хочу сюди!
 

Элла

44 роки, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 40-54 років

Замітки з міткою «художник»

Віталій Василевський пише дивовижні картини — Олег Володарський

В Чернігові у виставковій залі обласного осередку Спілки художників України сьогодні стартував «тихий аукціон». Свої полотна заради благодійної мети зібрали та представили як лоти відомі чернігівські митці. Придбати їх може кожен, хто прагне допомогти бійцям з Чернігівщини. Всі отримані таким чином кошти підуть на матеріально-технічне забезпечення земляків, котрі беруть участь у бойових діях на Сході України  це, зокрема, батальйони «Чернігів», 13-й, 41-й та 1-а танкова бригада. Благодійний аукціон у Чернігові підтримали такі відомі художники: Євген Кріп, Володимир Ємець, Віталій Василевський, Оксана Корнієнко, Олексій Потапенко, Діна Варакута, Олексій Какало, Ганна Вершиніна, Микола Гайдук, Леонід Заборовський, Володимир Книшевський, Володимир Наталушко, Надія Мартиненко, Володимир Матвєйцов, Володимир Михайлюк, Феодосій Міщенко, Володимир Подлевський, Олена Саченко, Тетяна Федоритенко, Анатолій Шкурко, Василь Юдін та деякі інші. Переважна більшість з них  члени Спілки художників України… Ініціатори цього заходу (а це обласний осередок Спілки художників України, Чернігівська торгово-промислова палата та «Самооборона Чернігівщини») очікують, що можливістю придбати твори відомих майстрів та допомогти армії скористаються не тільки місцеві меценати, колекціонери та багатії.

Вікторія Сидорова, Чернігів

Василевський Віталій Галійович, голова спілки Чернігівської обласної організації Національної спілки художників України

У цього майстра своя, особлива техніка написання картин. Мені здалося, що у цій «Сповіді» ми перетнули межу якоїсь іншої дійсності, потрапили в інший вимір. В один із днів мені закортіло подзвонити Віталію Галійовичу і я набрав його номер. Ми говорили довго. Мене цікавило все.

— Це був якийсь інший вимір.

— Так. Знаєш, саме так. Я говорив від душі.

— Ви говорили цілком зрозумілі для мене слова.

— Розмова була на межі сприйняття, та я говорив лише те, що справді відчуваю. Таким я бачу цей світ.

Віталій Василевський їде якомога далі від цивілізації та створює дивовижні картини. Вони не співмірні із нашою сьогоднішньою дійсністю. Вони глибокі та відкривають інший погляд у тих, кому випала доля їх побачити. Це саме те, що є мистецтвом. Те, що торкається душі та дає відчуття піднебесся. Безмежна сила краси. Дар Божий.

— Ви молитеся? — делікатно запитав я.

— Звісно, — відповів мені мій співрозмовник.

Я не можу просити чи наполягати. Просто звертаю увагу на цю програму. Це був інший вимір. Нам вдалося словами та емоціями митця розповісти про той світ, котрий вирує за межами нашого сприйняття. І доторкнутися до цього виміру може лише чиста, глибока свідомість. Цей вимір дарований нам Всевишнім. Там співають янголи.

Багато хто вважає це вигадкою. Вони впевнені, що цього не існує. А для мене це добра казка, в котру я беззастережно вірую. Перш ніж писати ці рядки я зателефонував Валерію Галійовичу та спитав його дозволу на те, щоб описати в статті те, що я відчув. Мені не здалося. Я в цьому переконаний. Це дійсно була розмова на очах у Бога. В контексті розуміння, усвідомлення Його присутності у нашому житті. Божої благодаті. Таїнства. Дива.

Творчість дарує абсолютно інше сприйняття реальності. Інший погляд. Вона змінює світогляд митця, а потім творами митця змінює і сам світ. Цей художник говорив зі мною своєю мовою. Тому в програмі Віталій Василевський описав це в найяскравіших барвах своїх картин. Єдине, чого мені так і не вистачило в нашому спілкуванні — це те, що я не бачив майстерню художника. Не відчув ту атмосферу, в якій творить ця людина.

Та я щасливий тим, що зі мною на щиру бесіду пішов настільки потужний майстер. Мудрий. Свідомий. Глибокий. Це було Даром Божим. Цей інший світ, котрого ми торкнулися в цьому діалозі. Він відкривається тим, хто в нього свято вірує. Він дає світло. Світло, котре надихає любити, творити та вірувати.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми — Василевський Віталій Галійович, голова спілки Чернігівської обласної організації Національної спілки художників України

Володя Пастушак – укротитель асфальта

 

Для того, чтобы увидеть «отдельную реальность», тебе не обязательно глотать галлюцигенные мухоморы, употреблять ЛСД или быть украденным инопланетянами. Достаточно оказаться в нужное время и в нужном месте…

…Как это вышло у меня одним солнечным утром. «Вот, Лёшечка, смотри… прошептал я себе в ужасе, пытаясь вернуть сердце из области ступней (куда оно провалилось), на нужное место. – Вот она… Твоя «белочка»…». «Она» оказалась улыбчивым молодым парнишей, который сидел на пешеходной зебре… парящей в воздухе.

И все бы ничего, если бы накануне не случился загул с приехавшим из-за границы другом и, как следствие, в башке громыхал гигантский бубен и волочащиеся по асфальту ноги.

– Который час не подскажете, а то у меня часы сбились? – весело спросила «белочка». Надо же – еще и говорящая…

– А орешков тебе не насыпать? – разозлился я. – Ты чего людей пугаешь, вчера этого не было!

– Так, э-э-э… вот нарисовал…

– Смотри, – уже шучу я. – А то, кто-то нервный может и «фонарь» под глазом, без эффекта 3D нарисовать…

И поэтому поводу, тут же интересуюсь на предмет, мол, это не твоя работа (оказалось его) нарисовать фэйковый дорожный тоннель на стене в Запорожье? Ехал, говорю, как-то раз один мой приятель на деловую встречу. А до этого – всю ночь у роддома проторчал, ждал, пока жена разродится. Так вот он сам едва не «разродился». Уж больно ему после бессонной ночи и нервотрепок с врачами реалистичным твой рисунок показался. Смотрю, говорит, тоннель, а в нем огромная рыба плавает, да еще и булькает.

 

Глюк – чистой воды. Очень товарищу, тогда «по запаре» хотелось познакомиться с автором, то бишь, с тобой. Выразить, так сказать, свое восхищение произведением искусства… В общем…

Тайна золотого ключика

Вот так и познакомились. Более того – даже подружились. Володя Пастушак – один из немногих в Украине художников, кто рисует 3D картины, а они, как справедливо показывает статистика, завораживают всех – «от мала до велика». Оно и не дивно. Ведь когда на асфальте (или стене), разворачиваются «хляби» земные (или стенные) и разум не может сопоставить реальность с увиденным – то это однозначно интригует. Сей «когнитивный диссонанс», как художественное направление называют по-разному: Madonnari, 3d street painting, 3D drawing. В нашей стране такая форма искусства появилась относительно недавно (с 2005 года) и, как уже было сказано, количество художников, специализирующихся на 3D картинах, фонтаном не бьет. Причины просты, как мурзилковские рассказы: уж больно много в такой работе нюансов. А геморрой, как известно, никто не любит. Ни физический, ни «художественный». Последний, на начальном этапе, подразумевает понимание: геометрии, потом стереометрии, черчения и начертательной геометрии с инженерной графикой! И не факт, что даже для тех, кто прошел путь осознания закономерностей пространства на плоскости, многое может в полной мере реализовать это «в объеме». И тут никакие «свечи для пятой точки» не помогут. Вся фишка в том, что тайна золотого ключика находится в отличном пространственном мышлении, плюс хорошем знании воздушно-линейной перспективы. Первое, нужно развивать, безустанно тренируясь, в зависимости от степени персональной одаренности. Судя по всему, мать природа не обделила Владимира ни терпением, ни талантом. «Что такое в двух словах 3 D картина? – шутит он. – Это когда я лечу на нарисованной в двухмерном измерении чайке, которая создает оптическую иллюзию трехмерного пространства».

 

И с улыбкой добавляет: «Нужный эффект получается только, если смотреть из определенной точки, плюс-минус трамвайная остановка». Одно слово – весельчак. И картины у него, соответственно, жизнеутверждающие и оптимистично-заразные.

Там чудеса, там леший бродит, там Шурик с тросточкой сидит

Если это водопад – то так и хочется раздеться и постоять под ним.

 

Если это пропасть – то возникает желание нырнуть головой (предварительно надев каску), потому что там замки, а значит сказка. Последняя, изображенная на одном из зданий Пушкинского парка (Киев), так и манит процитировать гениального Шекспира: «На свете много есть чудес, мой друг Гораций, что и не снились нашим мудрецам…». Или другому великому мастеру слова, немного в карикатурном виде, зато не менее хорошо узнаваемому.

 

При этом так и подмывает погладить кота-баюна, (у автора этих строк во рту обыкновенная сигарета, а не то, что вы подумали), помурлыкать со скучающей девахой на ветке дуба, прошвырнуться строем с Черномором, ну и погутарить с классиком.

 

Дескать, не хватает, Шура, эх – не хватает, голубчик, в нашей жизни чудес… И все же таковые, хоть и не глобально-сказочного масштаба, но таки имеются. И «раскиданы» они рукой Володи Пастушака, да в разных художественно-сюжетных линиях, от западного Каменец-Подольского (к слову, родине художника), до восточной Алматы. От северного Санкт-Петербурга – до южного берега Крыма (естественно «чудеса» рисовались до войны). «Не думал, – спрашиваю. – На ее тематику, что-нибудь нарисовать?». «У нас, – с горечью роняет художник,и без 3D картин ее присутствия хватает». И действительно, когда визуальный понос сочится со всех бытовых дивайсов, включая утюги, в наше чугунное время – это же так здорово, прогуливаясь по городу увидеть что-то жизнеутверждающее, прибывшее прямым рейсом из безмятежно-оптимистического детства, как например этого, пускай не розового, но волшебного слона!

 

P.S. Возвращаясь к началу статьи, отмечу, что на Западе уже давно практикуют рисование пешеходных зебр в 3D формате. И уж поверь, читатель – эстетика дорог играет тут вторую скрипку. Ну да! – воскликнешь ты – были бы дороги, а рисовать… Тем не менее лекала разработанные Володей Пастушак, позволяют наносить 3D «зебру» с той же скоростью, что и обыкновенную. Мои бы слова, да Автодору в уши!

Больше картин смотрите на странице в Instagram @v_pastushak

Алексей ГЛУХОВСКИЙ

Андрій Гуменюк-«Кельт» – всередині у нього оголений нерв

Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник – Олег Володарський

 

«Ці руки, нічого (поки що) не вкрали. Ці руки захищають (поки що) Україну. А твої??? Що роблять твої руки, крім того, що тримають чарку, коли ти горланиш: «Слава Україні!» Любіть Україну і МОВУ її солов’їну!

Кельт (трішки вкурвлений)

 

Андрій Гуменюк. Що змусило творчу людину зануритися в кривавий бруд війни? Як художник, який живе в атмосфері краси та гармонії мистецтва, вирішив віддати не тільки творчу душу, а й тіло Україні? Людина, котра не може жити без інсуліну. Просто не виживе. Коли я почув цю історію, вона здалася мені фантастичною, нереальною. Було в цьому щось незрозуміле, неосяжне для мене. Може це просто жага адреналіну, гострих вражень?

 

В одному я не сумнівався – «Сповідь» перед Нацією змусить цю людину розкритися, показати свою суть. Можливо, я так до кінця і не усвідомив свою Націю? Можливо, я зростав не в тій аурі українства, що виховує настільки глибоке відчуття УКРАЇНИ?

Місто Лева має свою надзвичайну душу, що викохує своїх дітей абсолютно особливими, ні на кого не схожими.

 

Неймовірний стержень. Говорив з «Кельтом», бачив його перед собою, та, ледве прикривши очі, відчував брязкіт металу. В нього всередині – натягнута струна, оголений нерв, котрий жагучим болем реагує на найменше посягання на його Батьківщину.

 

Йому БОЛИТЬ ворог в його країні. І, найголовніше, він свою країну не втратить, не віддасть. «Кельт» готовий вмирати та вбивати за своє. І горе тому, хто зазіхне на святу для нього Неньку-Україну. Нехай донедавна його життям були мольберт, фарби та інсулін – сьогодні це ВОЇН. Це не просто звитяга, це – стан душі, переконання.

Це істинне виховання і культура нашої Нації. Ось воно – єдине вірне рішення для громадянина нашої величної країни, котрий так ніжно і щиро любить Неньку.

 

Тепер в душі поета та художника Андрія Гуменюка, воїна «Кельта» існує особливе усвідомлення глибини життя. Війна, кров, рани та смерті побратимів, біда країни зробили його дорослішим, більш зрілим. Доросліше – в духовному значенні цього слова.

 

Він побачив зворотний бік життя – із грубими швами бойових ран, заплатами воронок від вибухів, замість звичного лоску телеекранів, вітрин та розміреності буденного життя. Тепер натхнення Андрія наповнене словом «ЖИТТЯ».

 

Сильна людина. Емоційна. Наповнена. Дякую Богу і Україні, що у кожного з нас є такий захисник. Це виховання. Це саме та культура, що повинна стати для усіх нас базисною. Фундаментальною.

 

Він не сказав усього. Стримував себе. Інколи говорив через силу. Було помітно, що йому хочеться вилаятися через те, що хтось посмів зазіхнути на святе – на Україну. Такий мужній «Кельт». Львів’янин. Воїн. Художник.

Проводжав його, а на серці була гордість за нашу з вами генетику. Вона зігрівала душу ВІРОЮ в майбутнє нашої країни. Неймовірне відчуття гордості за свою НАЦІЮ.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Андрій Гуменюк

https://www.youtube.com/watch?v=y1AUWVDEoMA&feature=youtu.be&fbclid=IwAR3m8RKno8jVbkd-LqM6DHXNaU9aYHRPRqenJdv8_u2b9IVzZIv-3gtc2Gc

О. Володарський: Костянтин Степанюк – талановита і тонка людина

Він – художник, вчителює, а ще закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт» 


Завдяки капелану Андрію Ляшику дізнався, що в моїй країні живе талановитий художник Костянтин Костянтинович Степанюк. І поки шоколадна нечисть відбирає останні крихти у воюючої країни, талановиті люди творять свої шедеври, що пробуджують в наших душах людяність та любов.

 

Які ми різні! Які різні в нас діти! Різні також і по відношенню до нечисті, що прийшла обкрадати нашу землю, з острахом озираючись на своїх кремлівських хазяїв. Лише людина, яка всім серцем любить свою країну, ніколи не подивиться в їх бік. Але є ті, хто продається їм з потрохами. Такі потрохи зазвичай коштують копійки. Їх перекупають, наче мотлох, та заслужено відправляють на смітник історії.

 

Та мені зараз не до плебеїв та рабів – у мене душа посміхається. Ми насолоджувалися сонячним літнім днем та поїздкою в передмістя Рівного, в село Сергіївка. Туди, де виросли Костянтин Степанюк та Андрій Ляшик. Ті, хто ніколи не будуть торгувати Україною.

 

Андрій – священник, капелан і неймовірно щира людина. Костянтин – художник. Не бажаю сприймати мистецтво через призму незрозумілих широкому загалу термінів і характеристик. Не хочу! І не буду! Ми, українці, так щиро та ніжно обожнюємо свою землю, що писати про це треба просто і по-справжньому. Ми втомилися від алгоритму фальші. А тут – природа, з її дивовижними барвами у всій величі дарованої нам Господом краси.

 

Будиночок, в якому живуть і творять художники Костянтин і Аліна Степанюк біля самісінького лісу, його двері завжди відчинені для гостей, а кімнати заповнені пейзажами любої України, зображеннями мальовничих храмів та соборів… Чарівний світ… запах фарб та гарячої кави.

Так, ми воюємо. За свою свободу ми платимо життями синів і доньок України. Та місія митців в цей складний час надважлива – не дати ворогу занапастити наші душі, замість туги і відчаю, наповнити їх відчуттям краси, яка оточує нас, не зважаючи ні на що.

На жаль, не проґав ми майже 30 років, протягом яких нашу державу розкрадали замість того, щоб розбудовувати, мали б зовсім іншу країну. Країну з людським обличчям. Наче казка. Та вона має право на свою реальність. Казка, в якій всі живуть мирно та щасливо. Казка, в якій вчені створюють нові технології. Казка, в якій діти їздять до школи на жовто-синіх автобусах. Казка, в якій злі та голодні духи водяться лише в темних та далеких тюрмах. Ось в такій казці добра, теплого світла та ніжних барв живе Костянтин Степанюк.

 

Читач запитає: «Як вміщується в авторі така кількість любові до Нації і України, таке неприйняття всього зрадницького та продажного?» Автор зростав в любові. Він із задоволенням закутував шарфом шию, аби осіннім незнайкою гуляти пейзажами рідного міста. Він з дитинства писав вірші, ессе. Автор простий український романтик, котрому треба не так вже і багато – приїхати на виставку Костянтина Степанюка, випити з ним кави.

 

Костя викладає. Він вчитель. Він закоханий в націоналістичну дитячу програму «Пласт». Талановита і тонка людина, яка живе, наче кожен день може стати останнім. Від нього віє такою любов’ю до Неньки.

Вони подарували нам свої роботи. Одну із зображенням Ісуса в терновому вінку, іншу – із тендітною балериною, котра була одразу «конфіскована» злим редактором. Ісус зараз стоїть у мене у великій кімнаті, поруч з іконами. Танцююча балерина та страждаючий Ісус – в цьому є щось символічне.

Ми поспішаємо, не встигаємо, хочемо миру, просимо у Бога любові… А мені, жовто-сині, так хочеться повернутися до героїв моїх програм… Повернутися і покаятися, і тихо, пошепки, сказати: «Ви всі – моя Україна. Пам’ятайте про це!».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Костянтин Степанюк

https://youtu.be/XxncjwlXdYw

Картины о картинах или художники за работой

С удовольствием представляю подборку из 82 картин изображающих художников за работой. 

Картины, показывающих «обратную сторону холста». Многие произведения остаются в веках, но авторы часто оказываются в тени собственных произведений, далеко не все они любили себя изображать, тем более за работой, в мастерской. Возможно кто-то сознательно не желал вторжения в святая святых, а кто-то просто не считал процесс достойным внимания. Да и что было изображать большинству бедных художников, снимавших обветшалые чердаки? Но если живопись становилась увлечением состоятельных людей, они часто писали себя за работой в своих роскошных интерьерах. Были и художники с удовольствием и многократно писавшие свои автопортреты, в том числе за работой, например Фрида Калло- «Я пишу себя, потому что много времени провожу в одиночестве и потому что являюсь той темой, которую знаю лучше всего», Анри Матисс, Винсент Ван Гог- который остается образцом для подражания для многих современных художников, с его жесткой выразительностью своих автопортретов. 

Верхом деликатности художника можно назвать автопортрет Веласкеса в «Менинах», он в тени, сбоку, хотя, полагаю, ему было дано разрешение на изображении себя на одном полотне с инфантой Маргаритой. Или наоборот, огромное полотно 361х598 см, Густава Курбе: «Мастерская художника. Реальная аллегория, определяющая семилетний период моей художественной жизни». Картине невероятной сложной технически и композиционно, она состоит, по сути, из нескольких сложных картин. Она являлась главным объектом "Павильона реализма", устроенного Курбе в противовес официальной экспозиции живописи Франции на Всемирной выставке 1855 года. Таким образом, ее можно отчасти считать саморекламой художника. 

Так в чем же секрет любви или нелюбви к автопортрету у художников и изображении процесса живописи? Многие представленные работы позволяют нам лучше понять самих художников и то, что они пытались нам показать в своих произведениях. Ведь отношение художника к себе, его взгляд на себя со стороны это и психологический портрет в том числе. Менялись интерьеры, мода и методы живописи, менялось само отношение к живописи и художникам, но лично для меня всегда было очень интересно узнать как создаются шедевры. Как видел себя сам художник и каким его видели современники. 

О каждой из представленных картин можно написать не то что статью - отдельную книгу, но к сожалению ни таланта ни соответствующих знаний у меня нет. Так что предлагаю вам самостоятельно делать свои наблюдения и выводы. К тому же современные технологии позволяют находить практически любую информацию об интересующей картине или художнике. Даже подписи под фото уже не требуются, поисковики позволяют искать по изображению. Поэтому я, можно сказать, предлагаю лишь тему к вниманию, а ее дальнейшее изучение- за вами… 

Итак, авторы, мольберты, кисти и холсты в подборке картин «художники за работой».


Все картины в одном видеоролике:


 82

Сирил Роландо — 29-летний талант из Парижа

 По профессии он психолог, и у него нет художественного образования, однако это не мешает ему рисовать в свободное от работы время.

Давайте поживем немного в ожидании лучшего...

ДРУЗЬЯ, ХВАТИТ ЖИТЬ В ОЖИДАНИИ ХУДШЕГО,
ДАВАЙТЕ ПОЖИВЕМ НЕМНОГО В ОЖИДАНИИ ЛУЧШЕГО...

  С НОВЫМ ГОДОМ И РОЖДЕСТВОМ ХРИСТОВЫМ!

ВСЕ ЧТО НАС НЕ УБИВАЕТ — МОЖЕТ СДЕЛАТЬ НАС... ИНВАЛИДАМИ!

Уважаемый мой читатель, добрый день!
Я наслаждаюсь своим молчанием и спешу сообщить, - у меня все хорошо!

Я практически жив, теоретически здоров... периодически счастлив, местами доволен...
Как только перестал пережи
вать «за общее дело» и стал болеть только «за свои делишки», у меня все наладилось...

 

  У нас в Украине все надежно, тихо, спокойно и стабильно... Повезло Нам!
У власти оказались наконец-то честные, порядочные патриоты, которые постоянно думают о благосостоянии народа, принимают законы, облегчающие нашу жизнь, заботятся о слабых и активно помогают формированию среднего класса...
   А самое главное, они берегут с трудом собираемые бюджетные деньги, грамотно и мудро ими распоряжаются... Закупают для народа недорогие, качественные скоростные поезда, строят классные стадионы, аэропорты, дороги за сравнительно небольшие деньги...
   Экономят на себе и следят, чтобы никто не тырил и не транжирил народные деньги, особенно на выборах...

   Много уже сделано и еще больше планируется. Не правы те, кто кричат о разъедающей государство коррупции, об ухудшении экономических показателей, об узурпации власти и преследовании инакомыслящих граждан... Наоборот! Все зависит от того, кого чаще слушать и кому больше верить...

   Атмосфера в Украине доброжелательная, оптимистическая. Увеличиваются и выплачиваются(!) зарплаты, пенсии, много вакансий на рынке труда. Люди вокруг начали улыбаться, стали здоровее, богаче и, как следствие, добрее...

  После очередного конца света, граждане уже уверены в своем будущем и будущем своих детей... Государство успешно справляется с наркоманией и СПИДом, поэтому население Украины скоро будет стремительно расти...

Так что, правильной дорогой идем, товарищи... Наше дело правое — победа будет за нами!

ВСЕ ЧАЩЕ ЗВУЧИТ ПРАВДА В СМИ, ПРОСТО ВСЕ РЕЖЕ МЫ ЕЕ СЛЫШИМ...


Пару строк о себе:

- Мне не интересны те, кто постоянно «на плаву» и всегда правы. Есть категория людей, я их называю «жидкости».
Они принимают форму любого «сосуда», профессиональные приспособленцы и хамелеоны.
Их невозможно заподозрить, ухватить... на них нельзя опереться при падении...
Из любой ситуации они незаметно «вытекают через щели», никогда не берут на себя ответственность и прекрасно присваивают и пользуются чужими способностями и достижениями...


Держитесь подальше от тех, кто не только не признает Ваши таланты, но и постоянно пытается обрезать Ваши крылья...


Свои ироничные тексты: монологи, миниатюры, афоризмы и др. я отложил до лучших времен...

Отвечаю всем, пишите, если что...