Сонце — не сонце, вітер — не вітер, Щастя, — не щастя, коли ти не мій. Ніжністю серця, полум’ям літа, Пристрастю ночі, загадкою мрій Я тебе знову цілую… і кличу… Кожної миті згоряю до тла… Знову твоє я малюю обличчя, Очі твої… Скільки ж в них є тепла! Знову крізь відстань тебе обіймаю, Шлях прокладаю до тебе з надій. Я так люблю!!! Тільки, Сонечко, знаєш Сонце — не сонце, коли ти не мій…

Кав’ярня. Занавісок шоколад, Веселий зайчик знов на підвіконні. Приємний погляд, кави аромат Й моя рука в твоїй тремкій долоні… Сковзне усмішка зайчиком смішним, Запахне день сп’янілою весною… І що проблеми, коли поруч ти… Приємно так і затишно з тобою… Немов за склом всі прикрощі тривог, Образи і турботи за дверима… Лише кав’ярня, у якій ми вдвох Втекли від світу з сірості очима… У чашку зайчик знов хлюпне свою Весняну радість й мрію нашу давню… І хоч я кави вже давно не...

Читати далі...

Іще не осінь, але вже не літо…Ще не спустів й не зажурився сад:до сонця груші мружаться налиті,хизується красою виноград.Грайливий вітер бавиться гілкамизеленокосих панночок-берізй плете шарфи сумними вечорамиз прозорих павутинових завіс.Ще ліс не спить. Цілує срібні роси,в траві ще ніжиться і гомінко шумить.Уже не літо, але ще не осінь.І якось в серці трепетно щемить…

[Приєднана картинка] В Україні гостює осінь,Жовтим кИлимом землю вкриває.Різнобарвний настрій розносить,Листям-золотом світ прикрашає. З павутинок плете візерунки,Лине в небо ключем журавлиним.І багряно-палкі поцілункиВуст торкаються, наче перлини. Хризантемно-жоржиновим цвітомРозквітає осіння врода,В кришталевім повітрі розлитаЇї дивна дзвінка прохолода. Яблунево-солодкою пристрастюВона чаші сердець наповняє.В танці з сонцем, любов’ю і ніжністюУкраїною осінь кружляє. ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Під рудим покривалом осені Засинають думки і мрії. Вони в сон кольоровий запрошені, Де печаль їхню вітер розвіє. Там знайдУть вони спокій і затишок. Зорі їм колискові співатимуть. Назбирають букетик пОсмішок І віночки любові сплітатимуть. Побувають в країні Ангелів, Вмиють душу небесними росами. Полетять над світами незнаними Серця піснею стоголосою. Почуття переможуть емоції, Перед Мудрістю Розум вклОниться. На останній сходинці осені ...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я від погляду твого п’янію, По краплинці тобою впиваюсь. У очах твоїх сонцем зорію, З них натхнення і щастя черпаю. Ми бездонну любові чашу У руках своїх міцно тримаєм. Тим сильніше кохання наше, Чим їз неї ми більше спиваєм. Цей нектар – запорука вірності, Ллється в серце живою водицею. За ковточок безмежної ніжності Платить чаша любові сторицею.

[Приєднана картинка] Втомилась я. Присяду. Помовчу. Не так і часто є така нагода… Знов вітру спів журливий до плачу… Сьогодні сум транслює нам погода… Присяду тихо. Доторкнусь землі. Вона холодна, та теплом вже дише, Черпну від неї святості полів, І дотик лісу, і тремтіння тиші… І враз всміхнусь… так щиро, мов дитя, Забувши втоми й болю гострі леза Пройдусь, ні! пробіжусь по відчуттях, Й не пропущу нізащо мрій трапези. Я так втомилась… Зупинити б час, Що буднями й...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Ніжність долонь, теплота їх безкрая, Затишок щирих ласкавих очей … Як же тебе мені не вистачає В мареві днів, в напівтіні ночей… Пахнуть світанки цілунків ваніллю, Тільки такі недосяжні вони… От би напитись якогось чар-зілля Й стати сльозою цілунків отих. Плачуть дощами самотність і втрати, Біль оживає краплинами сліз, Та поцілунків твоїх аромати Їм не розмити дощам всім на злість. Навіть як скажуть, що це божевілля, Навіть якщо не здолати розлук, Я...

Читати далі...

судьба раскинет карты, не властны мы над ней но разгадать их знаки не всем дано - поверь, мелькают у цыганки в руках они легко и лягут вверх рубашкой на красное сукно напомнят то что было, расскажут чего ждать, что в сердце накипело, как боль души унять вот Солнце - твоя сущность вот рыцарь тебя ждет печаль осталась в прошлом вот Мир - покой несет тебе решать - поверить иль посмеяться с них, но помни что порою судьба в руках твоих [Приєднана картинка]

Я боюся брати олівець і паперу клаптичок найменший, бо в думках така бездумність вершить, що мораль зникає нанівець… Я боюсь писати в тишині навіть кілька слів із свого серця, бо у ньому вихором несеться божевілля грішних почуттів… Я боюся вже своїх думок, бо вони, не я над ними власна, бо від них моє сумління гасне й я стою над прірвою за крок… Я боюсь… тебе… в своїх думках… твого погляду ніжнішого за ніжність, твого подиху і губ солодку свіжість, твого дотику й усмішки на ...

Читати далі...