хочу сюда!
 

Александра

44 года, лев, познакомится с парнем в возрасте 39-49 лет

Заметки с меткой «ліна костенко»

Очима Ти сказав мені...

Очима ти сказав мені: люблю. Душа складала свій тяжкий екзамен. Мов тихий дзвін гірського кришталю, несказане лишилось несказанним. Життя ішло, минуло той перон. гукала тиша рупором вокзальним. Багато слів написано пером. Несказане лишилось несказанним. Світали ночі, вечоріли дні. Не раз хитнула доля терезами. Слова як сонце сходили в мені. Несказане лишилось несказанним.

    heart 

У світі злому і холодному, де щастя зіткане з прощань, чи ми пробачим одне одному цю несподівану печаль? Чи будем вік себе картати? Але за віщо, Боже мій! За те, що серце калатати посміло в ніжності німій?! За ті передані привіти? За тихий погляд, що п’янить? Нехай це сонечко посвітить. Нехай ця туга продзвенить.  heart 

Душа пройшла всі стадії печалі –  Тепер уже сміятися пора.

  heart 

І я не я, і ти мені не ти


І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк. І вулиця чужа
в замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх соліст…
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,
в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь. Навіщо камуфляж?
Ти краще вий. А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,
хоч ми із казки вибули за віком,
аж поки ранок в чорне доміно
зіграє з нами вогниками вікон.
аж поки сонце перепалить пруг
і сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі…
Лежить овеча шкура завірюх…
І скімлить пес розумний на порозі…

Лінині цитати (найкраще)

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

І жах не в тому, що щось зміниться, — жах у тому, що все може залишитися так само.

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Апологiя лицарства

Апологiя лицарства

Ліна Костенко
Там за вiками за гiрким туманом,
Де Вiчнiсть трубить у Роландiв рiг,
Була Любов єдиним талiсманом,
А талiсман той звався оберiг.

Було життя овiяне красою,
Любов i честь цiнились над життя,
I що там смерть з великою косою -
Мужчина, лицар, сонячне дитя.


В моїх садах мелодiї Провансу -
I жiнка, жiнка, жiнка всiх вiкiв.
За неї лицар гинув без авансу,
Вона ж чекала цокоту пiдкiв.
В монастирях, фортецях i столицях,
З глухих палацiв схожих на тюрму,
Якщо вiн лицар, о якщо вiн лицар -
Вона троянду кидала йому.

Гирмiли вальси, пурхали амури, 
Давили буднi смикал сiм'я
Жiноча туга билася об мури
Де лицар мiй молитва де моя.
I хоч в'яжiть, хоч клiтку або плiтку,
Хоч бозна-хто розкаже бозна-де, 
Якщо вiн лицар - жiнка кине квiтку, 
На все життя очима проведе.