Відірвалась душа й полетіла..І немає шляху зворотньогоВіддаляючись,мерехтілаЗалишивши в мені самотнього.. Чоловічка зовсім маленького..Він сидів,підігнувши ніжки І з розсудливістю старенькогоСпоглядав втікачі-доріжки Він не плакав, і не сміявсяВін не знав ані щастя, ні смуткуСтрун душі ніхто не торкавсяБо пішла та увічну відпустку.. Вже б здавалось,немає надіїВін приречений на байдужістьІ ніколи..ніколи вії..Не відчують від сліз вологість.. «Відібрало назавжди мовуІ ні пари...

Читати далі...

[Приєднана картинка] ...Чоловік відкриває сенс людського життя тоді, коли садить тінисті дерева, знаючи, що йому ніколи не доведеться відпочити в їх тіні. &nbsp...

Читати далі...

Дивуюсь спокою своєму І вірі в те, що ти зі мною.Ніби зв’язало міцно щось насІ не втікти вже нам від цього. Хотіла б щоб і ти відчув це, Та й перестав не довіряти. В житті буває звісно всяке. Зла світу нам не подолати. Та власне щастя будувати І сумнівів не допускати... Чистоту стосунків крізь життя нести - Це те, що можем разом я і ти! [Приєднана картинка]

Як все-таки в природі все мінливо... Тут сонце світить, тут іде гроза. Тут буревій. Безжально злива полива. За нею знову сонце вигляда. Бува похмуро і туманно. Буває ясно і безхмарно. В житті так само все бува... На серці щастя змінює печаль Й веде тебе під ночі темної вуаль. А потім йде новий світанок І душу ніжно зігріва барвистий ранок, У серце спокій поверта. Таке воно життя-буття. ;)

Нехай Тобі стане краще.. Єдине, що зараз прошу!!! Думки нехай стануть ледащі Про це їм в листі напишу.. Пробач, якщо раптом занадто Я силюсь тобі помогти Та й, зрештою, «help» мій не надто Своєї сягає мети.. Здається, себе ж запевняю? Та це так, здається, повір! Свідомість свою полишаю І дах мій торкається гір.. Я просто попрошу у Бога Для Тебе спокою й тепла Нехай би оця допомога До тебе як сонце прийшла..*

Мені набридло вже страждатиВсі ці думки-лиш маячня Я дуже хочу відчувати А поки що..одна брехня... Да!Я брешу..собі:втішаю,Що я живу - Гірка брехня! Давно вже я не відчуваю Діагноз цей..-апатія Мені набридло вже жалітись Та скільки можна!Все!Заткнись! Всього лиш хочу відчувати,А поки що..-долина сліз Чого я плачу?Вже й не знаю,Може..інерція проста..? Можливо,так благаю раю? Та ні,це знову все брехня! Тож Вас молю,благаю,прошу! ...

Читати далі...

І все ніби як треба День видався чудовийТа все ж якось не звичноЩо він минув без тебе І посмішка не гаснеІ очі мої сяютьОт тільки тебе дужеВ житті не вистачає Не заню де ти заразКоли вже повернешсяРозкажеш, що там сталосьДо мене посміхнешся

Важко,боляче,неможливо Серце тисне на душу,мов камінь Замість сліз якась злива Тихий шепіт із вуст «Амінь» Я відраду в віршах знаходжу- Зараз спершу була трохи «вбита» Із думок тих повільно виходжу Там сльозами вже вся накрита Але раптом – якесь прозріння Щось прозоре для мене відкрилось Теплий подих мого розуміння І нарешті та біль втомилась Значить є, приходить відрада Якийсь спокій вже в двері стука І життя не «Верховна рада» Де лиш галас, сморід і скука Тому зараз чую довіру Так довіру...

Читати далі...

Повернути не можна забути неможливо. [Приєднана картинка] Твої вишиванки мамо!Про тебе подають нам знак,З мережки живими словамиЗа тебе мовлять ромашки і мак Кажуть, про жито без межУ жовтавому осені злоті,Ти моя мамо по полю ідеш,Вічно в будденій роботі Ідеш з прикритим чолом,Боса – по стернях і росах,Де ти лежиш за селом,Там жито сушила в покосах Скільки за вік ти зв”язала снопів,Скільки нажала ти жита,Нині лежиш ти в мовчані полів,Небом безоднім ...

Читати далі...

Димить «Гламур». Її думки в полоні літа- Зникають мляво з кожним подихом журби. Сама. Став бавитись волоссям вітер, Примруживши їй очі. Погляд в нікуди… Промінням сонця на бокалі з-під вина Виблискують останні каплі сподівання: «Можливо він прийде, не залишуся сама. Я вірю що мине… я вірю у кохання!». Він не найде й вона це добре знає. Його нема — він це вино, що допила. Він — це журба, що душу розриває! Вона зробила що змогла… Пішла. Інші мої вірші також можна знайти тут...

Читати далі...