Ех, збирався написати такий пост про попередній смартфон, бо вже звик до нього. Думав, що покладу в коробку і буду інколи вмикати і згадувати. Але виявилось, що у новому апараті відсутнє радіо. Як так вибирав? Може переплутав з іншою моделлю? Скоріш за все, радіо є лише у смартфонах початкового рівня (наприклад, ті ж Realme C-серії, або Nokia G10/G20), але оскільки смартфони купую не так часто, "знижувати планку" не став і вибрав середньобюджетну модель. Думав, що радіоплеєр можна доставити окремо. Однак застосунки пропонують лише онлайн радіо (не кажучи про те, що для кожної радіостанції потрібен окремий застосунок).

Отже, не вийде покласти на полицю Люмію, бо без радіо ніяк. І це ще при тому, що я користуюсь ще кнопковим телефоном для певних задач. Ось і вийде, що в користуванні буде аж три(!!) апарати. Цікаво, в когось теж так?

Microsoft Lumia 640XL Dual SIM (2015) vs. Realme 6 (2020). Так само, купив застарілу модель. Бо новинки поки не завозять. Та й вони не набагато кращі, за минулорічні. Тому модель 2020-го року.

Як змінюється мода. Корпуси стали довшими і вужчими. На мою думку, співвідношення сторін у сучасних смартфонах занадто витягнуті.

Ну і щоб не плодити замітки, напишу про порівняння. Прогрес звичайно є, але не все так однозначно.

Батько не піддається логіці. У нас на підвіконнях плантації цибулі, а він купив на базарі пучок зелені. Питаю: "Навіщо?" Відповідає: "Думав, що буде краще". А чому мало б бути гірше? Якщо не хоче брати цибулю на нашій з мамою території, то в його кімнаті теж є цибуля. Але найдивніше, що купив і не їсть. Навіщо тоді переводити харчі і тринькати гроші?!

Така сама історія періодично трапляється з оселедцем. Купив нещодавно. І знає ж, що я засолений оселедець не люблю, а мама не їсть солоного. Причому купив такий, що розлазиться. Але оскільки давно не куштували такого, то спробували. Однак у нас з мамою від нього потім боліли животи і був розлад шлунку, а він не захотів доїдати. Хоча що йому боятися — він і цвяхи може перетравити, і суп прокислий, і солоні огірки з молоком — без наслідків. А зіпсований оселець, який же сам і купив (бачив же, що купляв), не захотів їсти.

А раніше, коли обробляли дачу, одного року вродили огірки. Так він додумався купити в магазині. З мамою кажемо: "У нас своїх купа!", а воно ще купило. І не міг пояснити, навіщо.

Брат батька підтримує і теж не хоче розуміти таких дивацтв. А у мене інший принцип: "Купив — жри. Не хочеш жрати — не купляй!" Бо розкидатися харчами — це безглуздо і економічно недоцільно.

Вчора прокинувся о 4-й годині, почув церковні дзвони. А через півгодини по вулиці вже йшли люди. Причому люди з великодніми кошиками йшли навіть вдень. В приватних будинках на ділянках смажили шашлики. Цікаво, чи влаштовували пікніки у лісі? І яке співідношення між тими, хто слухав богослужіння по радіо або дивився по тєліку, і тими, хто таки ходили до храмів? Напередодні, якраз Київська область вийшла з червоної карантинної зони.

Цей тиждень нервовий, як і попередні. Батька виперли з роботи за віком. Так він ще десь примудрився захворіти невідомо чим. Причому нам не каже, що конкретно турбує. З будь-якого приводу йшов до поліклініки. Цього разу теж. І байдуже, що наражає на небезпеку мене і маму. Мало того, ще й виправдовується, що турбується про нас. Чим? Тим, що лазить невідомо де і ходить до своїх родичів (у яких сусіди хворіють на ковід), не дотримується соціальної дистанції в місцях скупчення людей, миє руки як попало або взагалі хапається брудними руками за двері, а лише потім так-сяк миє. На що він сподіається? А ще гірше, що вважає, що робить правильно. "Ну, ладно" — ось і вся відмазка. Коли до людини не доходить, кразще влаштовувати бойкот. Але найгірше те, що запас міцності у нього більше, ніж у нас. Ось і що робити? Тікати з дому нікуди. Санвузол і кухня одні.

Направили на тестування на ковід. Але сам нічого не каже, про все треба випитувати. Хіба це нормально? Від цього паніка ще більше. Одним словом, не знаємо що робити і куди тікати.

Декілька днів тому писав, що закінчується робота. Але закидали новими завданнями. Причому новинок стільки, що вже замахався. Добре, що підняв вартість робіт. Але не виключаю, що міг продешевити, оскільки возні багато. Про "Ctrl+C" і "Ctrl+V" можна і не згадувати. Все треба розписувати з чистого аркуша. Ех... Спокій нам лише сниться.

З іншого боку, це добре, бо є шо робити. А з іншого — як влаштувати вихідний, коли знаєш, що в черзі є завдання? Плюс бажання зробити все якнайшвидше. Таке діє, коли завдань мало. А коли багато йде нервове і фізичне виснаження. Не можна ж постійно бути в напруженні.

А ще думаю: може, оце, попросити дівчину? Правда, ні в кого просити.

А з вихідними треба щось думати. Я ж не робот.

Племінник проявляє інтерес до колекції модельок авто. Відчуваю, що вона не вистоїть. Кажемо: "Неможна" — він у плач. Довелося подарувати запасну модельку (а я думав куди її подіти). А що наступного разу дарувати? Дитина мала. Якщо піде у брата — все буде ламати.

Пішов до себе, щоб не нервувати. Нехай ламає усе.