Переливами неба осіннього,

Золотистого листя кружлянням,

Мерехтінням зорі вечірньої

Я тобі розповім про кохання.

Плете осінь із мрій мереживо,

Із усмішок та снів кольорових.

Відчиняє серця обережно

Та складає у них гімн любові.

Сотні тисяч блискучих перлинок

Подарує нам ніч срібноока.

Міріади небесних краплинок

В наші душі ввіллються потоком.

Шоколадно-ванільною пристрастю,

Поцілунком палким на світанні,

Тихим словом, спокусою ніжною

Я тобі розповім про кохання.

Залишся спогадом весни

В моїх очах і в пам’яті просторах.

І ненароком загляни у мої сни,

Розлийся в них безмежним синім морем.

Так, як колись, до вій торкнись осіннім вітром,

Розбий розлуку хоч на мить любові світлом.

В словах байдужість… Та в душі її немає.

Душа за посмішкою сльози знов ховає.

Ти в свої сни мене не клич… Прошу, не треба.

Нехай тебе зігріє ніч Любов’ю неба.

Загубиться серед зірок наше кохання.

До твоїх вуст лиш один крок… Та вже світання.

Забудь… Пробач… Це міражі, уламки мрії.

Та в те, що ми уже чужі, серце не вірить.

Нехай дощем розмиє час стежку до тебе.

На мить лиш згадкою про НАС прилинь до мене…

Кого у снах тепер ти зустрічаєш?

Що у своЄму погляді ховаєш?

Я оправдань вже слухати не хочу,

Мовчи…Про все сказали твої очі.

У глибину душі хотіла зазирнути,

Та слів облудливих я не бажаю чути.

МоЄму серцю не потрібна ця розмова,

Хоч назавждИ в нім залишИвся слід любові.

Хай тільки слід, не буду я благати,

І не потрібно нових зустрічей шукати.

Ми відпустили почуття у морок ночі.

Не повертай їх, дай забути твої очі…

Ти сьогодні не такий, як учора.

В миті кожній змінюється світ.

Як безмежними є Всесвіту простОри,

Так багато таїн є в душі твоїй.

Час біжить – його не зупинити.

Все життя – одна-єдина мить.

То ж учися тут і зараз жити,

Поки свічка твого серця ще горить.

Марно мріяти про те, що вже минуло,

І знущатися над власною душею.

Бо ніколи вже не буде так, як було,

Лиш майбутнє перекриєш ти для неї.

Скинь тягар, розправ душевні крила!

На путі своЄму не спиняйся.

Твоя віра – то найбільша сила.

Її світлом, наче сонцем, огортайся.

Не придумуй собі планок і бар’єрів.

Пам’ятай, що для душі нема кордонів.

Зріст духовний не залежить від кар’єри,

І не кОриться душа земним законам.

Звісно ж, кожен має право обирати,

Що для світу після себе залишити –

Чи у пустослів’ї вік свій змарнувати,

Чи прийдешнім поколінням променем світити.

Кожним словом, думкою і вчинком

Свою долю сам ти простеляєш.

Кожна мить є неповторна і єдина!

Ти у ній себе назавжди залишаєш.