ХАЙ РОЗКВIТАЄ УКРАЇНА !
888888888888888888888888888888
Хай розквiтає Україна !!!
Нехай народ РАДIЄ знов !
Земля дiдiв моїх єдина,
В тобi пребуде хай Любов!
Нехай в серцях Любов палає!
Хай в душах розчиниться злicть!
Моя земля нехай приймає
Ту радiсну, Благую Вiсть !
Все має бути, як Вiн Дав !
Отримуємо все вiд Нього .
Вiн хоче, щоби кожен мав
Життя «за пазухою в Бога» !
******* / квiтень 2010 гоку /
Я йшла до тебе в серці і в віршах…
Між сяйвом місячним Чумацьким шляхом.
Тебе я малювала в своїх снах,
Нестримно линула до тебе синім птахом.
Я серцем завжди знала, що ти є,
Хоча в житті своїм не раз зблукала.
В моїй душі цвіло ім’я твоє,
Між терням долі воно пагони пускало.
До тебе йшла дорогами життя,
На них і біль, і радість зустрічала.
За кроком крок ступала в майбуття,
І погляд твій серед зірок шукала.
Зустрілись наші душі в небесах,
Десь на кордоні поміж простором і часом.
Ми подолали цей важкий тернистий шлях
Для того, щоб назАвжди бути разом.
Навіщо про щось судити,
Якщо тями у тому немає?
Непотрібно вогонь ворушити,
Дуже боляче він обпікає.
Храм душі лиш для Бога відкритий,
Тільки Він усі таїнства знає.
Що довЕлося серцю прожити
Й що насправді воно відчуває.
ЗаводИло життя в лабіринти
Й не давало ніяких підказок.
Лиш новІ і складні розвилки
Без єдиного дороговказу.
За помИлки жорстоко било,
Гартувало стражданнями душу.
У оману не раз вводило
І завждИ говорило“Я мушу”.
Та за всі ці капризи й незгоди
Йому серце безмежно вдячне.
Бо за будь-якої погоди
Воно сонце у небі бачить.
Хтось і далі наклЕпи наводить,
Та пуста то й безглузда справа.
Бо лиш дурість своЮ цим доводить,
Та нікому вона не цікава.
Діамант свого блиску не втратить,
Не затьмарить ніщо його світла.
Його можна лише споглядати,
Та не треба всерЕдину лізти.
Бо там сонце гаряче й яскраве.
Може ніжно воно обігріти,
Та нахаб і занадто цікавих
Воно здатне до тла обпалити.
З Днем народження, Тернопіль!!!
З ДНЕМ МІСТА, Тернополяни!!! 
В світанкОвих променях веснЯних
РозчинЮ останки снів зимових.
І зустріну сонце у очах коханих,
З двох сердець сплету веселку кольорову.
Злину в небо піснею живою,
НаберУ в долоні зоряних краплинок.
Скарб небесний розділЮ з тобою,
Складу Всесвіт наш з двох половинок.
Ніжністю конвалії розквітлої
В переддень весни серця наповняться.
І Любов зорею передсвітньою
В нашій долі новим днем розгОрнеться.
Вогнем, палаючим у серці,
Тобі мелодію кохання напишУ.
Хай новий день ранковим сонечком всміхнеться,
Для тебе в нього я удачі попрошУ.
Я твої сни засиплю золотом осіннім,
Проллюся в серце твоє зоряним дощем.
І два крилА єдиним птахом вільним
Нас піднесУть над світом сірості й проблем.
Сльозами ніжність падає в долоні …
Не треба ... Не спиняй її вустами.
Прошу, пробач за краплі ці солоні.
Розвіяв вітер хмари сумнівів над нами.
Я у безмежності очей твоїх зостанусь.
Хай Ангел світла наше щастя збереже.
Твоїм коханням я щомиті зігріваюсь.
Спасибі, Серденько, що ти у мене є!
Якщо бути убитою, то поглядом твоЇм,
Якщо хворіти, то гарячкою кохання.
Якщо сп’яніти, то тобою лиш одним…
І в кожну мить, неначе вперше і востаннє.
Якщо летіти, то на крилах наших мрій,
Якщо упасти, то в твоЇ палкі обійми.
Якщо згоріти, то у пристрасті твоЇй,
Такій солодкій, бажаній і сильній.
Якщо тонути, то у хвилях почуттів,
Любов ковтати, не бажаючи спасіння.
У тебе влитись, мов ріка без берегів,
В твоєму серці прорости живим насінням.
