хочу сюди!
 

Марта

48 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 50-60 років

Замітки з міткою «відпочинок»

Термальні басейни в Косино


Відпочинок на Закарпатті не можливий без відвідування термальних басейнів. Курортне село Косини (Косино)  розміщене за 24 км від районного центру і за 5 км від залізничної станції Косини на лінії Берегово - Чоп. Добратись сюди не складає труднощів, оскільки Косини пов'язані з райцентром  автодорогою. 


Село відоме з 1333 р. під назвою Козунь, а  Грамота 1398 року підтверджувала його кордони. За свою історію село переживало багато подій: ним володіли різні феодали, його неодноразово продавали та закладали за борги. 



Зараз  у селі Косино є ванне відділення з декількома видами лікувальних ванн, 2 свердловини з термальною водою, аналогом «Нафтусі».  Відкритий басейн із термальною водою працює до вересня. Температура води на поверхні - 50 градусів. Вода  використовується для лікування органів руху, центральної нервової системи, серцево-судинної системи і гастриту. Детальніше тут



Старовинні замки України: Замок Радзивилів


Один з перших в Україні квадратних бастіонних замків родовий замок князів Радзивилів був побудований Миколою Радзивилом "Чорним" в 1558 р. Микола Радзивил отримав у володіння Олику і відразу ж дав селищу статус міста. Все тут зроблено з розмахом і шикарно: величезна площа (2,7 га), безліч кімнат (в палаці налічувалося 365 кімнат, як і днів у році), арки головних воріт вражали своєю пишністю, товщина стін від 3 до 5 метрів.


У 17 столітті - це був справжній міні Версаль: з картинами, скульптурами і позолотою в інтер'єрі. Сім'я Радзивилів була багатою, мала статки і могла придбати собі колекції фарфору, кришталю, золотий посуд і бібліотеку з першодруками (її спалили червоноармійці взимку 39-40 років щоб зігрітися). Ця споруда витримала - і татарські, і турецькі, і козацькі облоги, однак була захоплена тільки один раз - шведами в 1702 р. До кінця 18 ст. замок втратив своє оборонне значення, але до середини XX ст. залишався резиденцією Радзивилів.  Детальніше тут


Куди поїхати відпочивати в Україні навесні 2016

Весна – час, коли природа, прокинувшись від зимової сплячки, щедро дарує нам яскраві фарби і квіткові аромати. Хочеться співати, танцювати, і, звичайно, подорожувати! Саме час вирушати за свіжими враженнями. Ми розповімо саме про ті місця, які зроблять ваш весняний відпочинок в Україні казковим.

Документальний фільм про Квітку Цісик



Як це не дивно, але навіть на 22-му році незалежності України в тіні залишається багато імен визначних особистостей, справжніх патріотів, які зробили значний внесок у культурну спадщину нашої країни. До таких постатей, про яких мало знають, але якими варто пишатися, належить американська співачка українського походження Квітка Цісик. Її унікальний голос відомий на весь світ, пісню в її виконанні було номіновано на «Оскар», її музичний альбом — збірку українських народних пісень — номінували на «Греммі»... Але найголовніше — ця людина популяризувала українську пісню у світі та навіть не знала, як вона популярна на Україні, що плівки з її записами розійшлися протягом трьох тижнів після того, як її платівку раптово привіз з-за кордону канадієць українського походження. Ці пісні у виконанні Квітки мали неабиякий резонанс, особливо на Західній Україні — люди масово робили копії, передавали їх одне одному. Її називали «Голосом Америки та Душею України».

Квітка Цісик народилася і мешкала у США, але все життя вважала себе українкою. Вона з’явилася на світ 4 квітня 1953 року у Нью-Йорку в родині емігрантів з України, які після Другої світової війни були змушені залишити батьківщину, тікаючи на Захід від сталінського режиму. Але жодного дня Цісики не забували свого коріння і мріяли повернутися на рідну землю.

«Наші батьки були великі патріоти. Дідусь біля дверей завжди тримав спаковану валізу — щоб повернутися назад в Україну одразу, щойно вона стане незалежною, але не дожив до того часу, — згадує двоюрідна сестра Квітки Христина. — Нас виховували в українському дусі. Ми з Квіткою розмовляли українською, ходили в українську школу, були членами української скаутської організації «Пласт». Я грала на бандурі, сестра співала українські пісні. Нас ніби готували до того, що ми повернемося назад».

У такому середовищі виростала майбутня зірка. В дорослому віці вона також не втрачала зв’язок з Україною — слідкувала за подіями в країні, підтримувала і спонсорувала молодих українських митців, збирала картини українських художників та вироби гончарів. Але, безумовно, найголовнішою її заслугою перед Україною є два альбоми з народними піснями — «Пісні України» (1980) та «Два кольори» (1989). У роботу над ними вона вклала всю душу. Для створення платівок Квітка запросила найкращих музикантів Нью-Йорка, які свого часу працювали з самим Френком Сінатрою, дуже професійно і вимогливо підійшла до якості звукозапису і аранжування. Цісик випускала альбоми своїм власним коштом — це обійшлося її родині в 200 тисяч доларів США.

Завдяки співачці українські народні пісні зазвучали по-новому — на якісному рівні. Як зазначають спеціалісти, вона позбавила українську музику шароварної мішури. Більше того, нашу пісню нарешті почув увесь світ — обидва альбоми було номіновано на головну міжнародну музичну премію «Греммі». Та найважливіше те, що пісні у її виконанні сколихнули тоді ще радянську Україну, стали уособленням такої бажаної, але на той час ще недосяжної незалежності.

Народна артистка України Ніна Матвієнко стверджує, що саме Квітка змогла зберегти українську пісню в ті нелегкі часи. Таким чином американка Цісик стала втіленням української національної самоідентифікації.

Квітка мріяла записати ще один альбом з українськими піснями — цього разу для дітей. Вона хотіла приїхати з концертом в незалежну Україну, заспівати для земляків вживу. Але, на жаль, її життя перервала страшна хвороба...

«Цісик казала, що двома платівками з народними піснями хотіла внести частинку своєї душі в розшарпане життя українців. Для неї було головне, щоб ці пісні почула українська громада і наші емігранти у всьому світі», — розповідає Алекс Гутмахер, шанувальник творчості співачки і продюсер благодійного проекту «Незабутня Квітка». До речі, пан Алекс — також американець українського походження, один з небагатьох людей, який намагається популяризувати ім’я Квітки Цісик в нашій країні. Він організував Фестиваль романсу імені Квітки Цісик, посприяв у тому, щоб одну із вулиць Львова було названо її іменем, а на будинок, де жили батьки співачки, встановили меморіальну дошку.

«Хотілося б, щоб в Україні в музичних школах та й навіть в середніх дітям розповідали про Квітку Цісик. Щоб кожна дитина почула її голос, — говорить Гутмахер. — Щоб вони побачили, як американка, котра говорила з акцентом, відчувала українську душу і з якою повагою ставилася до української культури».

Цього року — до 60-ї річниці від дня народження Квітки Цісик — Алекс Гутмахер організував у Львові благодійний гала-концерт.

До вшанування пам’яті співачки також приєднався телеканал «Інтер» — зняв власний документальний проект «Квітка. Голос у єдиному екземплярі», який вийде в ефір 5 квітня. А 4 квітня «Інтер» організував спеціальний показ телевізійного проекту у чотирьох містах України — Києві, Львові, Одесі та Луганську. Єгор Бенкендорф, голова правління телеканалу «Інтер», каже: «Ми раді представити нашим глядачам історію дивовижної жінки — співачки Квітки Цісик, творчість якої стала знаковим явищем для мільйонів людей у нашій країні та в усьому світі, які відчувають себе українцями не лише за громадянством, але й за духовною та культурною приналежністю. Її пісні — надзвичайно ліричні та щирі — пробуджують найкращі емоції, думки та відчуття причетності до талановитого українського народу. Відтепер у ефірі «Інтера» з’являтимуться подібні проекти, важливі, на наш погляд, для формування національної об’єднуючої ідеї громадян незалежної України».

Скелі Мопра


На сході України в Кривому Розі, знаходиться унікальний природний геологічний пам'ятник скелі Мопра. Вони складаються з двох масивів, тик званих Велика і Мала Орлінка.
Мала Орлінка висотою 10 метрів особливо цікава, вона розташована поряд з древніми печерами і гротами. В цих печерах більше трьох тисяч років тому жили скіфи, потім слов'яни-уличі добували залізну руду. В 16-18 століттях їх облюбували козаки і облаштували тут свою скарбницю, яку надійно укріпили. Детальніше тут

Підгорецький замок

В селі за 20 км. на північ від Золочева і за 24 км на південний схід від Бродів розташований Підгорецький замок, який є одним з найкращих в Європі зразком поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Побудований за проектом відомого архітектора Андре дель Аква за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Замок в Підгірцях, разом з замками Золочева та Олеська, творить так звану Золоту Підкову Львівщини ( автор ідеї Герой України, Борис Григорович Возницький). 


До Олеського замку лише 6 км, польовою дорогою; в селі є ще Підгорецький пивзавод, збудований в середині XVIII ст. графом Вацлавом Жевуським, поряд хутір Гута ( колись видобували руду і виплавляли залізо) та Василіанський монастир в Пліснеську (за 1,5 км від дороги). В селі збереглись фортифікаційні вали давньоруського міста, укріплення якого складалися з семи рядів валів, які остаточно сформувалися в ХІІ-ХІІІ ст. 


Якесь дворище Батиїв уперше згадане в актах Бродських у 1445 р. Можливо, це латинська назва укріплення на Підгорецькій горі. В 1440 р. польський король Владислав Варненчик дарував навколишні маєтності Янушу Підгорецькому. детальніше тут

Жовква -місто-фортеця



Жовква належить до небагатьох міст-фортець, де майже повністю збереглися стародавні споруди. Раніше на територію Жовкви можна було потрапити лише через одні з чотирьох воріт - Львівські та Туринецькі, втрачені за хід історії, а також існуючі до сьогодні Звіринецькі та Глинські ворота. Найреспектабельніші міські будинки Жовкви були зведені по периметру Ринкової площі, в місці, яке називають Старим містом. Тут же стояв і розкішний замок - резиденція Станіслава Жолкевського, католицький костел і особняки найбагатших міських купців. 

Мандруючі туристи по Західній Україні можуть оглянути головні визначні пам'ятки Жовкви, включаючи архітектурний ансамбль покритої бруківкою Ринкової площі, та розташований в історичному центрі старий замок в стилі ренесансу, ратушу та міські ворота, привабливі зовнішнім виглядом старовинні житлові будинки. До тепер домінуючою будівлею в ансамблі Ринкової площі залишається католицький костел Святого Лаврентія, побудований на пагорбі, що привертає увагу туристів завдяки такому розташуванню.  Детальніше тут

Софійський собор

Софійський Собор, також відомий як Софія Київська – це християнський храм у центральній частині Києва, один з небагатьох вцілілих із часів Київської Русі. Собор є пам’яткою української архітектури та монументального живопису 11-18 ст., і входить до Світової спадщини ЮНЕСКО як культурна пам’ятка. Світова спадщина ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй із питань освіти, науки та культури) – це видатні культурні та природні цінності, що становлять надбання усього людства. Окрім Софійського собору і прилеглих монастирських будівель, які входять до Світової спадщини ЮНЕСКО входять разом із Києво-Печерською Лаврою, до неї належать ще 4 пам’ятки: 3 культурні та 1 природна, а саме – історичний центр Львова, Резиденція Буковинських Митрополитів у Чернівцях, геодезична дуга Струве та букові праліси Карпат.

Софійський собор є однією з найголовніших християнських святинь, історичним центром Київської митрополії. Саме Софійський собор вважають найстарішою спорудою Києва. Його збудовано за аналогією Софійського собору в Константинополі як головний храм держави. Софійський Собор знаходиться на території Софійського монастиря і входить до складу Національного заповідника «Софія Київська», до якого також належать Золоті ворота, Андріївська церква, Кирилівська церква та Судацька фортеця. Сама Софія Київська складається з самого собору, дзвіниці, Будинку митрополита, трапезної церкви, братського корпусу, бурси, консисторії, Південної в’їзної вежі, Брами Заборовського, келій, монастирського готелю та пам’ятної стели бібліотеці Ярослава Мудрого.

У «Повісті минулих літ» 1037 рік вказаний як дата заснування Софійського собору, натомість у Новгородському літописі це 1017 рік. Засновником собору вважається київський князь Ярослав Мудрий, хоча є версія, що засновником був князь Володимир. Храм присвячено Софії – Премудрості Божій. Багатогранністю цього поняття пояснюють грандіозні розміри та складну структуру собору з тринадцятьма банями. Інтер’єр Софії відтворює середньовічну модель Всесвіту, а її зовнішній вигляд – образ Граду Божого. При Соборі велося літописання, були створені перші відомі на Русі бібліотека та школа.
Софійський собор був свідком багатьох визначних історичних подій. Тут висвячували київських митрополитів і коронували князів – наприклад, Володимира Мономаха, який тут же і похований. Також тут похований і князь Ярослав Мудрий. У 1169 році Київ захопив і зруйнував князь Андрій Боголюбський – Софійський собор було пограбовано, вкрадено всі цінні золоті речі та релігійні реліквії. У 1240 Київ захопив хан Батий, та собор встояв, хоча був зруйнований і пограбований. І хоча у 14 ст. собор ремонтували, у 15 ст. Київ вкотре був розграбований і спалений, і протягом наступного століття собор залишався без догляду. 
Відродження Софії Київської пов’язане з київським митрополитом Петром Могилою, який здійснив ремонт і оздоблення собору. Навколо було споруджено монастирські будівлі, територію обнесено високою огорожею. До робіт Петро Могила залучив відомого італійського архітектора Октавіано Манчіні. У 1638 році в Соборі засновано чоловічий монастир. На межі 17 та 18 ст. ремонту Софійського собору сприяв гетьман Іван Мазепа – тоді було змуровано нову дзвіницю і позолочено головний купол. У 1697 році дерев’яні будівлі Софійського монастиря згоріли у великій пожежі, будівлі було відновлено та зведено нові вже у стилі українського бароко. У 1786 році монастир закрито.

У 1917 році в Софії Київській було миропомазано Павла Скоропадського, а у 1921 році тут відбулося всесоборне висвячення протоієрея Василя Липківського на Митрополита Київського та всієї України. В радянські часи собор був під загрозою знищення, та Всеукраїнська академія наук створила Софійську комісію, що врятувала собор від знищення, і у 1934 році територію Софійського монастиря оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Утім, комуністичний уряд заборонив богослужіння в соборі, всі золоті та срібні цінності було конфісковано, іконостаси – розібрано, все інше – спалено. У 1941 більшовики намагалися замінувати та підірвати Собор, але, на щастя, їх спроба була невдалою. Під час німецької окупації Києва у 1941-1943 роках, більшість експонатів Софійського музею, частину ікон та фотоархівів вивезено до Німеччини. 
Нарешті, у 1990 році Софійський собор і прилеглі монастирські будівлі були занесені до переліку Світової Спадщини ЮНЕСКО. У Софії Київській збереглося 260 кв. метрів мозаїк, кожна з яких має написи грецькою, що пояснюють її сюжет, і 3 тисячі кв. метрів фресок. Тепер це – Національний заповідник «Софія Київська», відкритий для відвідування щодня, окрім четверга.

Зимовий відпочинок в Криму


Багато хто з нас уявляють собі Крим як на зображенні: яскраво світить сонечко, манить ласкава морська хвиля, кружляють чайки ... І, напевно, мало хто знає, зимовий Крим набагато таємничніший і красивіший.



У цей час півострів відкривається зовсім з іншого боку. Це, як вино для гурмана - воно має інший смак в залежності від пори року. Влітку це - охолоджуючий келих вина, а взимку - зігріваючий глінтвейн.
Другого такого місця, як Південний берег Криму, більше немає на планеті, про унікальність поєднання найчистішого гірського і морського повітря вже нікому не доводиться розповідати. Зимовий відпочинок в Криму ідеально підходить всім, хто втомився від міського шуму, суєти і турбот, хоче поміркувати або воліє працювати віддалено від міського офісу. Детальніше тут

Я справжній чоловік...з копьйом

Дія відбувалась на лазурному березі Криму.
Мені завжди хочеться їсти, а до базара від моря далеко пильно й спекотно, тому моя мати з сестрою взагалі не хотіли туда ходити.
Що мені робити, я чоловік і потребую в калоріях щодня.
До того ж я багато плаваю і апетит не спить, короче, жрать хотца!
Надягнув морськи причіндали: маска, трубка, ласти і пішов в далеке плавання.
З першим уловом назбирав сітку рапанів та пару крабів. Приглядів пару рибок, вирішив зробити копьйо. Знайшов старий шампур, добряче наточив, насадив на палицю - спіймав і рибкуsmile . Вона була маленька і мої рідненьки швиденько її заточили.
Далі був хлопець з Москви, побачив моє копьйо, в його уявленні щось на кшталт "Чунга-чанга", і пісклявим голосом став клянчити:
-Ой пап, гляди капьё, ой классно б было такое в Москву, как сувенир привести.
-Можно Вы подарите мне, а я буду его друзьям , как сувенир показывать.
Я мовчу, загараю.
-Ну будь-ласка.
я вже думав про наземне палювання, лежу й думаю, а шо як москаліка на коп’ї привезти - ото б сувенир був!devil
Тут, нарешті, сестра підключилась. Вчасно, треба сказати.
-Парень, понимаешь это не просто сувенир, этим копьем мой брат добывает нам пищу с моря. Ты себе его заберешь, а нас без еды оставишь.
Не те щоб сестра перебила бажання...Ажиотаж спав.
Москалик зробив вигляд, що "не дуже й хтілось".
P.S. А ще в мене дюже старенький телефон fly. Його давним-давно мені подарили друзі на день народження. Я дорожу їх подарунком ,як пам’ятю...і все:) От що,честно кажучи, змусило мене написати історію свого життя. Якщо ви вважаєте, що цього замало для того, щоб виграти телефон, напішіть(це прохання жінкам), хто він справжній чоловік. Я постараюсь пришадати іншу історію наближену до вашого опису. Ця історія просто згадалась, тому що , мені здається, жінкі люлять чоловіків з копьйом, які добувають їм їжу. podmig

 

70%, 7 голосів

30%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.