хочу сюди!
-
-
50 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років
Замітки з міткою «гагарін»
12 квітня 1961 року.
- 11.04.11, 16:26
Мені добре запам’ятався цей теплий весняний і дужесонячний день. Навчався я тоді у10-а класі 57 СШ м. Жмеринка Вінницької області. Тієї весни ми готувалися до атомної війни і тому на уроках обов’язково тримали при собі протигази. Будь якої хвилини міг пролунати шкільний дзвінок, за яким ми повинні були зібратися
на шкільному подвір’ї для проведення навчань з громадянської оборони. Якраз йшла 15-та хвилина уроку хімії у хімічній лабораторії школи, розташованій на 1-му поверсі однієї з прилеглих будівель школи. Раптом пролунав тривалий шкільний дзвоник. Ми всі схопилися зі своїх місць і були готові вибігти на подвір’я школи. Молода вчителька хімії здивовано поглянула на годинника і заборонила нам виходити з класу. Та де там! Хто у вікно вистрибнув, хто у двері вибіг. Дівчата також пішли на подвір’я, хоча їм дуже не хотілося носити протигази, натягувати резину на голову з бантами. На подвір’ї височів чималий земляний горб, він прикривав бомбосховище, біля якого ми за дзвінком тривоги збиралися. Він виконував роль імпровізованої трибуни. Хлопці збуджено раділи з нагоди уникнути занять до кінця уроків. Через деякий час на пагорб видерся директор школи А.І.Бех. Його промова була короткою, але запам’яталася на усе життя. Щиро посміхаючись, він промовив: -Дороге учащиеся. Впервые в истории человечества в космос полетел первый человек , и это наш - Юрий Николаевич Гагарин! (*Прим. Директор неправильно назвав Гагаріна по батькові ) Після його слів на шкільному дворі почалось відбуватись щось неймовірне! Всі кричали «ура!», бігали, поздоровляли один одного. Дівчат смикали за коси. Ейфорія була захмарна. Уявити тільки - людина у космосі, і це радянський космонавт! Гордість за державу переповнювала. До занять того дня ми так і не повернулися. А з цієї знаменної дати вже пролетіло 50 літ.
3
Прошу вибачення за не дуже впорядкований плин свідомості - впорядкую в якомусь літературному творі.
У попередній замітці я згадав Гагаріна щоб показати, що масонські прізвища не можуть підноситись до всесвітньої відомості просто так й випадково. Особливо, коли це стосується Росії чи колишнього Радянського Союзу.Штігліца та Штірліца я пригадав тому, що на мою думку тут йде тонка маніпуляція схожими прізвищами на найвищому державному рівні. Що теж не може бути простою випадковістю…
Чини дійсного таємного радника та дійсного статського радника (действительный тайный советник и действительный статский советник) плутають один з одним в публікаціях на історичну тематику та при перекладах з російської на українську. Зокрема Омірова і Штігліца – осіб, які жили в один історичний період.
Хоча у випадку з Оміровим (батьком дружини адмірала Колчака) може бути таке:
«…изредка в III классе были и некоторые губернаторы, долго управляющие своей губернии и произведённые в тайные советники в знак признания особых заслуг и перед переводом с повышением в столицу.»
http://ru.wikipedia.org/wiki/Тайный_советникОміров довго фактично управляв Подільською губернією і чекав на офіційне призначення. Можливо, що його саме перед призначенням губернатором ввели в чин таємного радника. Цікавим тут видається те, як можна було фактично управляти губернією декілька років не будучи наділеним за посадою управляючого Казенною палатою якимось реальними офіційними виконавчими повноваженнями:
«… палата из коллегиального учреждения была обращена в учреждение бюрократическое. Исполнительной власти палата не имела; её бесспорные требования приводились в исполнение полицией. При палате состояли податные инспектора и податные присутствия.»
Оміров Федір Васильович – батько Софії Федорівни Омірової – офіційної дружини Колчака, керуючий Подільською казенною палатою, фактичний управляючий губернію, спочатку статський, а незадовго до смерті, ймовірно, таємний радник. Помер, не дочекавшись призначення губернатором Подільської губернії. Чин таємного радника давав право на дворянство, яке поширювалось на його дітей.
За характеристикою Ростислава Колчака:
«…він своїми моральними чеснотами досяг великих чинів і помер людиною нестарою.» http://podolyanin.com.ua/history/1150/
При чому ми не знаємо ні дати народження Омірова, ні подальшої долі решти 11-ти його дітей та їх нащадків. Як і у випадку з Штігліцем, долі його нащадків.Тепер про Колчака.
Ну, не пишуть і не говорять прямо ніде, що Колчак за походженням турок.
«17 (28) серпня 1739 р. російська армія здобула яскраву перемогу в Ставучанській битві, а через два дні оволоділа Хотином. Проте подальшого розвитку ці події не мали, й урядовці Росії, побоюючись нападу з боку Швеції, 1 вересня в Бєлгороді змушені були підписати з представниками Туреччини мирний договір. Він забороняв існування російського військового та торговельного флотів на Чорному і Азовському морях, але повернув Росії Азов та закріпив за нею Запорожжя.»
Саме в Славучанській битві був взятий у полон Іліаса-паша Колчак – прапрапрадід адмірала Олександра Колчака.
Хоча скажу: розпочалось "все" століттями раніше.
А керував об'єднаними російськими військами тоді фельдмаршал Христофор Міхін – предок Дарії Федорівни Каменської – матері Софії Омірової (Колчак). І везли полоненого пашу до Петербурга через Кам'янець.
«Тоді відомий турецький флотоводець Іліас-паша Колчак, потрапивший в полон в Ставучанській битві разом з старшим сином Махмет-беєм, був привезений до Петербургу. Імператриця Анна Іванівна, даючи шану хоробрості полонених, віднеслась до них милостиво і наказала звільнити. Колчаки відправились до дому в Туреччину, проте в дорозі Іліас-паша помер. За легендою причиною його швидкої смерті став лист, в якому друзі попереджали, що за програну битву його і сина на Батьківщині чекає смертна кара. Махбет-бей вирішив залишитись на чужбині, прийняв православ'я і одружився на росіянці. При Єлизаветі Петрівні його отприски вже були жалувані дворянством.
Сам Олександр Васильович Колчак про своїх предків розповідати не любив, так як ненавидів зрадників і вважав що Батьківщині потрібно служити до кінця.»
http://uk.wikipedia.org/wiki/Колчак_Олександр_ВасильовичОтакої – майбутній Верховний Правитель Росії турок за походженням та ще й ненавидить предків за перехід в російське підданство.
І ще: «Батько майбутнього адмірала – генерал-майор у відставці Василь Колчак, вийшовши 1899 р. на пенсію, надумав оженити єдиного сина і через свої канали сам підібрав йому наречену.»«Батько, Василь Іванович Колчак (* 1837 – † 1913), був флотським артилеристом, брав участь у Кримській війні, нагороджений Георгіївським хрестом. В відставці працював інженером на сталеварному заводі. Статку не нажив, тому проживав на території заводу, одружився пізно – на зовсім юній Ользі Іллівні Посоховій, яка в 18 років народила первістка Олександра. Згодом у сім'ї народились ще дві дівчинки – Катерина та Любов»
Звертаю увагу на різницю – 12 дітей у батька Софії та 3 дитини у батька Олександра Колчака. З трьох спільних дітей Софії та Олександра Колчака – двоє померли в ранньому дитячому віці... А син Ростислав «слабый здоровьем, умер 28 июня 1965 года»…Тобто син прожив 55 років, а його мати 80. При чому ні про які поранення під час служби та німецького полону не повідомляється, як і про якісь хвороби. Слабке здоров'я..
Відомі предки адмірала Колчака по чоловічі лінії – військові, з яскраво вираженою азіатською антропологією, ніхто не помирає насильницькою смертю, але не має багато потомства, всі чоловіки одружуються із жінками слов'янського типу, дівчатка від шлюбів помирають в ранньому віці, або їх доля не відома.
«Мать А. В. Колчака, Ольга Ильинична, (1855–1894) урожденная Посохова. Дворянская семья Посоховых из Херсонской губернии переехала в Одессу. Дед А. В. Колчака по матери был последним одесским городским головой, расстрелян советскими органами в 1920 г. О. И. Колчак умерла довольно рано, когда ее сыну было лишь 20 лет. Кроме Александра, в семье было две дочери –старшая Екатерина и младшая, еще в детстве умершая, – Любовь.»
http://militera.lib.ru/bio/plotnikov/02.htmlНатомість предки дружини Колчака Софії по чоловічій лінії – цивільні особи, при чому ще у не старому віці батько Софії має аж 12 дітей. По якісь хвороби чи передчасну смерть братів та сестер Софії Омірової теж не повідомляється, рівно як і про якість подробиці їх життя.
«Напасть» чомусь торкалась лише жінок в роду Колчака, а чоловіки загалом помирали власною смертю хоч і були військовими. Всі відомі військові Колчаки попадали в полон: прапрадід – в російський, батько – в французький, сам адмірал Колчак – спочатку в японський, а потім в більшовицький, син Ростислав – у німецький..Ось насамкінець привалило і про Штірліца:
«Наприкінці можемо згадати про ще два опосередковані зв'язки Колчака та України. Перший – літературний: герой романів Ю. Семенова радянський розвідник Максим Ісаєв, відомий широкому загалу як Штірліц, по матері був українцем, а свою кар'єру лицаря плаща й кинджалу починав у колчаківській прес-службі.»А самого адмірала Колчака називали навіть „чистокровним українцем родом з Херсонщини”.
Ось тут пишуть, що без українців тут не обійшлось і вони навіть добряче «приклались» до його долі у військовий час.
http://joanerges.livejournal.com/549041.htmlВ наступній замітці ще трохи націоналізму, а далі про ЗОЛОТО Колчака…
Мало-помалу доберемось і до золота партії 
16
Допіру додивився останню серію телеверсії фільму «Адміралъ»...
Гарно працює російський кінематограф на окозамилювання і редагування … минувшини.
Відношення до фактів минулого, його дійовий осіб та героїв формується на рівні побутових емоцій та гарних картинок. З одного боку – ніби бажання показати трагічну долю адмірала Колчака та його близьких. З іншого – не відчувається любові Авторів фільму до головних героїв. Відомі артисти начебто відмінно справились з виконанням своїх ролей, але ніякої глибини в розкритті образу – лише емоції та гарні картинки. Ну, і звісно, перекручування та замовчування певних фактів минулого. І професійно зміщені акценти...
Вона 11 дитина в сім’ї з 12-ти і батько її «Действительный тайный советник, начальник Казенной палаты г.Каменец-Подольска. Из семьи священника.»
Помер 1889 року, очікуючи призначення на пост губернатора Подільської губернії, якою фактично керував в останні роки свого життя.
Дійсний таємний радник – цивільний чин II класу в Табелі про ранги. Відповідав чинам генерал-аншефа (або пізніше генерала від інфантерії, генерала від кавалерії, генерала від артилерії та інженер-генерала) і адмірала. Особи, що мали цей чин, обіймали високі державні посади (аж до міністрів).
http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_rus_mod_of_life_xix/45/Действительный
«Действительный тайный советник и канцлер
Это – высшие чины табели о рангах, II и I класса. Действительных советников в России было немного, все наперечет, канцлеров же за всю историю – одиннадцать, причем в каждый исторический период – всего один. Поэтому в художественных произведениях ни те, ни другие не отражены, дабы читатели не искали прототипов. Исключения составляют исторические романы, где высшие сановники выводятся прямо, как реальные личности, под собственными именами.»
Відношення до фактів минулого, його дійовий осіб та героїв формується на рівні побутових емоцій та гарних картинок. З одного боку – ніби бажання показати трагічну долю адмірала Колчака та його близьких. З іншого – не відчувається любові Авторів фільму до головних героїв. Відомі артисти начебто відмінно справились з виконанням своїх ролей, але ніякої глибини в розкритті образу – лише емоції та гарні картинки. Ну, і звісно, перекручування та замовчування певних фактів минулого. І професійно зміщені акценти...
Моя думка – якби автори фільму притримувались певних фактів минулого із життя головних героїв, то фільм би вийшов гостросюжетним і більш касовим. Але схоже автори переслідували їм одним відомі цілі...Розпочнемо із дружини Колчака Софію Федорівну Омірову. Вона уродженка Кам'янця-Подільського і саме через це я розпочав власне оригінальне розслідування.
Ось тут стаття Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Колчак_Софія_Федорівна про неї, яку вірогідно було створено вже після виходу фільму «Адміралъ».. Але російськомовної такої статті у Вікіпедії не має...Привертає увагу, що точної дати народження і смерті не подано. Тільки роки 1876-1956.
Вона 11 дитина в сім’ї з 12-ти і батько її «Действительный тайный советник, начальник Казенной палаты г.Каменец-Подольска. Из семьи священника.»
Помер 1889 року, очікуючи призначення на пост губернатора Подільської губернії, якою фактично керував в останні роки свого життя.
Тут привертає увагу, що зрусифікованою українською мовою тайный советник перекладають як статський радник.Хоч Вікіпедія вже частково виправила цей казус:
Дійсний таємний радник – цивільний чин II класу в Табелі про ранги. Відповідав чинам генерал-аншефа (або пізніше генерала від інфантерії, генерала від кавалерії, генерала від артилерії та інженер-генерала) і адмірала. Особи, що мали цей чин, обіймали високі державні посади (аж до міністрів).
І ось тут російською. Порівняйте:
Действительный тайный советник – гражданский чин II класса в Табеле о рангах. Соответствовал чинам генерал-аншефа (полного генерала) и адмирала. Лица, имевшие этот чин, занимали высочайшие государственные должности. В Правительствующем Сенате их было больше всего. Нужно отметить, что не каждый министр, особенно в начале своего пребывания в должности, имел этот чин. Все без исключения действительные тайные советники жили в Санкт-Петербурге и служили в главных государственных учреждениях – Государственном Совете и важнейших министерствах.Про таке читаємо і на сайті
http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_rus_mod_of_life_xix/45/Действительный
«Действительный тайный советник и канцлер
Это – высшие чины табели о рангах, II и I класса. Действительных советников в России было немного, все наперечет, канцлеров же за всю историю – одиннадцать, причем в каждый исторический период – всего один. Поэтому в художественных произведениях ни те, ни другие не отражены, дабы читатели не искали прототипов. Исключения составляют исторические романы, где высшие сановники выводятся прямо, как реальные личности, под собственными именами.»
Якщо заглянемо в список дійсних таємних радників І-го класу:
1773 – граф Микита Іванович Панін (1718-1783)
1796 – світліший князь Олександр Андрійович Безбородько (1747-1799), з 1797 р. – державний канцлер
1801 – граф Олександр Романович Воронцов (1741-1805), з 1802 р. – державний канцлер
1807 – князь Олександр Борисович Куракін (1752-1818)
1811 – граф Олександр Сергійович Строганов (1733-1811)
1814 – світліший князь Петро Васильович Лопухін (1753-1827)
1819 – світліший князь Андрій Кирилович Розумовський (1752-1836)
1826 – князь Олексій Борисович Куракін (1759-1829)
1841 – князь Олександр Миколайович Голіцин (1773-1844)
1852 – князь Сергій Михайлович Голіцин (1774-1859)
1868 – князь Павло Павлович Гагарін (1789-1872)
1906 – граф Дмитро Мартинович Сольський (1833-1910)
1916 – Іван Логинович Горемикін (1839-1917)
то тут привертає увагу, що вони, ті таємні радники, довго жили і серед них був такий собі князь Гагарін.. (Гагаріни – відомий княжий рід)
Прізвище Оміров ніде не зустрічається…Натомість я віднайшов про Штігліца (прикольно, але Штігліц відомий Word’ові навіть у відмінках, хоч слова «прикольно» Word не знає, хоч російському Word’ові Штиглиц не відомий, а Штирлиц відомий)...
Александр Людвигович фон Штиглиц (1 (13) сентября 1814, Санкт-Петербург – 24 октября (5 ноября) 1884, Санкт-Петербург) – барон, крупнейший российский финансист, промышленник, управляющий Государственным банком России (1860-1866), меценат.
Родился в семье придворного банкира, основателя банкирского дома «Штиглиц и К°», барона Людвига фон Штиглица и Амалии Анжелики Кристин Готтшалк.
… Общая сумма, распределённая по завещанию Штиглица между разными лицами и учреждениями, достигала 100 000 000 рублей, не считая недвижимость.
…будучи человеком вполне независимым, капиталы которого охотно принимались во всех странах, Штиглиц помещал своё огромное состояние почти исключительно в русских фондах…
http://ru.wikipedia.org/wiki/А._Л._Штиглиц
http://www.baronss.ru/publ/1-1-0-70 сайт «Служители России»
Тут вибудовується такий умовний ряд:
Гагарін – ми всі знаємо хто такий був Юрій Гагарін, але не зовсім зрозуміло, чому саме він став першим космонавтом. І мало кому відому, що Гагаріни – це княжий рід і в цьому родові були таємні радники і масони. До речі, художнього фільму про Юрія Гагаріна я не пригадаю. Що само по собі як мінімум дивно…
Штігліц – ми всі знаємо парадоксальний фільм про Штірліца. Але мало хто знає, що керівництво КГБ СРСР, особисто Ю.Андропов, контролювало зйомки цього фільму та схвалювало окремі сцени. А фільм отримав схвальні відгуки від родичів показаних там нацистів. А нащадки Штігліца напевне ж унаслідували капітали найбільшого російського фінансиста…Оміров – дійсний таємний радник, так і не призначений офіційно на пост Губернатора Подільської губернії, начальник Казенної палати Кам'янця-Подільського, лише на п'ять років пережив Штігліца.
Питання: чи були знайомі начальник Казенної палати губернії з управляючим Державним банком Росії?? При чому, що дійсних таємних радників було одиниці…І ще момент: Штігліц «в 1854 году «за особенное на пользу общую усердие» произведён в статские советники, а в 1855 году – в действительные статские советники.»
Не в таємні радники, а в статські.
Тобто Оміров, будучи начальником Казенної палати, був за рангом вищий ніж управляючий Державним банком Росії.
Тут один момент: були в Росії і таємні і статські радники. Але якщо перших було лічені десятки, то статських станом на 1903 рік було 3113 чоловік. Із них найвідоміший Ераст Петрович Фандорін – герой серії історичних детективів Бориса Акуніна.
Тут росіяни розгорнули широкомасштабну діяльність по легалізації літературних персонажів як реальних дійових осіб минулого.
Тут і сайт Фандоріна http://www.fandorin.ru/ і родовід Фандоріних http://tree.fandorin.ru/Такого ви не знайдете ні про Гагаріна, ні про Колчака, ні тим більше про Омірова…
Схоже росіянам приємніше придумати собі минуле, ніж його прискіпливо досліджувати..
Далі буде й про Колчака...
20
