в сьогоденні, як це заповідали предки та Святі Тексти, і з надією дивиться в майбутнє.

Тиша свічок, фоліанти та напівтемрява цього місця ніби винесли нас за межі часу, за межі епох. Юхим Михайлович розповідав про минуле, а я раптом зловив себе на думці, що найстрашніші часи зла та жорстокості вже минули.

Так, в нашій країні знову війна і знову гинуть на фронті найкращі з нас, але поміж українців різних релігій, між представниками різних етнічних груп вже немає ненависті, немає ворожнечі. Хоча і війна – це жорстокий, але урок. І ми маємо вивчити його, аби не перекладати цей урок на наступні покоління, на наших дітей та онуків.

У цій розмові я напоїв душу тією генетичною мудрістю та усвідомленістю, котру боялися відкрити мені мої єврейські предки й бачив, як бабуся та дідусь дивляться на мене з Небес та посміхаються. Між нами залишилася незавершена розмова, багато розмов, а під час цього діалогу я відчув, якими б вони могли бути, якби життя склалося інакше.

Можливо, вони молились в синагозі, схожій на цю. Для мене це місце не менш важливе, ніж храм рідної української Церкви, в котрому молюся сьогодні я та моляться мої діти.

У Юхима Михайловича мудрі очі. Він ніби підказував мені: «Думай… згадуй… Тільки душею. Тією дитячою єврейською душею, котрою ти так любив своїх дідусів та бабусь».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Вигоднер Юхим Михайлович, голова Бершадськоі єврейської общини

https://youtu.be/zrS9WMoO5AY?t=2084

Напевно усім зрозуміло, що Міністерство оборони під час повномасштабної збройної агресії ерефії повинно було стати надійним управлінським тилом для Збройних сил України. Однак, як показала практика, саме у найважливіший час, коли гостро стоїть питання збереження державності та виживання української нації, у зазначеному міністерстві знаходяться окремі «істоти», яких назвати людьми або державними службовцями не повертається язик. Вони, наче ті пацюки, прогризають борти нашого корабля, який знаходиться під атакою ворога. Незважаючи на триваючу війну, резонансні викриття посадовців міністерства (розкрадання при закупівлі харчування, озброєння, ПММ, речового майна, та ін.) та численні корупційні оборудки, котрі висвітлювались у ЗМІ та спричинили обурення не тільки всередині країни, а й у наших західних партнерів, не припиняються й досі.

Черговою ганебною сторінкою в історії Міністерства оборони є розкрадання земель оборони та привласнення квартир, виділених для наших воїнів, котрі життів боронять нас у цій війні.

Щоб не бути голослівним та не плямувати честь і гідність тих співробітників міністерства, котрі сумлінно виконують свій обов’язок перед Батьківщиною, варто вказати на особистості тих персоналій, про протиправні дії яких піде мова. Цими особами є: т.в.о. начальника Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України (далі – ГУКВ МОУ) Золін Сергій Олександрович, начальник управління житлового забезпечення – заступник начальника ГУКВ МОУ полковник Романенко Юрій Михайлович, начальник відділу будівництва житла за небюджетні кошти управління житлового забезпечення ГУКВ МОУ полковник Логін Роман Андрійович, головний спеціаліст відділу будівництва житла за небюджетні кошти управління житлового забезпечення ГУКВ МОУ підполковник Шеффер Андрій Миколайович та начальник Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі – ПУКБ) Вакарюк Андрій Іванович.

На фото начальник Подільського управління капітального будівництва Міністерства оборони України Вакарюк Андрій Іванович

На фото т.в.о. начальника Головного управління капітальних вкладень Міністерства оборони України (далі – ГУКВ МОУ) Золін Сергій Олександрович

На фото начальник відділу будівництва житла за небюджетні кошти управління житлового забезпечення ГУКВ МОУ полковник Логін Роман Андрійович

Незважаючи на те, що на початку поточного року Службою безпеки України притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень передбачених статтями 368-5 (незаконне збагачення) та ч.1 ст.366-2 (декларування недостовірної інформації) Кримінального кодексу України колишнього начальник ГУКВ МОУ Лісовського Ю.І., що висвітлювалось у ЗМІ (https://www.pravda.com.ua/news/2024/02/23/7443417/), корупційні схеми на яких збагачувався цей «видатний посадовець» продовжують функціонувати, оскільки ретельно підібрані ним кадри, імена яких зазначено вище, і досі перебувають на своїх посадах.

Для повноцінного розуміння за рахунок чого ж відбувається незаконне збагачення згаданих персонажів із Міноборони, службові обов’язки яких полягають у забезпеченні виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їх сімей, хочемо розповісти про чергову «схему» розкрадання, яка втілюється просто зараз, поки Ви читаєте цю статтю.

Так, вказана вище група осіб з метою отримання неправомірної вигоди розробила та втілила план із будівництва об’єктів нерухомого майна на землях оборони в обхід існуючого Порядку організації такого будівництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 № 715 (далі – Порядок), який передбачає обов’язкове проведення конкурсу.

Злочинний план полягав у пошуку суб’єктів господарювання (далі – СГ), які здійснюють будівництво, домовленостей із власниками таких СГ про те, що їм буде надано можливість на забудову земель оборони в обхід існуючого Порядку (без участі у конкурсі), за що вони повинні передати частину отриманого прибутку особам, що їм у цьому сприяли. При цьому, документи про участь таких СГ у конкурсі, у тому числі договори на будівництво планувалось укладати значно пізніше, ніж такі конкурси нібито були проведені.

Безпосереднім пошуком СГ забудовників та домовленостями про отримання неправомірної вигоди займався начальник ПУКБ Вакарюк А.І. Завданням інших учасників групи була легалізація договорів, укладених із відповідними СГ, в тому числі, залучення стороною договору МО України.

Вакарюком А.І. були досягнуті домовленості із залучення у «схему» ТОВ «Дор-Буд Інвест СВ» (ЄДРПОУ 39794680), директор – Николайчук Ю.В., адреса: м. Чернівці, просп. Незалежності, буд. 106, офіс, 220 на забудову земельної ділянки у м. Чернівці по вул. Луковецька, 2а, кадастровий номер – 7310136300:17:001:0199, площа – 3,731 га, та ТОВ «БМУ-6» (ЄДРПОУ 01273527), директор – Поліщук С.О., адреса: м. Вінниця, вул. Чехова, буд. 6 на забудову земельної ділянки у м. Вінниця по вул. Стрілецькій, 9, кадастровий номер 0510100000:01:016:0026, площа – 3,8 га.

При цьому, Подільським УКБ офіційно через державні процедури (конкурси) в період з 01.01.2016 до 31.12.2020 укладено із будівельними організаціями всього 17 договорів щодо будівництва житлових об’єктів із залученням небюджетних коштів. Це підтверджується аудиторським звітом №234/3/6/аз від 07.04.2021 центрального територіального управління внутрішнього аудиту МО України, інвентаризаційною відомістю № 1/7, яка складена за результатами проведеної інвентаризації укладених договорів з будівництва житла для військовослужбовців ЗС України за небюджетні кошти станом на 01.07.2022, аудиторським звітом №234/3/26/аз від 11.08.2023 третього територіального управління внутрішнього аудиту служби внутрішнього аудиту МО України (в графі «ознайомлений» даного звіту наявний підпис т.в.о. начальника Подільського УКБ МОУ Вакарюка Андрія).

Однак, переслідуючи мету незаконного збагачення та маючи попередні домовленості, наприкінці 2023 року, між ТОВ «Дор-Буд Інвест СВ», ТОВ «БМУ-6» та ПУКБ МОУ були підписані (підроблені) «заднім числом» договори, які датовані 2020 роком. Такі договори повинні були підтвердити нібито участь цих СГ в 2020 році у проведенні конкурсу.

Легалізація підроблених договорів відбувалася шляхом створення офіційної переписки між ГУКВ та ПУКБ та запитів на проведення додаткової інвентаризації, в яких починають згадуватись підроблені договори, які начебто випадково були виявленні при додатковій інвентаризації.

Так, начальник ГУКВ МОУ полковник Лісовський Ю.І., якого ми згадували та який був притягнутий до кримінальної відповідальності за незаконне збагачення, видає накази 30.10.2023 № 109 та 29.11.2023 № 113 про проведення інвентаризації договорів з будівництва житла для військовослужбовців ЗС України за небюджетні кошти.

Фотокопія одного із наказів Лісовського Ю.І.

Дані накази разом з додатками, для виконання були надісланні до Подільського, Центрального територіального, Південого, Західного та Східного УКБ МОУ.

14.12.2023 на виконання зазначених наказів, Подільському УКБ МО України проведено інвентаризацію договорів з будівництва житла для військовослужбовців ЗС України за небюджетні кошти станом на 14.12.2023.

За результатами інвентаризації, складено інвентаризаційну відомість № 36/1, (підписав Вакарюк А.І. та затвердив гербовою печаткою УКБ) згідно якої у ПУКБ обліковується уже 19, а не 17 договорів щодо будівництва житла за небюджетні кошти. Таким чином у зазначеній відомості з’являються дані про договори, укладені із ТОВ «ДОР-БУД ІНВЕСТ СВ» та ТОВ «БМУ-6».

15.12.2023 т.в.о. начальника ПУКБ Вакарюк А.І. листом № 215/ДУ-23 на адресу ГУКВ повідомляє про результати проведення інвентаризації, і серед іншого, додає до свого листа Інвентаризаційну відомість та Протокол інвентаризації договорів з будівництва житла для військовослужбовців ЗСУ (які в порушення вимог наказу начальника ГУКВ МОУ від 30.10.2023 № 109, підписані одноосібно начальником ПУКБ Андрієм Вакарюком, без інших членів комісії).

З метою надання корупційній схемі ознак законності учасниками злочину, за попередньою домовленістю, одночасно запускається механізм офіційного листування між ПУКБ та ТОВ «ДОР-БУД ІНВЕСТ СВ», ТОВ «БМУ-6», які в своїх листах від 05.12.2023 № 0512/01 та 15.12.2023 № 15/12/1 пояснюють, що розпочати роботи із будівництва об’єктів нерухомості їм заважав спочатку COVID 19, а потім – повномасштабне вторгнення. При цьому, вони готові взятись за роботу і просять ПУКБ видати їм містобудівні умови та обмеження.

21.03.2024 начальник ПУКБ Вакарюк А.І. листом №81/ДУ-24 звітує на т.в.о. начальника ГУКВ Сергія Золіна окремо по двох підроблених договорах, що потрібно рухатись далі і надсилає до МОУ підроблені договори разом із вказаними вище листами ТОВ «ДОР-БУД ІНВЕСТ СВ» та ТОВ «БМУ-6».

29.03.2024 Сергій Золін затверджує Протокол наради від 22.03.2024 «щодо проведення спільного аналізу укладених договорів з будівництва житла на землях оборони за небюджетні кошти на предмет їх відповідності чинному законодавству», в якому надаються доручення відповідним департаментам ретельно вивчити усі договори в тому числі і підроблені.

18.04.2024 Сергій Золін затверджує Протокол наради від 15.04.2024 «щодо проведення спільного аналізу укладених договорів з будівництва житла на землях оборони за небюджетні кошти на предмет їх відповідності чинному законодавству», в якому вже даються конкретні вказівки доопрацювати підроблені договори.

19.04.2024 Сергій Золін звітує Державному секретарю, що завдання щодо аналізу усіх діючих договорів виконано, пропозиції внесені в тому числі і по підробленим договорам.

30.04.2024 Державний секретар МОУ Людмила Дараган ставить резолюцію: «Прошу продовжити роботу та за належністю забезпечити виконання пропозицій у встановленому порядку.

Станом на сьогодні, залишився останній етап легалізації підроблених договорів – залучення Міністерство оборони 3-ю стороною у цих договорах.

Доказами того, що у 2020 році керівництвом Подільського УКБ МОУ договори із ТОВ «ДОР-БУД ІНВЕСТ СВ» та ТОВ «БМУ-6» не укладалися, а конкурс щодо будівництва житла по вказаним договорам не проводився є те, що в порушення вимог «Порядку, конкурсна комісія не утворювалася та її склад не затверджувався, розмір реєстраційних внесків не визначався та на розрахунковий рахунок ПУКБ не сплачувався, експертна грошова оцінка вартості земельних ділянок проводилася у невідповідні терміни, оплата по договору через розрахунковий рахунок ПУКБ не здійснювалася, незалежна оцінка майна, що розташоване на вищевказаних земельних ділянках не проводилася та ПУКБ не замовлялася.

При цьому, в порушення вимог нормативних документів у договорах із ТОВ «ДОР-БУД ІНВЕСТ СВ» і ТОВ «БМУ-6» занижена відсоткова ставка житла (квартир) для заселення військовослужбовцями ЗСУ. Також, занижена нормативно-грошова оцінка земель та не вказана вартість споруд, які знаходяться на території виділених під забудову земель, що в кінцевому результаті впливає на вартість та площу житла (квартир) для заселення військовослужбовцями ЗСУ.

Таким чином, внаслідок заниження вартості земельних ділянок, приховування наявних споруд, зменшення відсотку площі житла (квартир) для заселення військовослужбовців, посадовими особами МОУ та його структурних підрозділів, а також службовими особами СГ та їх бенефіціарами планується привласнення грошових коштів на суму в десятки мільйонів гривень.

Також, наслідком таких дій є те, шо держава в особі МО України фактично втратила свої права на земельні ділянку в м. Чернівці по вул. Луковецька, 2а, кадастровий номер – 7310136300:17:001:0199, площа – 3,731 га, та у м. Вінниця по вул. Стрілецька, 9, кадастровий номер 510100000:01:016:0026, площа – 3,8 га,

Аналогічні схеми зловживання службовим становищем за участю посадових осіб Головного управління капітальних вкладень МО України з підроблення інвестиційних договорів щодо будівництва житла для військовослужбовців ЗС України із залученням небюджетних коштів діють в Південному, Західному та Східному УКБ МОУ.

Після ознайомлення із зазначеними обставинами, було направлено відповідну заяву до Центрального апарату Державного бюро розслідувань України. Дуже хочеться вірити у те, що співробітники бюро, котрим доручать розслідування цих фактів, стануть на бік військовослужбовців, а не в один ряд із згаданими головними дійовими особами, зазначеними у цій статті.

Олег ВОЛОДАРСЬКИЙ