&nbsp...

Читати далі...

Я змішаю осінні барви у палітру усмішок-сліз, лиш не буде у ній вже фарби, що по тілу як струм наскрізь, лиш не буде у ній відтінку, що тобою наповнить світ – я малюю нову сторінку, де невидимим став твій слід. Я не хочу тебе змішати з жодним кольором інших фарб, і не треба мені кричати, що розпусний цей колір зваб. Я не хочу тебе ділити з жодним пензлем осінніх нот, хоч не смію тебе любити, а краду тебе в долі знов і малюю цей світ без тебе, залишаючи лиш собі колір грішно...

Читати далі...

Не бачити, не чути і невтішно не намагатись повернути кожну мить, яка ще твоїм тілом пахне ніжно, яка ще твоїм дотиком сльозить… Не плакати, не мріяти, не знати про тебе жодних слів і жодних фраз, що серце заставляють розриватись від трепоту й бажання водночас. Не вірити, не кликати, не бігти за тінню, що нагадує тебе, а згодом сумувати безпросвітно разом з плаксивим місяцем з небес… Не дихати, не рухатись… щомиті вдихати всім єством цілунок твій… А потім клястись – більше...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Я чекатиму… твоєї радості, що в очах мов сонечко сміється, що немає ані меж, ні давності й виліковує за мить самотнє серце. Я чекатиму… твого лиш дотику, що легенько по устах сковзає і цілує плечі згубно-солодко, відкриваючи жадані небокраї. Я чекатиму… твоєї ніжності, що дарує смак натхненно жити, щоби знов розтанути у вічності із бажанням лиш тебе любити...

Обніми мене, обніми мрійним подихом долі-осені, поцілуй мене, пригорни і зігрій у долонях своїх. Хай ридають дощі слізьми, що печаллю і смутком зрошені, та всміхатимусь я крізь них, взявши радість в очей твоїх. Обніми мене, обніми… Як же добре з тобою дихати! Забуваю про все на мить і лечу, куди мрія зове… Посміхнись мені й позови У шалені любові вихори… На край світу піду… лиш ти Обніми й позови мене!

Я за тобою знову так сумую… Перераховую у небі тьмяні зорі і їх холодним подихом цілую, мов перед долею схилилась у покорі. Хтось скаже : «Ні, вона ж бо не любила, що легко так відмовилась від нього!» Не сперечатимусь… Навіщо? Та й не сила… Немає більше крил у серця мого… Не розлюбила… просто перестала про це щомиті шепотом кричати, і не тому, що слів мені замало, – тому, що знати це тобі не варто, бо раптом там у тебе чисте небо і ти у нім літаєш вже щасливо...

Читати далі...

Бодай у сні до мене ти прийди, хай в ньому буду я лише твоєю. Для мене сонце з неба укради, а я для тебе стану світ-зорею. Бодай у сні до мене доторкнись, хай я відчую стук твого серденька, хай я на мить, як мріяла колись, до тебе, милий, пригорнусь тихенько. Люби мене, та так, щоб цілий світ з любов’ю заздрив нашому коханню, залиш мені в думках цілунку слід навіть тоді, коли прийде світання. Бажай мене! Я буду диким сном, в якому мить розпусно-грішна кожна… Кохай...

Читати далі...

"а ти являйся срібним ангелом хоча б вві сні, і не дивись на час, бо він не стане на заваді..." До тебе увірвусь легеньким вітерцем... І ніжно лоскотатиму все тіло. Притисну милу мою до своїх грудей... В Бажанні попадемо... до Кохання Виру. До тебе прилечу промінням світла... І очі уві сні твої засяють. Тривати довго-довго буде наше літо... Доки ти мене згодна лиш кохати. Я буду думкою... я буду мрією... Шаленством твоїм... та твоїм вирієм. Я буду зіркою .....

Читати далі...

Проллюся дощем. Чорнобілим, сумним і безкраїм. Проллюся за край, щоб втопити весь розпач і біль… Самотнім плачем хай про мене цей дощ нагадає, лиш ти не шукай тої пам’яті більше в собі. Мене вже нема і не треба дзвонити, писати. Тепер я лиш тінь і без сонця життя в ній нема, а ти… й крадькома моїм сонцем не зможеш вже стати, а я в темноті задихатимусь в клітці одна. У мрій за плечем я ховатись втомилася дуже. Не треба в казках, наяву мені жити дозволь!.. Проллюся...

Читати далі...

Скільки різних чудес нам дарує Вселена мрійне і нездійсненне, мить, де зайві слова… Знову ти позовеш у польоти шалені, світ відкриєш для мене й я повірю в дива. Лиш поруч ти – і все засліплює сонце, і цілий світ на долоньці… Скоріш лети, закривши очі від щастя, сьогодні мрії здійсняться, бо поруч ти… Я тобі розповім все, про що ніч мовчала, як тебе я чекала лиш тебе одногО… Серед хмар-кораблів швидше вітру помчали наші душі – замало стало неба для двох. Лиш поруч ти...

Читати далі...