Деякі особливості адміністративно- територіальної реформи на Сумщині.

Як відомо, в Україні,в т.ч. в Сумській області проводиться адміністративно-територіальна реформа, котра покликана привести в належний порядок в першу чергу сільські населені пункти, розташовані навкруг міст районного підпорядкування і селищ, а в окремих випадках і великих сіл. Кількість населення в таких обєднаних громадах повинна відповідати близько 10 000 чол.,при цьому повинна бути можливість надавати допомогу жителям найвіддаленіших сел(пожежна,міліція,швидка допомога)  в межах 15-20 хв. І ось що ми маємо на даний час.

В 2015 році,фахівці,з урахуванням вимог Закону про створення об’єднаних територіальних громад, розробили план проведення цієї реформи на території Сумської області. По цьому плану в області повинно було б бути створено 53 територіальні громади,але керівництву області не сподобалась така кількість громад і вони,разом з керівництвом райдержадміністрацій почали проводити на свій розсуд цю реформу, при цьому не враховуючи навіть елементарних вимог Закону. В 2015 році,неодноразово представляючи обласній раді на затвердження,вдається пропихнути перспективний план проведення цієї реформи змінений на розсуд керівництва області і районів.

Казалось би, ну що тут незрозумілого в цій реформі,адже в нас область невелика,всього 15 міст, з них міст областного підпорядкування 7 (Суми, Шостка, Глухів, Конотоп, Охтирка, Ромни, Лебедин),вони будуть претендувати на роль райцентрів. Залишається  8 міст районного підпорядкування (С.Буда,Дружба, Кролевець, Путивль, Буринь, Ворожба, Білопілля, Тростянець), котрі в першу чергу і повинні стати центрами обєднаних громад.

Після міст йдуть селища міського типу,котрих в нас в області 20. З них в першу чергу потрібно вибрати найбільші (5 000 чол. і більше)

І в них створити об’єднані громади, а потім,дивлячись на території що залишились, створити інші громади.

Все на перший погляд здається зрозумілим, реформа ця потрібна і вкрай необхідна для України,але керівництво області чи то не розуміє важливості цієї реформи, чи з якихось інших причин свідомо йде на її порушення, роблячи з реформи пародію,котра людям незрозуміла, та правда влада не дуже і освітлює цю реформу вважаючи що людям не треба знати, створюючи в народу враження що їм нема чого вирішувати, адже за них вже все вирішено.

Візьмемо наприклад Білопільський район.Тут керівництво району вирішило створити дві обєднані територіальні громади, Миколаївську і Білопільську.

Довідка: Миколаївка,колишня Миколаївка-Вирівська, Жовтневе,смт,обєднує 18 сільських населених пунктів,разом з якими налічує близько 3 000 чол., заснована в 18 ст. як хутір родини Сумського полковника Кондратьєва. в кінці 19ст. збудований цукрозавод.

Тут належно б спитати,а де ж розташоване поруч таке ж смт Ульянівка, котре на відміну від Миколаївки має державну пожежну частину? Адже це селище має більш помітну історію і вряд чи згодиться на приєднання до Миколаївки.

Далі Білопільська громада,до неї включено крім Білопілля місто Ворожба

Довідка: Ворожба,заснована як військова сторожа на середині шляху між Сумами й Путивлем в середині 17 ст. В 1672 році тут створено Ворожбянську козачу сотню Сумського слобідського козачого полку і збудовано фортецю,котра до кіця козаччини залишалась сотенним центром.З 1796 року по 1923 рік Ворожба є волосним центром Сумської округи.З 1923 року до сьогоднішнього дня Ворожба входить до Білопільського району.Населення міста за останнім переписом близько 9 000 чол.Відстань від Ворожби до Білопілля 10 км.

Ось і питається чим же заслужила Ворожба таку неповагу до себе,адже будучи в свій час найбільшим залізничним вузлом області, маючи крім залізничних підприємств (локомотивне, вагонне депо) завод металоконструкцій (машинобудівний), Хлібну базу і Заготзерно, мясокомбінат і цегельний завод вона працювала, а всі кошти використовувало і будувалось Білопілля. Зараз же випускати зі свого підпорядкування Ворожбу Білопілля ні за яких умов не хоче і користуючись статусом райцентру всіляко перешкоджає створенню обєднаної громади, створюючи тиск на голів сільрад прилеглих до Ворожби і навіть голови сільрад Буринського району, прилеглих до Ворожби, прийшли й запропонували створити разом об’єднану громаду (вони розташовані за 10-12 км від Ворожби) і були підготовані документи,але зусиллями голів райдержадміністра цій Білопільської і Буринської, вони були розвіяні.

Ворожбу Білопілля ще в радянські часи неодноразово  робило спроби приєднати до Білопілля, але навіть в ті непрості часи ворожбяни на сходках протестували,а в 2015 році, довідавшись що Ворожбу, без їх згоди, включили до Білопільської громади знову в 7 різних місцях Ворожби пройшли збори (сходки) жителів міста,на котрих було рішуче висловлено недовіру керівництву району і міста з вимогою створення Ворожбянської громади, при цьому були зібрані списки громадян. З цього приводу було проведено сесію міськради,котра одноголосно висловилась за створення Ворожбянської громади і обрала уповноважених по створенню громади,але їхні зусилля були зведені нанівець зусиллями голови Білопільської райдержадміністрації. Невідомо як далі буде діяти Білопільська райдержадміністрація по примушенню Ворожби до покори,але зрозуміло одне,що такі дії влади викликають у ворожбян недовіру,а тим паче по Ворожбі ходять фото,на котрих нинішній голова райдержадміністрації Дурнопьян вітає з плакатом Януковича, котрий приїздив до Ворожби на відриття електродільниці і ця недовіра тільки збільшується. Незрозумілою залишається позиція облдержадміністрації, адже голова Білопільської райдержадміністрації діє під їхнім прикриттям,чому дозволяється це беззаконня,чому ця особа не усунута від влади, адже він дискредитує існуючу владу? Зараз жителі Ворожби обурені діями райдержадміністрації і змушені будуть під час майбутніх виборів йти не на виборчі дільниці, а перекривати залізницю й автошляхи щоб  влада їх почула й не перешкоджала,а допомогла створенню Ворожбянської обєднаної громади.Хотілося б на сторінках газети почути відгуки голів обл і райдержадміністрацій з цього приводу,з послідуючими коментарями автора статті.

 

15.11. 2017 р.                                                 Галушка В.О.

Отуто в камах попросили відписати.

Шановні ворожбяни,настав час описати останнього сотника Ворожбянської сотні Іванова Данила Прохоровича.

Нам відомо,що коли Ворожбянський сотник Скрицький Василь Григорович 1692 р.н.пішов на підвищення і був призначений хорунжим Сумського слобідського козацького полку то на його місце був призначений Іванов Данило Прохорович 1705 р.н. Зараз складно розібратися чому було прийняте таке рішення,можливо по материнській лінії вони були родичами зі Скрицькими,можливо з полковником, можливо ще щось,але факт призначення є і від цього нікуди не дінешся.

Так ось,перевіряючи всі доступні мені матеріали я ніяк не міг знайти звідки він взявся і хто його батьки,адже в списках козацької старшини Сумського полку такого прізвища немає, але імя його батька,на той час доволі рідко зустрічалося і в перепису 1732 року я знаходжу підпрапорного  Прохора Івановича Литвинова, 1652 р.н., але вписані його діти Петро,Григорій і Михайло і серед них я не знаходжу Данила. Так би я й залишив без уваги цю родину,але порівнявши записи ісповідних розписів Покровської церкви за 1741 рік по його братах я удостовірився що це одні і ті ж люди,а відсутність його в перепису 1732 року мабуть потрібно пояснити тим, що він знаходився або на навчанні,або ще десь і не потрапив до перепису,а може був народжений іншою жінкою.Так ось,десь близько 1736 року він був призначений на посаду Ворожбянського сотника. Головні справи сотні продовжував вирішувати Скрицький В.Г., він хоча й був хорунжим полку,але його родина продовжувала проживати в Ворожбі і він надовго не залишав Ворожби. Так ось з перепису 1732 року ми бачимо що у підпрапорного Литвинова Прохора Івановича,котрому на цей час 80 років, числяться діти:

Петро,якому 30 років (1702р.н.),

Григорій —20(1712)

Михало—15(1717).

Згідно з ісповідними розписами Покровської церкви за 1741 рік ми бачимо що в дворі сотника Іванова Данила Прохоровича, котрому на цей час 25 років (1716р.н.) проживають:

Його дружина Ксенія Афанасьєва, якій 23 роки (1718 р.н.)

Мати Марина Мартинова—56 (1685 р.н.)

Брат Петро—34(1707р.н.)

Брат Григорій—29(1712р.н.)

Брат Михайло –24(1717р.н.)

Так ось,порівнявши всі ці дані я прийшов до висновку що сотник Данило взяв за прізвище ім’я свого діда і тому виникла така плутанина.

В 1746 році він вже пишеться як Білопільський сотник і по батькові замість Прохорович вже Прокопович,може в цьому винний священник, котрий проводив перепис,а може й сам Данило хотів щось сховати в своєму походженні. В цьому ж,1746 році він залишається разом з дружиною Ксенією Афанасьєвою, матір’ю Марією Мартинівною та меншим братом Михайлом. Брати Петро та Григорій відійшли від них.

Приблизно в 1747 році гине в поході полковий хорунжий Скрицький Василь Григорович і сотник Іванов Д.П. лишається опіки і стає повновладним керівником. Але він мабуть хорошим виконавцем,а не керівником і не зміг використати владу для розвитку і утвердження Ворожби. При ньому сотня лишається багатьох переваг, котрі були при Скрицькому, поступово Крижські сотники перебирають на себе всі управлінські функції,котрі до цього зосереджувалися в руках ворожбянського сотника,авторитету він не має і виконує свої обов’язки вимушено,не проявляючи ніякої ініціативи. В добавок до всього цього у них з дружиною Ксенією Афанасьєвою не має дітей і як вони вели себе в цій ситуації нам невідомо,але авторитету це їм не прибавляло. На 1747 рік вони проживають разом з дружиною Ксенією Афанасьєвою,у них 8 служників,матері й братів в їхньому дворі вже немає.

По 1753 році ми бачимо в їхньому дворі «пом’янутого сотника невеста Евдокия Михайловна», котрій 63 роки і проживає вона разом з дітьми: Натплією (22роки), Іваном (19р.) і Єфросинією (12р.),хто вони і ким доводяться невідомо.

Але як би там не було,а до 1765 року,до кінця козаччини, Данило Прокопович зберігає за собою сотничу посаду,а після ліквідації сотенного устрою,за відсутністю матеріалів,на даний час,прослідити його подальшу долю мені не вдалося.

 

         Шановні Ворожбяни, зараз ми все частіше звертаємося до своїх витоків,хто ми звідки прийшли,хто стояв на чолі Ворожбянської сотні і які прізвища значилися в її складі,в яких битвах вона приймала участь,це все цікаво,але про це потім,а зараз поговоримо про сотників.
         Серед Ворожбянських сотників: Степана Куколя,Олексія Доценка,Данила Іванова найпомітнішими й найвищими за статусом були Іскрицькі,ось про них і піде мова в цій статті.
          В 1696 році,Степан Куколь,перебуваючи на посаді Ворожбянського сотника,так завяз в скандалах з росіянами (путивльцями)за землі, що дійшло до військових дій між ворожбянами й вирівцями(по теперішньому старовирківчанами). У Вирях(Старих Вирках)проживали як однодворці(це служилі люди,котрі за службу одержували невеликі наділи землі,котру обробляли силами однієї родини),так і кріпосні(горюни),котрі були підданими Путивльського Мовчанського монастиря.Так ось піддані монастиря, підбурювані ігуменом Гавриілом почали все частіше заходити за межу й косити сіно в володіннях ворожбянської сотні,ворожбянці цього терпіти не могли й також в їхніх володіннях почали косити сіно.Ігумен Гавриіл зібрав свою братію і наказав побити їх.Його піддані так і зробили.Сотник Степан Куколь,дізнавшись про це негайно підняв сотню й виїхав на місце і в результаті цієї сутички зявилися вбиті й поранені.Обидві сторони звертаються до царя і йде розбір цих подій «…в Путивле,в Приказной избе,те приводные люди роспрашиваны и монастырских побитих крестьян мертвые тела и битые раненые крестьяне ж осматриваемы.И про то их разоренье тое деревни Вирей помещики и их крестьяне допрашиваемы…»Конфлікт поглиблюється,путивльський воєвода Клокачов піднімає людей і йде на село Глушець,де проживали піддані Ворожбянської сотні і на котрих скаржилися царю путивляни,що вони записались козаками і відмовляються працювати на поміщиків і знову Степан Куколь втручається і захищає жителів села,дозволивши їм жити за козацькими(черкаськими) звичаями,але ж Глушець це вже територія Путивльська і тут знову на нього йде скарга царю.Конфлікт розростається і Сумський полковник Кондратьєв десь в 1698 році переводить Степана Куколя з Ворожбянської сотні на Крижську,подалі від путивлян. На його ж місце призначає сотником Григорія Скрицького(Іскрицького),котрий залишивши все своє майно в польській частині України перейшов на лівобережну Україну,де була замужем за Миргородським полковником Апостолом(майбутнім гетьманом)його рідна сестра Олена. І мабуть Олена посприяла тому,що він був прийнятий на службу в Сумський полк і призначений на посаду сотника в найконфліктнішу, Ворожбянську сотню.Через деякий час він одержує належну йому за рангом землю,де він засновує село Скрисковщину (Іскрисковщину).Його батько,Василь Михайлович, був доволі відомою особою полковником Димерським.Він був одружений два рази,перша жінка Катерина Вольська,а друга дочка Павла Герцика.Мав трьох дітей:Олену,Григорія й Адама.В 1689 році він направляється королем Польші в Україну для формування козацького полку і нагляду за іншими полковниками,але він так як і інші полковники Макуха і Апостол-Щуровський, під приводом збору борошна почав розоряти володіння як шляхтичів так і інших жителів Київщини.При гетьмані Мазепі він був резидентом короля,потім ротмістром у Яна Собеського.Помер в 1696 році,а в 1698 був перепохований у Львові.Так ось його син Григорій почав проживати в Ворожбі, разом з дружиною Уляною Іванівною(по інших даних Дмитрівна).Тут народилися їхні діти:Василь,Іван і Петро.В 1708 році Ворожбянська сотня у складі Сумського козачого полку направляється на придушення повстання донських козаків під проводом Кіндрата Булавіна.Недалеко від Валуйок,біля річки Уразова,перед світанком,насунули булавінці,відбувся бій,в результаті якого близько половини полку,в тому числі й полковник Кондратьев, загинуло, а ворожбянський сотник Іскрицький будучи вже пораненим «и что он с ними много, противясь, бился,взяв его в круг,розстреляли».Так загинув Григорій Васильович Іскрицький.Його дружина ,Уляна Іванівна, залишившись вдовою з трьома малолітніми дітьми на руках,невідомо на яких умовах продає Іскрисківщину Степану Куколю,а сама з дітьми так і проживає в Ворожбі.Підрісши,діти одержують добру освіту(мабуть допомагала їхня тітка Олена,котра на цей час була гетьманшею і часто навідувалася до Ворожби) і стають підпрапорними Сумського полку,а найменший Петро,1704 року народження,закінчивши Київську Академію в 1721 році стає канцеляристом Суражського повіту,а потім одружується з дочкою Стародубського полкового писаря Григорія Скорупи,Оленою. Про цю вітку їхнього роду добре описано в книзі Модзалевського,а ми продовжимо по Ворожбі.Так ось в Ворожбі залишилися Василь і Іван Григоровичи.На 1732 рік Василь вже сотник Ворожбянський,а Іван так і залишається підпрапорним.В 1737-1739 році Сумський полк приймає участь в Кримських походах і там в бою під злополучною Чорною Долиною гине підпрапорний Іван Григорович Скрицький.В Ворожбі залишилася вдовою його дружина Анастасія Леонтіївна з трьома синами:Іваном,Захаром і Ананієм.В цей час Василя Григоровича призначають полковим хорунжим,але він як і його родина продовжують проживати в Ворожбі і є прихожанами Покровської церкви.Його місце на сотничій посаді зайняв Іванов Данило Прокопович.В 1747 році формується загін під командою Сумського полковника Д.Г.Кондратьєва для участі в поході на підтримку Марії-Терезії(за австрійську спадщину) і від Сумського полку попадає сюди і хорунжий Василь Григорович.Там він і загинув,а в Ворожбі залишилася його дружина Феодосія Іванівна і діти Василь і Катерина.По досягненні 14 років Василь стає під прапорним,а потім підпоручиком Сумського гусарського полку.В Ворожбі проживає його дружина Майя Андріївна і діти:Сава (1764 р.н),Мотрона(1769) і Єлізавета(1771).
На 1797 рік по Ворожбі вже числиться як неслужачий дворянин Іскрицький Захар Іванович, його дружина Ганна Іванівна і їхні діти Никифор і Йосип. Ананій Іванович з дружиною Марією Федорівною і дітьми: Параскою, Феодосією, Поліною,Агафією, Олександрою та Андрієм(1799р.н.)проживають в одному дворі з Захаром.Ось цей Андрій Ананійович служить службу і в 1824 році звільняється в запас і стає засідателем Сумського земського суду(1832р).Його дружина Валентина Іванівна Сваковська,дочка губернського секретаря і вони вже проживають в хуторі Іскрицькому Ворожбянської волості,де народжуються їхні діти: Микола(1835), Платон(1836)  і Митрофан(1841).
                 Сава Васильович служить канцеляристом,його дружина Єфросинья Данилівна і вони проживають в Ворожбі разом з дітьми Олексієм,Семеном і меншим Олексієм,а також Вірою й Олександрою.На 1864 рік по Сумському повітовому поліцейському управлінню числиться «непременным заседателем» Іскрицький Іван Олексійович,це онук Сави Васильовича.Зараз мабуть немає вже носіїв цього славного шляхетського прізвища по Ворожбі,але ще на другу половину 20-го століття воно було тут присутнє.



Галушка В.О.                                                                                                             29.01.2014р

И сейчас люди обращаются к ворожкам. И они даже как-то официально зарагистрированны как трудящиеся. Занимаются белой магией, но за отдельную плату могут и к чёрной прибегнуть. Когда-то была себе такая профессия - "создатель табличек с проклятиями". Эта работа умственная, но не менее трудная. Нечто вроде современного копирайтера. Если вы хотели пожелать кому-то гадость, вы заказывали у него такую табличку и несли в храм. Считалось, что божество может прочесть такую табличку и выполнить то, что там написано. Несчастный писака половину дня выслушивал жалобы гостей, а вторую половину - ваял ужасающие проклятья. К счастью, много таких табличек сохранилось. Вот одна из них: "парализуй все члены и суставы Викториуса, возничего Синей команды... всех его коней... ослепи их глаза, чтобы они не могли видеть, и помути их души и сердца, чтобы они не могли дышать".