хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «афган»

Розовые трусы и...талибы бегут

Pink boxer shorts, a red T-shirt and bedroom slippers aren't everyone's idea of the ideal uniform for fighting the Taleban.

But a young US soldier found himself battling the enemy in his underwear when his platoon came under a sudden attack by Taleban militants in Afghanistan on Monday.

Zachary Boyd, 19, was sleeping when the ambush occurred and only had time to put on his helmet and body armour before grabbing his gun and rushing into action, leaving his "I love New York" pink boxers on full display.

The moment – at Firebase Restrepo in the Korengal Valley of Afghanistan's Kunar Province — was captured by an Associated Press photographer and placed on the front page of The New York Times.

Army Specialist Boyd, fighting in Afghanistan with the US Army First Battalion, phoned home to warn his family of his sudden notoriety, much to the amusement of his parents.

“He said, ‘I hear the Times is what they put on the President's desk’,” said his mother, Sheree Boyd. “Then he told us, ‘I may not have a job any more after the President has seen me out of uniform’.

“It was typical. He has always been an interesting little character.”

His father Tommy said he couldn’t stop laughing at seeing Boyd in pink boxers.

“I ran to the computer and looked at The New York Times right quick,” Mr Boyd told Texas radio station WBAP. “Lo and behold, I saw his pink underwear and just laughed for about the next five minutes.”

“I knew he was a boxer guy, I knew that for sure. I did not know they were pink, and I didn't know they said, ‘I love New York’.”

Boyd’s parents said he became motivated to join the US Army after the terror attacks on America on September 11, 2001 — perhaps the reason he was wearing ‘I love New York’ underwear.

Boyd was promoted to an army specialist last week and says he hopes to someday lead men in combat – hopefully in full uniform.

http://www.timesonline.co.uk/tol/news/world/us_and_americas/article6290978.ece

Бывай, Афган...

Наверное, в "мотор"... Приехали!.. Кранты...
Откуда ж пуле знать, что дембель скоро?!
Прости, комбат. Не удержал я высоты.
И вы прощайте... Долбанные горы...

Видать, мне по-судьбе такой расклад.
Двадцатник встречу, как годится – в цинке...
Теперь в детдоме обо мне заговорят!
И может быть взгрустнётся даже Нинке...

Хотя, на кой я им?! Пройдоха, хулиган…
Невелика потеря – Лёхи «Цента».
Кажись, мотор заглох... Ну, что ж... Бывай, Афган!
.............................
Ещё один ушёл из «контингента»...

Живи

- Слышь, мужик, давай-ка без базара:
Ты нам портмоне подаришь, гад.
Мы ж тебе оставим жизнь задаром.
Как тебе, козёл, такой расклад?
......................
Файзабад…
- Часок бы продержаться!..
Пристрелялись, суки… Серый, жив?
- Жив. Снимаю главного засранца.
Без него забздят, бля, на прорыв...
......................

- Ну, так как? Договоримся, дядя?
Или в печень захотел перо?
- Нет, сынок. Чего скажи ты ради
Мне платить деньгами за добро?

Я уж лучше пулей... Как в Афгане.
Там их тоже – пятеро на раз...
.....................
- В яблочко, Сергей! Живём, славяне!
Отступают. Водочки б сейчас!..
.....................

Он не выстрелил. Свои ведь всё же, черти.
Этот – вылитый Серёга-шурави...
Лишь секунду попросил у смерти,
Чтобы прохрипеть ему, - живи.

Воинам интернационалистам посвящается...

(стихи мои)

Мечта

В жилах юность штормит безжалостно.
Жжёт под темечком ураган...
- Ну, товарищ майор! Пожалуйста!
Запишите меня в Афган!

- Ишь, настырный! Ведь не положено.
У тебя ж по 'семейным' бронь.
В общем так, пацан, жди до осени.
А пока пойди, охолонь.

Ждал до осени, как приказано.
После осени - до весны.
Грезы множились метастазами,
дожидаясь своей войны.

Дождались-таки... Не спугнуть бы их.
Не свихнуться бы сгоряча!
Эх! Скорей бы сразиться с 'духами'!
- Здрасьте, парни!
- Салам, бача.

Вот свезло! Привалило счастье-то!
Заплутало, видать, в войне...
Сухпайок, в вертолёте начатый,
Он дожёвывал на 'броне'...

.................................................
Говорят: если хочешь - сбудется,
По мечте и её цена.
За свою - заплатил он юностью
Не прицениваясь. Сполна.

Соло

Пока ещё живу. Живу пока.
На кулаки наматываю нервы.
В ладони ждёт решения чека...
Луркох. Начало. Восемьдесят первый...

Жаль, что с Иринкою не переспал.
Куда ж мне, после выпитой цистерны!..
Вот снайпер, сука, блин! Вконец уже достал!
Заныкался за скалами, наверно.

Обходят осторожно. Трое... Пять...
Видать, их свет на мне сойдётся клином.
Ну что ж, "орлы", взлетаем?! Вашу мать!
Чека оторвана... Не забывай, Ирина...

Забытая война

На хрена это было надо?
Чё я в пекло, дурак, полез?
Получить от страны в награду -
"Командирские" на протез?

Получить от неё, родимой
Переходов подземных кров?
Или сказку про "нерушимый",
Да пинки молодых ментов?

Я держу Звезду на ладони,
Настоящую, без фуфла...
Только вряд ли сейчас кто помнит,
Что такая война была.

Очередь в облака

Очередь  в облака... 
Друг мой пришёл из армии
"Грузом двухсотым"...
Кладбище... Холмик земли... Берет...
Это ли не тоска?! Есть ли сюжет печальнее,
чем погибать от пуль в двадцать неполных лет?!

 Очередь  в облака...
Женское общежитие...
Песни орём Высоцкого, пьяные "в ураган"...
"Козочка", от ментов, на "Ижаке-Юпитере"...
Ирка с Надюхой... Проводы...
Узбекистан -Афган...

 Очередь  в облака...
Толку с неё теперь уже?!
Разве что Богу - в задницу! Только ведь не достать...
Гладит беретку мать...
Ласково гладит, бережно...
Лишь бы не зареветь...
Лишь не завыть бы...
 Блядь...

Встреча

Мы уже не станем теми. Прежними.
Жившими несбыточной мечтой...
В центре, на Майдане Незалежности
Чей-то окрик в спину - Серый, стой!

Обернулся. Может быть, послышалось?
Дама с пуделем, да попрошайка-бомж.
Галюны... Видать, проблемы с "крышею".
Но опять в упор - привет, Серёж.

Тянет руку бомж. Худой, оборванный.
Пряча в торбу мелочь и стакан.
- Не узнал, поди, Серёга "Деда"? Ротного?
Здравствуйте, товарищ капитан...

Кандагар... Накрыли нас по-крупному.
Впрочем, на войне - не привыкать...
- Так, отходим! Всем держаться группою!
Да не дёргайтесь, прикрою!.. Вашу мать!..

Он остался...
- Что ж Вы партизанили?
Сколько лет - ни вести, ни письма!
- Ранили меня, Серёга. Ранили.
Дальше - госпитали... Пьянки... Кутерьма...

Что там говорить!.. Давай по-маленькой?
Угостишь? Прости, я на мели...
.................
Он остался... За рекой... За скалами...
Мы ушли... Мы выжили... Смогли...

Мой Афган

Тишина, фугасом осколочным,
Рвёт на атомы подсознание.
- Ща полезут по гребню, сволочи,
Чтоб живыми взять. На заклание.

В память - гости, шальные проводы...
Ночь пьянющая... Ласки страстные...
Кандагар. Без причин и повода,
Чтобы жизнь была не напрасною.

Горстка дряхлых вождей и ссученых,
В "Секу" с чёртом играла душами...
- Слышь, Серёга, со мной случай был...
- На том свете, родной, дослушаю.
.................................
Мне забыть бы всё и не маяться.
Пролистать, как страницу повести.
Только что-то не получается.
Рваной раною жизнь на совести.

- Слышь, Серёга, давай по рюмочке?
Вот и водочка, и оладушки!
Хочешь случай? Спускайся с тумбочки!
Хоть и памятник - падай рядышком.




Всё, что заслужил...

Вот, выдалась свободная минутка.
Включил Dire Straits... Сто грамм и белый лист...
Видать, хандрю...
Мне бросили в маршрутке,
что не солдат я - попросту фашист.

Задело, видимо, что прокатил на "льготном",
а не как все - две гривни за билет...
Афганистан... В трёх метрах - тело ротного...
Верней, полтела... А полтела нет...

- Вы все захватчики! Судить вас нужно, гадов! -
кричали люди, не жалея сил.
А я молчал... Возможно, так и надо.
Возможно, это всё, что заслужил.

Скорей бы выйти... Тут-то, к удивленью,
и вопреки немилости людской,
какая-то старушка на колени
в маршрутке стала прям передо мной!..

- Спасибо вам, бойцы, за ваши жизни.
Простите нас. Не знаем, что творим...
Потом на всех взглянула с укоризной,
и прошептала:
- Сын мой там... Максим...

В моих поступках нету виноватых.
Я сам тогда просился, чтоб в Афган...
А вот и хит Dire Straits... О нас - солдатах...
Пожалуй, накачу ещё стакан...

Воїни - афганці. Афганська війна. Для чого вмерли? Невідомо.


 "защиту советских интересов за рубежом.- що це таке?)) років через 20-ть взнаем. 

В сенсі, що про це буде Усім ясно. і дозволено розмовляти. Що таке інтерес Любої Держави за Рубежом - Зараз Досі Табу. 
чи існують Українські ЗАРАЗ спецоперації мирні культурологічні, наприклад, у Польщі? А? Табу.

 ЩО ЩЕ Я  знайшов - росіян бувших там у сумі було 680 тис. І Результат - 15 вбитих і 53 поранених, 
що в сумі 68 тис. потерь. Тобто постраждав кожен десятий. 
Це багато. 

4) І цифра - кожен десятий дуже часто зустрічаеться у різній статистиц..наприклад, наркомани складають кожен десятий член суспільства, туберкулезники складають кожен десятий член суспільства, аллергики складають кожен десятий член... я думаю, вони брешуть, ці статистики і врчі на Світових Форумах..говорячи таке... 
Але з "афганцями - постраждалими-  росіянами, побувавшими там, чогось тут співпало...
.
.
я знаю, що введення військ в Афганістан було для створення з нього - Соціалістичної країни. Для поширення у Світі кількості соцстран. Для поширення - підтримування - нав"язування Силою
соціалістичної ідеї, яка в розумі росіян чітко переходила в комуністичну...
.
хоча це різні речі на практиці...
.
а Суть - одна. Не соцідеї не несли росіяни - а свій вірусний рассеяне..ний ( спорами, своїми людьми, ідеями)
 Захват Світу...
.
і ті люди вмерли там примусово і добровільно ради Захвату Світу...
.
задля соц.ідеї...як в Громадянську Війну в росії типу....

15 февраля - день вывода войск из Афганистана.

 Это  я написала сегодня:

  Сегодня - памятная дата,

Кто не был там - тот не поймёт,

И ликованье от возврата,

И скорбь о тех, кто не прийдет. 


И пусть не все сегодня с нами,

Так вспомним каждого из них!

Тот, кто прошел войну в Афгане,

Не забывает о своих.

         Елена Савенко, 15.02.17г.

А это стихи очень хорошего человека и поэта Коваленко А.В.

                  Друзям- афганцям

  І знову кров в Афганістані

на землю ллють, мов з джерела,

І, слава Богу, що не нашу,

і що не наша в тім вина.


28 років сьогодні минає,

як скінчилась та клята війна,

але люди і досі не знають

правди про неї сповна.


Хто давав ті амбітні накази,

не спитавши народ свій ні разу,

Солдатів на смерть посилати

не за рідну країну і хату.


Вони ж жити хотіли,

безвусі оті пацани,

а їх там щодня убивали

з гвинтівок своїх душмани.


Заради чого йшли під пулі,

Живцем горіли молоді?

невже нам горя, сліз і болі

не вистачало на Землі.


За що життям своїм платили,

А плату ту батькам возили,

Дітей у "Чорному тюльпані",

Жорстоко вбитих у Афгані.


Думайте ліпше, наші гаранти,

Ніякий народ такого не вартий.

Добре дивіться і ви, громадяни,

Щоби такого не трапилось з вами.


Вибачте, друзі-афганці,

Дай, Боже, здоров*я всім Вам,

і Царство Небесне тим хлопцям,

Хто життям заплатив за Афган.

Вірш ветерана-прикордонника Коваленко О.В. 



День вшанування учасників бойових дій на території інших держав

Безумовно, в першу чергу в цей день громадяни України вшановуватимуть своїх співвітчизників - учасників “афганської” війни. Багато часу минає з того дня, коли останній БТР розвідувального батальйону 201-ї дивізії з командувачем 40-ї окремої армії генералом Борисом ГРОМОВИМ перетнув афгансько-узбецький кордон поблизу містечка Термез.
 Майже 10 років тривала ця війна. З 1979 до 1989 року близько ста п’ятдесяти тисяч українців пройшли через її горнило. 3.290 наших співвітчизників не повернулися з тієї війни, 62 - вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили у полон. Отримали поранення більш ніж вісім тисяч українців, 4.687 з них повернулися до рідних домівок інвалідами.
До цього часу продовжуються суперечки : навіщо взагалі Радянський Союз добровільно заліз до „афганського котла?” Жодних об’єктивних причин для прямого  військового втручання у країні не  було. У  Кабулі тоді президентом сидів Хафізулла Амін, лідер фракції „Тальк” Нора дно-демократичної партії Афганістану. 14 вересня 1979 року у результаті внутрішніх проблем у керівництві НДПА його люди вбили колишнього президента Афганістану Таракі. Це була неприємна новина для Москви, але нічого смертельного для радянської політики в Афганістані у цьому не було. Амін також залежав від підтримки СРСР, як і все керівництво НДПА. І він, так, як і Таракі, увесь час прохав   направити до Афганістану окремі радянські підрозділи для підтримки режиму, який протягом 1978-1979 років доволі швидко втрачав грунт під ногами. Читати далі
Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна