мертвий сорому не має Повість врем'яних літ Віктор Баранов До українців Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми — українці? І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється, І що ми на Вкраїні — таки український народ, А не просто юрба, що у звітах населенням зветься. І що хміль...

Читати далі...

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми - українці? (Віктор Баранов) [Приєднана ...

Читати далі...

Ми є. Ми є на цій землі. Мов ті дерева. Мов травинки. Мов золотисті береги, В яких ріка несе піщинки життів людських у небуття: Лиш спомин тихий – та й по всьому, І знову плин, і забуття. Чи був, чи ні. Чи прав, чи схибив... Мине у всіх земне життя, Та в Небесах у нас є крила, І книга записів Буття Іще ніколи не горіла. Там кожне ім’я – то рядок, Що про життя чиєсь розкаже. Там...

Читати далі...