«Мимо облаков»
- 07.09.23, 23:43
- Стих_и_я
Так треба: літо відбулося,
Пішло у сни без мелодрам,
Ліси зелені гублять коси,
У дуплах холодно медам,
Останні зерна ронить колос,
Тепла виводиться дурман,
І вечори зітхають вголос,
І світ ховається в туман.У пору ту, де ночі сила,
І бродять думи кочові,
Пухнаста зіронька злетіла
Та загубилась у траві.
Хитнулись тіні з переляку,
Туман зворушивсь уві сні,
І хтось невидимий заплакав,
І зажурилося мені.
Тому що день. Тому що світ.
Тому що гори і долини.
Тому що сонячний політ.
Тому що вітер без упину.
Тому що квіти і сніги,
І невмирущі пори року.
Тому що дивляться зірки
В озера чисті і глибокі.
Тому що ніжність німоти
Мішає помисли і карти.
Тому що є у всьому ти,
За це отут побути варто.
І ніч мовчить, і ліс, і птиці
Згубили ноти золоті,
Мовчать тумани блідолиці
В пустопорожній темноті.
Навшпиньки вітер ходить лугом,
У травах сплять минулі дні,
І ти поспи. Немає туги,
Є тільки тиша в тишині.
Гроза проходить над садами,
Б’є блискавиці жовтий нерв,
І небо вогкими губами
Цілує маківки дерев.
Спекотний день звалився в Лету,
Сплітає дощ прозору сіть,
Тікає гуска в очерети,
Вода за гускою кипить.
Ще світ не спить, і сонцю ще далеко,
На овиді танцюють міражі,
Тримає степ в долонях сизу спеку
Та марить про тумани і дощі.
З торбами за плечима ходять міфи –
Безсмертні свідки згублених століть,
Потомлені лежать в могилах скіфи
І ковила нерушена стоїть.