Коли від щастя

Серце калата

Або воно на нитку

Сходить сумом,

Я люблю музику.

Вона… Вона свята,

Найбільш щирішого

Ніхто ще не придумав.

Вона все знає

Про моє життя,

Слова відверті,

Думки потаємні,

У мене з нею

Спільні почуття,

Єдині, своєрідні

Та взаємні.

Ви можете бути

різними,

Всілякою міряти

мірою,

Та прошу,

не будьте залізними,

З холодними душами

сірими.

Підтримуйте пісню

і бесіду,

Живіть, не шкодуйте

взаємності,

Додайте-но кольору

всесвіту,

Він теж полюбляє

приємності.

Мені здається, що я мовби спорожніла

нема думок, немає почуттів,

фантазія, мов річка обміліла

і рими розбрелись в сум’ятті днів.

 

А осінь ця чарівно-депресивна

пожухлим золотом розчеркує туман,

криваво плаче гронами калини,

й сміється коли віримо  в обман.

 

Сміється з моїх сліз, як божевільна,

розвіює ілюзії, мов дим,

та без ілюзій, ще не значить вільна

приреченим здається світ без них.

 

Тепер вона тихенько плаче поряд,

туманом огортає голий світ,

пожухлим золотом малює чиюсь долю

і сумно посміхається мені…

31.10.2017

Я Ник твой пробую на вкус…

Твой Аватар, как мёд, арбуз!…

Смотрю на груди, не спеша,

О! как ты  Дева хороша!

 Как дыни спелые они…

О них я думаю все дни???!!!

Но вижу всё же я глаза

О чём хотят они сказать?!....

Безмолвны и твои уста…

И только руки, как мустанг,

 Они летят, они творят,

Спешат облечь слова в наряд

Воды чистейший бриллиант.

Они точны, как тот снаряд.

А на твоих щеках Заря…

Румянец нежный развела.

И как прилежный оркестрант

Играет чудный звукоряд.

Услышать музыку я рад…

Услышать музыку стихов.

Услышать музыку любви.

Отак і стій. Дивись у небо, ніби

Тобі від роду кільканадцять літ,

Он, бачиш, пропливають дивні риби

І бульбашки пускає хмарний кит?

На сонці котик гріє сніжне пузо,

Невидиму краплинку ловить птах,

Та згублені фрегати Лаперуза

І досі щось шукають у морях.

І незабаром буде жовто,

І незабаром буде дивно,

Отам, де сум тумани збовтав,

І бурмотів півночі зливно.

Сади достиглі скинуть ябка,

Заволодіє спокій світом,

І журавлі поставлять крапку

Уже дописаному літу.

Степ заворожений. Пусто.

Вітер гортає думки.

Місяць запалює люстру

над поворотом ріки.

Хмари неначе поснули.

Долю малює звізда.

А на могилі минуле

юність свою вигляда.

Весна розкидає ляпки

Прозоро-сріблястих хмар,

Я буду щасливим. Крапка.

Я вільний від зла і чвар.

Я – задум, я – дух, насіння

Миттєвостей і годин,

І тішиться небо синє,

Бо ще врятувавсь один.

 

Я бачив сни. Я бачив чорні сни

Про яв, яка сховалась в передвіку,

Про хліб черствий, який не мав ціни,

Про душі кам’яні, слова-каліки.

Про випалені голодом лани,

І тихий плач здивованої смерті

Від того, що зуміли без війни

Безмежжя поколінь з планети стерти.

Про жадібність червоної імли,

Про людяність, що втратила опору

Я бачив сни. І мовчки тіні йшли

Та з докором дивилися угору.

малюнок Юрія Журавля

Трусила осінь ліхтарями,

І осідав на листях жар,

Я щедру ніч хапав губами

Та забував про календар.

Чумак вимощував дорогу

(кометна тішилась рідня),

Хвилини терлися об ногу,

Мов заблукале кошеня.

Якась невидима покора

Мого торкалася чола,

Я був таким, яким і вчора,

А осінь – древньою була.