Згадаємо втрати СРСР у Вітчизняній війні, згідно з радянськими даними.
Всього за всю війну було мобілізовано 29,5 млн. громадян.
З них 8,8 млн військових загинули на фронтах за увесь час війни.

Але. Є таке вираз "нєбоєвиє потєрі". Тобто не слід вважати, що гинули всі від ворожого вогню. Не слід вважати, що на фронті, наприклад, не хворіли. Ще й як,  враховуючи умови у той час. Від застуди до тифу та раку включно.
А ще були нещасні випадки.

Мерзли зимою, тонули на переправах. Перекидувались танки, вантажівки з людьми. Гинули від "дружнього вогню" через помилку власної авіаціі та артилеріі, та лупцювали своїх.  Ще необережне ставлення до зброї.
А бувало не всі витримували умов фронту, військових взаємовідносин, та накладали на себе руки.

А ще бували внутрішні сварки та бійки між військовими, що доходили до стрілянини, вбивств.
А ще бувало, страчували військових за різні військові злочини.

От "нєбоєвих потерь" у радянській арміі гинув кожен третій військовий від усіх загиблих на фронті від ворожого вогню.

Далі.

Здалось у полон за всю війну 5,9 млн радянських військових.
З них 3,5 млн. у 1941му році. та 2 млн. у 1942му. Інші навіть після 1942го.

Але. полонених 1941го велику більшість німці відпустили додому.
Бо вірили у швидку перемогу, утримувати таку кількість полонених у таборах неможливо, а у робітниках тоді ще великої потреби не було.

Полоненим 1942го року не пощастило. Війна почала затягуватись, їх не відпускали, а Рейх вже почав відчувати нестачу робочої сили через втрати на фронті, та часткову мобілізацію.

Мало хто знає, але Сталін привітав наказ про бомбардування таборів для радянських полонених у 1941му, щоб менше здавались, бо вважались зрадниками. Точно не скажу. Мабуть задумка не вдалась, бо німці мало не одразу відпускали більшу частину полонених з таборів крім командирів та частково мобілізованих за лінією фронту, де залишились їх сім"ї. А ще чимало бажаючих було піти на службу Рейху.

Дезертири.
 Їх нарахували близько 750 тис. Ну це ті хто не бажав а ні воювати, а ні здаватись.
З них близько 150 тисяч було розстріляно за вироком трибуналу здебільшого на протязі 41го та 42 років. Але більшості вдалось розбігтись.

До речі, коли фронт пішов у бік Німеччини, трапилась повторна мобілізація відпущених з полону та дезертирів.
Багато з них видавало з себе партизан або підпільників, та вигадували неіснуючи подвиги, аби їх не стратили чи не відправили у штрафні підрозділи. Здебільшого не страчували. Наріду у арміі не вистачало.

Можливо багато з них увійшло у офіціальну статистику. Але виглядало із статистики досить дивно, тому що чомусь партизани знищили ворогів більше, ніж Червона Армія. А у час перебудови навіть почали базікати про незаслужені партизанські ордени, та недоведені заслуги.

Проте, задля справедливості радянські військові теж перебільшували свої досягнення.
Бо за звітами, на протязі 41го року мав бути повністю знищений вермахт, і червоний прапор перемоги повинен бути причеплений до Рейхстагу щонайбільше  ще у травні 1942го

Близько 1 млн. радянських гр. служили вірою та правдою Гітлерові у складі СС, поліціі, РОА,
Ну можливо, це з числа полонених. А ще  могли бути з числа немобілізованих громадян оккупованої територіі.

Далі.

Досить важко точно встановити скільки пропало безвісти. Скільки поранених та інвалідів. Скільки померло у шпиталях від поранень, але у статистиці так і залишились пораненими, скільки померло, скоро після офіційної виписки, від наслідків поранення.

Втрати громадянского населення точно складно встановити. В СРСР загальна чисельність втрат постійно змінювалась. Від 7 млн у Сталінський період, до 42млн. (?!) у путінську епоху.