Все, хватит спать:)

Я смотрю некоторым нравится та фигня, которой я периодически занимаюсь. Та запросто:) Объявляется сбор желающих поехать на Мигийские пороги на любых выходных. Выезд - пятница после работы. Суббота - катаемся на катамаране, лазаем по скалам, фотографируемся. Воскресение - катаемся на катамаране, лазаем по скалам, фотографируемся. Вечером пакуемся и к 21-22 в Киеве усталые но довольные:) Катамаран, палатки, спальники, коврики на 10 человек с меня. Одежда, посуда, настроение - с вас. Пожрать - будет с костра, вечером можно и шашлык замутить (по желанию коллектива, просто скинемся на мясо). Денег с дорогой, разрешением на пребывание в заказнике, и +1 инструктор - 750 грн. Спиртные напитки - за свой счет. Искренне ваш, Джин:) ЗЫ вопросы и прочие уточнения здесь или в личку:)

Присоединиться к событию

Що порадувало з ранку - банкомати у Львові річ доступна і різноманітна. З десятків банків є що обрати для себе з переліку фінансових партнерів. Маю гроші - тож знову у подорож. Кінцева зупинка - місто Дубно.

   

  Я їхав на удачу і віра в те, що мені пощастить зробила диво - в тітки Руслани запрацював телефон! Абонент був не поза зоною! Домовилися, що мене зустріне її син чи донька на автостанції. Дивне це відчуття - бачити в кожному ту людину, яка має тебе зустріти. Коли ніхто не знає як виглядає інший :)   Він виявився таким як розповідала тітка Руслана, і дочка теж. Нам немає про що говорити, але я спокійно відношусь до того - ми ж бачимося вперше. Йдемо до дому. Гарне місто Дубно. Річка Іква з плакучими вербами, замок князів Острозьких, вулиця циганського барону, відреставрований собор.   В домі зустрів батько - весела, мудра, роботяща людина. Він любить своє місто і не хоче нікуди їхати, доки голова і руки його кормлять. Вірю, що на таких українцях тримається наша держава. За їх дітей я спокійний - все в них буде добре.   Дочка нагодувала смачною картоплею з оселедцем і солоними помідорами з дитинства... Життя налагоджується! :) Порозмовляли трошки "за жизнь". Вона розумна дівчина і знає чого хоче. До того ж рукодільниця.   Телевізор - супутник неактивного відпочинку, наблизив час коли прийшла тітка Руслана. Вона так мені зраділа, що я не знав як себе треба почувати в цій ситуації. Трошки відпочила, показала фотографії. Скаржилась, що на фотографіях самі "п"янки-гулянки". Дружно вони там живуть, весело! В Києві не так - сусідів по поверху не завжди впізнаємо :)     

  Пішли в місто на екскурсію. За легендами, тисячу років тому на місці теперішнього Дубно серед вікових дібров стояло село Дубенка, що потім одержало назву Дубен. Саме цей Дубен згадується 1100 року в Іпатіївському літописі. У 1240 році Дубен, як і всю Волинь, та й узагалі Русь, розорили і спалили орди Батия, після чого місто надовго знову перетворилося на зубожіле селище. Минули сто довгих років запустіння, занепаду, і от 1340 року Волинь опиняється під володарюванням Литви.

  Приїхали до центру міста - до замку князів Острозьких. Будівля вражає своєю монументальністю і тим, що порівняно непогано збереглася, особливо зважаючи на значний її вік - закладена у 1492 р. Не кажучи вже про підземні ходи від замку через все місто - по ним взагалі можна пускати метро! Людині з інженерною освітою (тобто мені:) ) важко зрозуміти яким чином це все будувалося в ті далекі часи. Навіть уявляти не хочу! Які там піраміди!    До початку XX століття Дубенський замок так ніхто жодного разу не здобув. І лише в Першу світову війну австро-угорські війська важкою артилерією частково зруйнували фортецю. Останній удар по замку завдала армія країни рад. Після відходу частини, що дислокувалася у ньому, замок являв собою справжні руїни.   Добре, що міська влада піклується про пам'ятки архітектури та історії - замок потроху реставрується. Його вигляд зараз досить презентабельний - так і проситься на світлину з різних боків :) В мене вже на було ані сил ані часу здобувати десь плівку для свого "Зеніту" - по сподівався на могутній Інтернет. Отже всі фотографії Дубно позичив в авторів, що відвідували місто раніше за мене. За що їм велике спасибі!   У 1507 році польський король Сигізмунд I подарував жителям Дубна Магдебурзьке право, а його власнику князю Костянтину Острозькому дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги, збирати мито з заїжджих купців.

  В Дубно є декілька соборів і костьолів православних і католицьких. Їх реставрація також проходить досить жваво. Деякі з них можуть вже змагатись з соборами Львова з красою внутрішнього оздоблення і зовнішньої охайності. 

  Історичний спадок міста досить вагомий. Свого часу тут зупинявся Оноре де Бальзак. Тут відбувалися події, описані у відомому творі Миколи Гоголя "Тарас Бульба". Біля стін Дубенської фортеці Тарас Бульба втратив обох своїх синів: Андрія власноручно застрелив за зрадництво, а Остапа взяли в полон і по-звірячому закатували поляки.   Бували в різні часи, народилися або жили тут Северин Наливайко, Іван Мазепа, Петро Перший, Станіслав Понятовський, Григорій Сковорода, Михайло Драгоманов, Володимир Короленко, Олександр Купрін, Михайло Кутузов, Микола Лисенко, Тарас Шевченко, Ярослав Гашек, Симон Петлюра, Леся Українка, Іван Франко, Патріарх Мстислав (Степан Скрипник) і багато інших.       Навчальні заклади у Дубно такі: Інститут культури, Педагогічне училище, Медичний коледж. Останній має досить принадний вигляд. Крім того, мешканці міста додають ще одну "визначну пам'ятку" до переліку навчальних закладів Дубно - "Водний технікум". Це колонія для неповнолітніх розташована на мальовничому березі річки Ікви серед верб і очерету. Кажуть, тут свого часу робив першу ходку всім відомий "проффесор" :)       Місто має досить розвинену інфраструктуру для гостей. Хоча не вистачає, можливо, розважальних закладів. Натомість готелі, кафе, транспорт - все під рукою і задовольнить досить вимогливого клієнта.    Близькість міста до гір, та Почаївських монастирів робіть його зручним "плацдармом" для початку подорожей Західною Україною.       Тобі Дубно, присвячується:       Серед горбів, лугів і лісу   На вербових берегах Ікви   Наче відпочити зупинилось місто   І милується на гарний краєвид!       Віки пройшли у щасті і нещасті   У Дубно пам'ятають всі часи...   Живе надія, що колись нащадки   Історії почують голоси.       Над містом спочиває Божа милість   І кличе Дубно своїх дочок і синів   Ту славну дописати повість,   Що місто береже серед віків.       Бог обира людині прізвище і місце,   Де світ почує перший її плач.   Людина обиратиме все інше,   Торуючи у світі новий шлях.       Чекає щастя пташенят із Дубно,   Де б хто не був і по яких світах.   Хто рідне місто пам'ятає й любить -    Той вільний і щасливий птах.

З ранку швидко збираюсь. Залишаю ключі в готелі. Попереджую, що можу одну ніч пропустити.   Андрій телефонує ще до відправлення - хвилюється як завжди. Така в нього натура:) Шлях до Калушу проходить крізь гарні місцини, чистенькі села з милими хатками. Місцевість не рівна - піднімаємось вгору, потім до низу, повертаємо... Особливо гарні види з горбиками лісу і смереками у димці фотографує четвірка чорненьких хлопців - вони десь з ближнього сходу. Розумію чому моя близька подруга хотіла б тут жити... Ця краса виховує в людині найкращі якості.   Радість зустрічі не зменшив навіть дощик. Андрій вже не такий молодий ззовні, як і я - сивіємо потроху:) Але коли він "подорослішає" не знаю:) Та й чи треба це...?:) Знову розмови, враження, новини! Коли ми з ним разом - час летить мов комета:) Язик а ні в нього, а ні в мене не зупиняється майже:) Тільки й встигаємо вхопити повітря - і знову розмови, думки, сподівання...!    

  Калуш невеличке і гарне містечко. У 1549р польський король Сигізмунд Август уповноважив Пелзького воєводу, коронного гетьмана і Галицького старосту Миколу Сенявського заснувати місто Калуш з юрисдикцією на самоврядування. У 1549р. на основі Магдебурзького права в Калуші створено магістрат. У 1772р. Калущина, як і уся Галичина, відійшла до Австрійської імперії. Її фахівці відразу почали вивчати природні багатства краю. Розпочався розвиток промисловості. Освоювались торфовиська, відкривались чисельні ґуральні, вапняні, гіпсові, цинкові гути. А у с. Завій тартак на три пилорами потужністю 40 кінських сил, що працював на паровому двигуні, експортував виготовлені лати, бруси і дошки до Прусії і Росії. В Калущину почали приїжджати ремісники із Польщі, Чехії і Прусїї. У середині ХVІІI ст. тут видобували до 170 т солі, а також поташ і селітру. Також промисловому розвитку краю посприяла і прокладена залізниця Львів-Чернівці, що пролягла через Голинь, Калуш, Вістову і Бондарів. Здійснюючи студентську мандрівку у 1884р., на Калущині побував Іван Франко. 

  Сучасний Калуш - це великий промисловий і культурний центр Західної України. Тут виробляються третина всієї промислової продукції області і близько 1% продукції України. Ряд унікальних видів продукції (калійні мінеральні добрива, магній металевий, поліетилен, тафтингові покриття та інші) виробляється в Україні тільки у місті Калуші.

  Стоїть Калуш на невеличкому пагорбі. Зараз прогулюючись містом можна милуватись куполами новозбудованого храму Усіх Святих Української Православної Церкви Київського патріархату; відреставрованим римо-католицьким костьолом Святого Валентина; справжньою окрасою міста є греко-католицька церква святого Михайла. Віруючі всіх конфесій мають змогу задовольнити свої духовні потреби.

  В місті є чудовий парк, і що вражає - льодовий каток (четвертий за розмірами в Україні)!!! Хто вирішив його тут побудувати і чому - загадка...! Він себе не окупає нажаль. Крига часто тане - бо вимикають електрику за несплату. А так, це чудово - приїхати до Калушу позагоряти, покупатись у річці Лімниці і покататись на ковзанах! Таку екзотику на заході України годі й шукати!

  Гарна й вишукана стара частина міста. Тут ми обрали собі кафе з прохолодними коктейлями і смачними тістечками:) Після другої чашки чаю момент щастя накрив наче хвилею - життя прекрасне! Світить сонце, дме теплий вітерець - майже літо:)

  Родина Андрія зустріла мене гостинно і тепло. Наче ми давні друзі. Гостей вони приймати вміють і люблять. З ними просто і затишно. Звичайно хотілося залишитись на ніч, але поки їхав в Калуш, зателефонувала тітка Руслана - запрошує в Дубно. Тож на завтра щільний графік:) Коли ще буде нагода поїхати у це старовинне містечко?...   Повечеряли пельменями - якраз вчора ввечері я їх дуже хотів. Мрії здійснюються! Думки матеріалізуються! Мама Андрія смачно і вишукано готує -я ловив себе на тому, що не можу зупинитись, хоча вже наївся!:)   Знову в дорогу! Таксі швидко домчало до вокзалу. Такі б ціни у Київ!:) Напрямок - до Стрия. Потім іншою маршруткою - до Львова. Проїжджали Моршин. Курортне місто - все в ньому запрошує на відпочинок. Мені навіть захотілося в ньому зупинитися...:)   Вечірній Львів зустрів вогнями і веселою молоддю. В центрі міста все тільки починається - парочки і шумні компанії відверто радуються життю і гарному вечору. У Львові сумно не може бути! Я вже закоханий у це місто:) Беру таксі, і до готелю спатки - завтра знову в дорогу!       Питаю в адміністратора готелю книгу відгуків. Дає, посміхається і питає - "Щось хороше будете писати?". "Так - кажу - хороше?" Вже перша година ночі, а я сиджу і пишу в книгу віршика, що народився в мене під впливом атмосфери готелю, де я оселився. Чемний, уважний персонал, все зручно і доречно! Дякую вам:       У "Валентині" затишок і спокій   Всіх наче друзів зустрічають тут.   Нехай у клопотах спливають роки   І подорожні звідусіль до тебе йдуть!       Північна зірка у обіймах Львова   Всіх вабить своїм світлом і теплом.   Хто був - той хоче повернутись знову,   І відпочити серцем під її крилом.       Всіх смачно нагодують і зігріють   У "Валентині" кожному увага й добре слово.   Тут гарний настрій в душі людям сіють,   І чутно в вистибюлі різні мови.       На запит будь-кого тут швидко відгукнуться -   У віртуальнім світі є сторінка в "Валентини".   Знайомі й друзі у готелі знов зберуться,   Щоб розділити в колі щастя відпочинку!

Ось і почався перший день екскурсії. Прокинувся о шостій. Біля сьомої вже не міг лежати - спіймав себе на тому, що прораховую варіанти куди податись спочатку.   Готель "Валентина" у Брюховичах надав мені кімнату з усіма зручностями. Санвузол суміщений на чотири кімнати - і це не напрягає зовсім:)   Невгамовні поляки почали тягнутися до готельного кафе вже біля восьмої години, хоча їм готували сніданок на 8:15. Мене разом з усіма прийняли за поляка (ну виглядаю я особливо в окулярах досить презентабельно:) )   "Пане, ще зарано! Жа пятнашять хвилин на вошьму!"   З ранку щось тугувато диня варить:) Не второпаю чому до мене по польські, і чому зарано, коли кафе працює цілодобово. Але допомогла адміністратор, що мене селила і мені виділили столик, чай і млинці з медом. А, ще салат "тещин язик". Все дуже смачно і вчасно!       Отже після такого підкріплення сідаю у маршрутку з наміром їхати до кінцевої зупинки. Майже вдалося:) Приїхали до Львова, проїхали центр, поїхали у нові райони. Не думав, що Львів такий великий, і такий різний. Його нові райони нагадують чимось київський Оболонський чи Харківський масиви.   Вчасно вийшов з маршрутки і сів в інший бік. Ну майже в інший:) Брюховичі знаходяться на півночі від Львова. Ось я проїхав майже все місто з ранку з півночі на південь. А потім з півдня поїхав на захід - до львівського вокзалу. Гарне це місце - вокзал у Львові. Не втримався - зробив декілька фоток, не дивлячись на скупчення людей, машин і здивовані погляди.       Поки їхав до вокзалу, помітив характерні готичні шпили - мабуть костьол, той що бачив у путівнику. Щоб доїхати до нього сідаю у львівський трамвайчик. Трамваї у Львові - це зовсім не те саме, що доводилося бачити раніше. Вони одразу приваблюють своєю формою і змістом. Під змістом я розумію не лише присутність лвів"янок - красунь:) Але і не без того. Зручні крісла, зручні компостери, трошки тихіше їдемо. Коли воно до душі, важко сказати чому воно так. І колії - вони такі вузькі. Як трамваї ходять по ним - це загадка! Здається на такій вузькій колії не можна втримати рівновагу! Але їдуть собі і при цьому ширина і довжина трамваю така сама як і в Києві. От тільки два вагони поєднані між собою "гармошкою", що досить не звично і приємно.    Отже, ось він костел святої Єлизавети - візитівка Львова. Характерна готична споруда, що тягнеться своїми шпилями догори. Дах реставрують... Всередині дійсно мало що лишилось після "мракобесія" радянської влади. Але збережемо й це...       Собор святого Юра, до якого дістався затишною вулицею Шептицьких, вразив своєю монументальністю і багатством зовнішнього декору. Всіх туристів з ранку напевно везуть туди:) Бо красенів автобусів біля входу - наче на автостанції. Поляки, росіяни, італійці... Всередині святково і яскраво! Портрети відомих діячів і духовних отців дивляться на вірян крізь глибину віків. Цей собор - перлина не тільки Львова, а й усієї України.

   

  "Львівська політехніка! далася не просто:) Крутив ту мапу наче дзиґу, доки зрозумів куди йти. Зустрів дівчат - питають як до центру дістатись. А я поки крутився, забув де той центр. Поліз за мапою і кажу, що сам перший день у Львові. Тоді цікавляться звідки йду. Кажу від собору святого Юра. "А! Нам туди й треба!". Дивно, думаю - центр зовсім в іншому боці. Ну добре, нехай...   Університет вабить своїми просторими і світлими аудиторіями. Стиль будівель відповідає академічному духові навчання. Мабуть кожен студент цього ВУЗу відчуває на собі його європейський нахил і простір для реалізації можливостей.

   

  Натрапив на будинок органної і камерної музики - зовсім не сподівався. Повертаючи у центр по вулиці Степана Бендери, побачив як переді мною вгорі раптом з'явилася висока будівля в готичному стилі. Здогадався - це він! Одразу до дошки об'яв - є! Сьогодні спів сопрано у супроводі органу. Вирішив обов'язково прийти.

  Після екскурсії центром (про що піде мова далі) завітав на цей концерт. Чудовий орган. І виглядом і звучанням! У програмі був Моцарт, Альбіоні і що найдивніше - пісні Володимира Івасюка у супроводі органу! Краса ця спонукала мене написати декілька рядків:       Не має слів і сльози на обличчі   Душа нестримно лине в небо,   Згасають в серці сумні протиріччя   Й здається що для щастя ніц не треба...       Бог бережи талант і вашу вроду   І творчих злетів буде безліч у житті!   Хай не проходить на мистецтво мода   Й теплішими стають серця у слухачів!       Дівчина шести років сприймала музику всім тілом, дерегуючи своїми ручками що викликало посмішки навіть у співачки, а у мене сльози...       До центру знову на трамваї. Але повернувся спочатку пішки до парку і університету імені Івана Франка. Гарна місцевість, чудові краєвиди! Море пташок - просто "сад ангельських пісень"!

 

  Відчуваю - час обідати. Знайшов "Пузату Хату" на вулиці Костюшка. Народу - тьма! А поляків скільки! Чується російська, польська, англійська, французька, італійська... Точно - перехрестя Європи! Набрав собі чого душа бажала (на майже всього). Біля каси був не приємно здивований - ціни майже київські... Але якість таки краще. Отже, пообідав із задоволенням :)

   

  Прямую до центру. Сонце довго не хоче виглядати із-за хмарок, тому Тарас Григорович стояв сумний і сірий. Фотоапарат на готові, чекаю... Сонце пливе десь за хмарою - ну нехай. Йду чекати появи сонця до Театру опери і балету. Театр - красень! Краса, гармонія, велич! Київський театр виглядає блідо поряд з ним. Архітектура масивна, але легка і вільна. Чудові алегоричні фігури Слави, Поезії і Музики! Всередині може доведеться колись бути. А поки що - свята.

  Поряд фонтан - веселий і гучний! Ще й грає в забавки з туристами - дмухне вітер, і всі у тонкому водяному пилі!

   

  Тепер - на протилежний бік проспекту Свободи - до пам"яткика Адаму Міцкевичу. Дуже художньо виглядає на фоні неба і навколишніх будинків.   Львів - то місто перетину історичних шарів і культур, національностей і ментальностей.   Знову повертаюсь в бік Оперного театру - поряд з ним Український драматичний театр. Трошки раніше - невеличкий ринок художніх витворів. Тут кожен знайде собі щось до серця, чи своїм близьким.       Храм Преображення Христового у класичному стилі католицьких костьолів. Але суворий ззовні і по святковому барвистий всередині - цей контраст важко не помітити.   З'явилося сонце! Біжу до Т.Г.Шевченка щодуху! Тільки прибіг, дістав фотоапарат, налаштував... Зняв! Фух! Сонце тут же знов зникло за хмарою!? Воно просто грає в хованки!?

   

  Площа Ринок - ось і вона. Чорна Кам'яниця. Будинок Корнякта. Музей-аптека. Сьогодні святкують "день батяра". Не знаю хто такий батяр, але наче всім весело! Потім мені пояснили. Батяр - то такий собі "безжурний шахрай", жартівник і вигадник.   Ратуша сьогодні не почує моїх кроків по її коридорах, але то нічого. Ззовні воно все виглядає так, що відчуваєш себе у 18-19 сторіччі.       Ввечері пив чай на вуличному майданчику кафе у готелі "Валентина". Тихенько шурхотів листям дощик. І я вирішив зателефонувати Андрію - він міг приїхати з Києва до Калуша на вихідні. То його рідне місто.   - Привіт!   - Привіт!   - Як справи?! Ти де зараз?   - У Калуші!   - Я у Львові на відпочинку!   - То приїжджай у Калуш! Погуляємо, покажу рідне місто тобі!   Погоджуюсь - Львів почекає :) Він вже став мені близьким і ми з ним можемо домовитись.

Я вже пів тижня думками у Львові :) На роботі сьогодні як завжди справи тримали і не відпускали у подорож. Але білет є і є бажання. Вперше вийшов завчасно. Не треба бігти і лякати перехожих своїм перекошеним від хвилювання обличчям:) Ось і вокзал...   Потяг з'явився поволі зі східного боку вокзалу поважно, не квапливо відрахував всі свої кільканадцять вагонів. Люди побігли... Хтось вправо, а хтось вліво. Мені пощастило - я вгадав де стане мій 11-й вагон.   Весна, свята, настрій, дембеля... Цих хлопців помітив не одразу. Вони вже з ранку щасливі. Від зарплатні залишилась в кращому випадку половина - інша частина стікає потом по щасливому "беззаботному" обличчю:)   Дівчата гарні їдуть на захід. Втриматись від переглядок і оцінок майже не можливо.   Ось і моє місце 44. Вітаюсь. Гарна жіночка - справжня українка. Дійсно добрі думки притягують до себе гарних людей. Розумна і весела. Історій знає безліч. Лише б не хилило у сон - слухав би її і слухав... Просто життя. Просто люди. Знову ловлю себе на тому, що факти в моїй голові не знаходять в моїй голові собі достойного місця:) Можна було б багато розповісти чогось...   Тітка Руслана запросила мене до себе у Дубно - так, просто, у гості. В неї як вона каже п'ятеро діточок: хлопчик молодший, дівчина старша, двоє кішок і невгамовний мисливець - собака лайка. В Дубно є на що подивитись і я вже линув туди думками, але за три дні маю роздивитись Львів. Дубно - не відомо...       До речі ось вже й воно - миле на вигляд з вікна плацкартного вагону містечко. І десь у цих садибках і п"ятиповерхівках вміщується 35000 українців :)   Прощаємось. Звичайно сумно розлучатись з людиною, що випромінює активність і радість життя. Нам було цікаво подорожувати за одним столиком біля вікна, обмінюючись думками поки інші дисципліновані пасажири сопіли у плацкартну перетинку :) "До побачення" - сказали ми один одному.       Ще з одним цікавим співрозмовником звела мене дорога вже на під'їзді до Львова. Він Їхав з Рівного. Все що потрібно для походу у гори в нього з собою. Черевики я помітив одразу - в них так і хочеться кудись видертись. Чотири вищі освіти - таке вперше зустрічаю. Ось з ким цікаво! Нажаль спілкувались не довго - вже приїхали.       Львів зустрів мене затишним гарним вокзалом - вже в ліхтариках. Він менший ніж в Києві, але якийсь рідний і теплий. Мені здалося, що я вже був у Львові на цьому вокзалі. Одеський не йде ні у яке порівняння. Мій супутник довів мене до зупинки маршруток - таких самих як і у Києві, і подорож почалась.   Не знаю чи витримав би я кожен день такий масаж :) В Києві звичайно є бруківка, але мало і не відчутно зовсім. Львів - суцільна бруківка - зрозуміло, чому тут гецав М.Боярський у ролі Д"Артаньяна. Антураж ще той! Весь маршрут підстрибувати і тремтіти - це щось нове:) Але звикнемо.       Готель виявився досить гостинним. Дарма, що їхати до нього півгодини. Всі зручності є, і що радує нема переносника інформаційної зарази - телевізора :) Поки я сам у будиночку. Але будуть сусіди завтра.   А поляків понаїхало - цікаві вони! Польська мова не складна, але на все потрібен час... Нехай відпочивають - для них шлях із Польщі був не легким, хоч і у великому комфортабельному двоповерховому красені.       Спільна мова з місцевими знайшлась одразу:) Може і варто жити у Львові щоб постійно спілкуватись українською - тут не запитуєш себе навіщо це.   Справжня Україна - це Львів!

   Путешественника Майкла Хаггеса никак не запишешь в число обычных туристов, ежедневно наставляющих тысячи объективов на Эйфелеву башню, Статую Свободы, Акрополь и прочие всемирно известные достопримечательности.

  Таких фотографий, как у него, не найдешь ни в одном домашнем альбоме, и все потому, что снимает он не знаменитые памятники, а мини-сувенирчики с их изображением.

Иногда невозможно определить, где заканчивается копия и начинается оригинал.

вся коллекция http://www.flickr.com/photos/michael_hughes/sets/346406/

Армянская церковь в Эрзеруме. Дальше снимки все сделаны мобилкой, так как фотоаппарат умер на границе с Грузией. Позже выложу видео, хотя часть видео уже показывал.

Курдистан

Тушпа. Крепость которой 2800 лет

На Акдамар я не попал, хотя и пытался. Потому кину пару фоток с Инета

\

На таких грузовичках катался по Курдистану

На Муш

Горы рядом с Мушем, жаль быстро ехали

Монастырь Сумела у Трабзона. 

Храм Ай-София в Трабзоне. 

6-9 марта. Ржищев, Соревнования по экстремальной навигации.Приглашаем вас принять участие, в первых соревнования по экстремальному ориентированию и GPS спорту - EXPLORING 2009.Если вам близок дух приключений. Вы не боитесь трудностей. Хотите почувствовать себя Индианой Джонс или Ларой Крофт. Тогда мы приглашаем Вас на приключенческий марафон. EXPLORING 2009 (Путь Навигатора), который будет проводится с 6 по 8 марта в окрестностях города Ржищев. Все подробности на Форуме соревнований http://www.explorer.in.ua/forumПризовой фонд гонки на данный момент:Пешеходный этап - 3 ручных навигатора для команды за первое место.АвтоКвест в рамках марафона - Автомобильный навигатор Garmin Nuvi 205.ВелоКвест в рамках марафона - велосипедный навигатор.Призовой фонд может быть изменён только в лучшую сторону.К сотрудничеству приглашаются потенциальные спонсоры и средства массовой информации.

Вчера ехал из Киева в Днепр 79 поездом. Ура! Наконец-то нормальная публика. К сожалению такая бывает в этих вагонах только в этом поезде. Путешествие омрачало только соседство туалета, который (ВНИМАНИЕ!) на удивление не вонял сильнее носков из соседнего отделения.

В остальном все было просто отлично - в наше отделение села симпатичная девушка, к которой тут же присоеденились три не менее симпатичные подруги и просидели с нами до начала первого. После мы познакомились с девушками из соседнего отделения, с которыми общались чуть ли не до зари. В общем, спать было некогда. Путь был скрашен беседой и чашками чая.

 

Продолжение саг о поездках следует. Впереди будут впечатления о таких городах Украины, как Запорожье, Одесса, Донецк, Симферополь, Киев, Нежин (Черниговская область) и о том, как ездить из города в город.

Как было сказано в предыдущей заметке, езжу я часто и много. Так получилось, что у меня есть студенческий, а мой напарник человек непритязательный. Вот и приходится ради экономии пользоваться плацкартами (бизнес свой собственный, так что я сам себе работодатель и никто за эти поездки другой не платит). НО! Как только я еду сам, или не оказывается билетов в плацкартном вагоне, к моеу удовольствию я еду в купейном вагоне. Не приймите за бедность, однако когда за месяц проводишь 10-15 ночей в поезде, разница оказывается довольно значительной, особенно учитывая наличие студенческого.

Итак, что такое плацкарт? Для начала охарактеризуем это явление словом "убожество". Видимо богу надо было создать класс людей, не достигающих в своей жизни ничего, чтобы люди для них придумали плацкарт. Население в плацкарте можно разделить на следующие категории:

1. Студенты, живущие на стипендию и подачки родителей. В одну сторону везут пустые банки, а в обратную - неподъемные торбы. Обычно вес нагруженой сумки студентки обратно пропорционален ее собственному весу. Студенты любят пить пиво, однако зачастую к поездке в поезде на пиво уже нет денег.

2. Люпмен-проллетариат, едущий или с работы, или на работу непонятно откуда и куда. Обычно родина такого человека какая-то Великая Кончепедовка, а работу он нашел себе в городе, название которого слышали не только на Украине. Характерны полным отсутствием интеллекта на лице и непониманием цитат из Пелевина на тему когнитивного диссонанса. Пьют много водки, воняют носками и высказывают гениально плоские мысли.

3. Туристы, альпинисты, скалолазы, велосепидисты. Этот народ заслуженно любит плацкарт за то, что он готовит их к отсутствию нормальных условий жизни, или нерезко возвращяет к цивилизации. На обратном пути воняют не только носками, смешивая ароматы долго немытого тела, костра, грязи и других прелестей туристического быта. Часто тоже пьют много водки, пива, коньяка и спирта из аптечки, который не допили в походе.

4. Бабушки с внуками. Это полный абзац, т.к. их внуки сначала орут на весь вогон, не давая никому спать, а потом засыпают, после чего начинают орать бабушки (тихо-тихо так, но очень противно) не давая никому больше пить водку, пиво и всячески шуметь.

5. Угрюмые люди. Лучше с такими не попадать в одно отделение. Если со всеми вышеперечисленными можно хоть как-то пообщаться, то угрюмые замыкаются в себе, как будто бы им стыдно себе признаться в том, что они едут в плацкарте, дышат воздухом и вообще живут на этой планете. Хуже всего то, что непонятно, что они вообще пьют, для того, чтобы быть такими никакашками.

6. Дедушки-комунисты. Ну эти люди не могли вас обойти стороной, если вам приходилось ездить в столь прекрасных вагонах. Это воинствующее поколение, несогласное с новым разделением денег, власти и девок, знающее точно что так быть не должно, а раньше было намного лучше. Никакие аргументы с вашей стороны не способны их переубедить, однако у вас есть шанс заставить их замолчать, задавая вопросы. Главное не стесняйтесь самых неудобных, типа "А хотите ли вы, чтобы Ленин ожил?". Поняв, что это провокация, они замолчат.

Прошу дополнить, ежели я кого обделил вниманием.