Г у р т T.I.K.
http://www.tikmusic.com.ua/content/view/44/77/
| Вчителька |
| Вітер віє, мете хурделиця Стежка від школи до дому стелиться. Де тебе шукати, як до тебе прийти? Звідки виглядати, де тебе знайти? - R - Вчителька, - мікрорайону нашого жителька Ти замість того, щоб в кіно піти,- Сидиш перевіряєш свої зошити. Скоро прийде весна, вибори пройдуть. І мене після комісії до армії візьмуть. Я не буду листи тобі писати, Бо ти будеш їх на помилки перевіряти. - R - Сонечко встає, димить трава,- Бачу стежку де проходиш ти. Вчителько моя, зоре світова, Звідки виглядати де тебе знайти? |
--
люди мають чудову властивість постійно змінюватись, неважливо то „+” чи „-”.
разом з ними змінюються і їхні музичні вподобання
я зростала на музиці, що слухав мій дядько, - Наутілус, Сектор Газа... пізніше Лінда, Агата Крісті. ще маленькою наспівувала „Я хочу быть с тобой”, „Мало огня” та „На тебе как на войне”.
стала трохи старшою, зрозуміла, що окрім дядькової існує й інша музика. й стала божевільною хванаткою Іванушек гг) звичайно, ні про які концерти й мови бути не могло (я ще навіть до школи не ходила)... а про існування таких фанатських штук як постери немала ніякого уявлення. зате в мене була АЖ 1 касета з їхнім першим альбомом. от так і фанатіла))
потім з*явилась на той час геніальна (як для нашого пострадянського українського музичного ринку) програма „Територія А” з усілякими Юрками Юрченками, Формулою Води, ВУЗВ та Анжелікою Рудницькою на чолі. мабуть, немає такої людини (що в той час все ще цікавилась музикою), яка б не дивилась цю передачу, чи хоча б знала про її існування. це дійсно був фурор... і я, як дійсно мейнстрімова дівчина 
, просто не могла залишити це поза своєю увагою. звичайно не пропускався жоден випуск програми (навіть найнудніший, коли Рудницька весь час читала листи прихильників), куплялись касети та газета/журнал (не пам*ятаю що то точно було) „Території А”.
і от настала ера BIZ-TV! аллеллуйа братья і сьостри! до наших вух досить великими порціями почали доноситись хіти зарубіжних виконавців. пересічний меломан був задоволений цілком та повністю. /ну, про тогочасних зірок вже писала, повторюватись не буду/ проте, чомусь не пам*ятаю, щоб я дійсно від когось фанатіла, адже вибір був просто величезний і обрати когось одного було вкрай тяжко.
та от в „закрамах родіни”, тобто в одному з відділів батьківських меблів знайшла касету E-Type (насправді й досі подобаються їхні старі хіти))), і то було кохання з першого погляду! тим більш хіба такий гарнюній мужчінка з таким шикарним волоссям може не подобатись?! про його калєгу лєді-вамп взагалі мовчу, вона просто неперевершена! я навіть на концерті мала змогу побувати і ета била крута!!!)))
9-А клас... я так і не зрозуміла, як то могло статись, та якогось хрєна всі дівчата почали просто божеволіти від Децла (досі в шоці!). мабуть, не було дівчини, яка б не прибдала собі широкі штани, та не казала б “Yo!”. мені було достатньо одного року аби зрозуміти, шо ніяке я не Ё, і всі збірники „русский реп” можна спокійно викидати на смітник разом з купою постерів та інших фанатських приколів (а їх було занадто багато).
а потім був „останній поет темряви” гг) Віля Вало з його хлопчиками з групи Хім (як для нас)/Хєр (як для Америки). то був перший крок до тяжкої музики. завляки цьому захопленню насправді дізналась для себе дуже багато нового. наприклад, що існують готи, вони бувають тру і нітру (насамперед ті, що вважають що Хім то готика гг), що чоловіки з довгим волоссям занадто сексуальні і коли їх бачиш рота тре тримати зачиненим =)), що музика, що хоча б якимось чином відноситься до року, містить в собі дуже багато емоцій і може створити твій настрій, що навіть нерозділене хворе болісне кохання все ж набагато краще, ніж цілковита порожнеча і т.д. і т.п.
а зараз я вже не від кого не фанатію, а лише слухаю музику, вбираю в себе її настрій та безмежно поважаю та люблю людей, що її створюють.
і не важливо чи то альтернатива, чи то джаз або етно, чи навіть попса. в кожному жанрі можна знайти щось, що тебе неодмінно зачепить)))
згадую своє дитинство, коли тільки-но з’явились такі монстри попсової сцени як Spice Girls та Backstreet Boys. всі від них просто шаленіли, намагались бути схожими на них. і, як наслідок, з’являлось безліч гуртів-клонів, що співали про те ж саме, такими ж голосами, що лунали з таких самих голів.
ця манія увірвалась в життя фанатів напрочуд стрімко, проте так само стрімко вона й зникла. ми більше не бачимо цих завжди усміхнених облич зі сторінок модних молодіжних журналів. їхні солоденькі пісеньки про щасливе /або не дуже/ кохання можна почути на радіо лише у рубриці „архів”. а шанувальники, подушки яких щоночі вбирали в себе літри сльоз та шмарклів, вже давно поклоняються іншим ідолам.
на зміну солодкоголосим хлопчикам та дівчаткам прийшли інші зірки, більш дорослі, відверті, сексуальні. попит на медіа акселерує разом зі своїм споживачем. наразі молоді люди пускають слюні над округлими формами зірки r’n’b Beyonce, з жадністю вбирають страждання 30 seconds to Mars, або ж втрачають голови на танцполі під Benny Benassi.
і щось мені здається, що спроби колишніх зірок Spice Girls та Backstreet Boys повернутись на сцену залишаться марними... хоча... чєм чорт нє шутіт =)
може будемо ми ще не один рік співати „іф ю вонабі май лавер” та „еврібаді мув йор баді” гг)
