Бездонна тьма, безбрежная печаль,

И бездорожье без конца, без края,

А может скоро день, за январем - февраль,

Но от усталости душа молчит седая.

Не сохраним в сердцах огонь, мечты сиянье,

Мы топчем их, и каждый шаг пути

Нас приближает к бездне и отчаянью,

Где нам ни здесь себя, ни в прошлом не найти.

Слепящим феерверком лилась песня,

Но праздники промчались, будто сон,

И сердце остывает, мир чуть светел,

И с грустью мы глядим в ночь из окон.

За буднем снова будний день настанет,

И бездорожье без конца, без края,

И за мечтою кто-то гнаться перестанет,

Я ж ею жить хочу; быть может я другая?

т.е.с. 14,01,09

Ты мой ясный свет

И седая тьма,

Через много лет

Не тревожь меня.

Из глубин души,

Памяти уйди,

И с закатом в сны

Вновь не приходи.

О тебе слова

Навевают грусть,

На моих глазах

Слезы, ну и пусть.

Не вернуть года,

Не найти доро'г,

Что теперь слова,

Раз обидеть смог.

Я не жду зимы,

Не цветет февраль,

Лишь к тебе любви,

Мне безумно жаль.

т.е.с. 24.07.08

Тече струмок, несе криштальні води;

Життя спливає у тенетах сну,

Пала вогонь. Задумливо, поволі

Шепоче вітер крізь густу імлу.

            І все той час – ніщо не повернути:

            Ні краплю чистої, прозорої води,

            Ні те життя. І ніколи збагнути

            Свій гіркий погляд, чий-то біль сльози.

І спалах полум’я згасає. Навіває

На темнім фоні очі золоті;

Вони нечутно нас тендітно зігрівають

Такі далекі і такі близькі.

            Струмок тече, і десь під землю тане,

            Вогонь жевріє ледь, і холодом шепить,

            І вітру подиху з імли за мить не стане,

            Тепло холоне. Тиша шелестить.

т.е.с.

А я не плачу, не кричу,

И не томлюсь в тиши ночами,

Тебя  в пространстве не ищу,

Я солнца луч – ты тень печали.

Я одарю улыбкой свет,

Я подарю его прохожим,

И сном встречаю дня рассвет

Такой, как все и непохожий.

Вода струится звоном вдаль,

Колышет гладь сухие листья,

Ты – лишь мираж; сорвав вуаль

Со взора, жгу немые письма.

т.е.с.

Така-от осінь, лагідна така,

У вікнах пруг червоним пустоцвітом,

Павук сховався в темряву кутка,

Йому уже немає що ловити.

На кухні в чашку капає вода,

Бентежних дум лишилось небагато,

І теплий сон у душу загляда,

Та проситься у ній заночувати.

Купіть квіточок лотерейний,

Зіграйте з випадком в азарт,

Пориньте в аромат єлейний,

Відчуйте, як смакує фарт.

Залиште на хвилинку смуток,

Забудьте клопіт, слів сміття,

Пригоди – вам, мені – прибуток

Від тих, хто вірить як дитя.

Де ви, печеніги та кумани?

У які помандрували сни?

Чом тепер тиняються тумани

Там, де випасались табуни?

Хто в річки дивитиметься сині?

Хто звеличить сонце золоте?

Хто свободи пісню в небо кине

Й на аркані здобич приведе?

Хто вас з цих країв нещадно витер?

Не мовчіть, мов брили крижані!..

Та у полі тільки виє вітер,

І стовбичать баби кам’яні.

* кумани - візантійська назва половців

Все, що буде, уже колись збулося:

Кохання, розпач, пустка та думки,

І стрічки райдуг небу у волосся,

І по землі розсипані роки.

І гомін вулиць у буденних датах,

І феєрверки у святкових днях,

І пошуки в своїх координатах,

І втрати у реаліях та снах.

Розбурхані й приборкані стихії,

І, в першу чергу, у самих собі,

Овації й каміння у подіях,

Що у великій селяться юрбі.

Морозні ночі, сонце у колоссях,

Безглузді вчинки, читана мораль –

Все, що буде, уже колись збулося,

А нам – долати заново спіраль.

20.06.2016

Пішов невдаха день зі сцени,

Небесний світить пантеон,

Я дивлюсь в ніч, вона – у мене,

І щось шукаємо разом.

Під голубими ліхтарями,

Ламаючи кайдани брам,

Шукаєм довго, та що саме?

Не знаю відповіді сам.

21.03.2016

Наворожила осінь зиму

З чужих, нерадісних країв,

І ось вона, вже без упину,

Стискає час коротких днів.

І щось в мішку принесла біле,

Можливо, ніжний пух гагар,

Та той мішок був геть зітлілий

І падав пух з кудрявих хмар.

09.01.2016