Який цікавий білий світ!
Що не роби – щодня новини,
І нерви як колючий дріт,
Й вантаж думок ламає спину.
І пам'ять, що у нетрях літ
Ховалась, знову виповзає…
Який цікавий білий світ,
Він мною так натхненно грає.
27.02.2016
Мої янголи не стукають зранку
У шибку, якщо неділя,
Від радощів рвати горлянку
Не хочуть, бо скромні та милі.
Мої янголи не шурхотять крилами,
Коли так потрібна тиша,
Мабуть, збираються силами,
Аби піднести мене на узвишшя.
Мої янголи уміють плакати –
Так легше позбутись бруду,
Вздовж доріг розцвітають маками
Та лікують душі застуди.
Лише вони уміють кохати
Так, що на небі стає затісно,
Мої янголи, як добре вас мати
Та чути щодня вашу пісню.
27.02.2016
Добрі люди, хороші та милі,
Ви – як діти, все бачите серцем,
Не шукайте у чорному біле
Та медове у діжці із перцем.
Не шукайте в камінні живого,
І у всьому дотримуйтесь міри,
Бо не буде у людях людського,
Якщо люди не люди, а звіри.
26.02.2016
Я – спів вечірній,
Мінорна гама,
В людському світі
Я – біла пляма.
Я не величний,
Хоч і великий,
Як боги Риму
Багатоликий.
Не всім я милий –
То марна справа,
Та все одно є,
Бо маю право.
25.02.2016
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія - це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.
В краю весняних нескінченних днів,
В яких вітри холодні не лютують,
Ви чули сміх закоханих дощів?
Ви думали, вони лише сумують?
Ви думали, дощі – ота нудьга,
Що небеса за хмарами ховає,
Та їдким сумом душі обніма,
І про людей ті небеса не знають?
Там знають все! Про тіні тяжких снів,
Про недосяжні мрії і про втому,
Почуйте сміх закоханих дощів,
Бо це ще не завадило нікому.
25.02.2016
Коли закінчиться любов,
Я не залишусь в світі цьому,
У шепотінні молитов
Я розчиню журливу втому.
Не кину я на землю тінь –
Вже відходила все, що можна,
Полону нових поколінь
Мине душа моя безбожна.
Потоком вистражданих слів
Не буду битися об скелі,
І жебраків, і королів
Оті слова минуть оселі.
І не почують більше дні
Мої ледь-ледь відчутні кроки,
І почуття мої чудні
Не принесуть уже мороки.
Та якщо вже сюди прийшов,
Навіщо серце захололе?
Тому прошу тебе, любов,
Ти не закінчуся. Ніколи.
25.02.2016
І, ніби, день, такий звичайний,
І, ніби, все так, як учора,
І світлий дощик, життєдайний,
Сліди зими змиває хворі.
І, ніби, тихо засинаєш,
І серце відпуска судома,
І, ніби, ти мене не знаєш,
Та ти, нажаль, мені відома.
24.02.2016
