В небі дзвенів маскарад, Йшов зодіак по колу, Зоряний падав град, Кисень ковтало воло, В захваті сум зачах, Розум забув про герці, Був феєрверк в очах Та потепління в серці. [Приєднана картинка]

Під посвист стріл Щербилися мечі, Іржали коні, Сіялось прокляття, І тихо плакав Янгол на плечі Того, кого не зміг Урятувати. Ділили землю (дивний інтерес) Не витримавши з розумом Розлуки… Як добре, що до райдужних Небес У тих людей Не дотягнулись руки.[Приєднана картинка]

Перечепитися і впасти У ті поля і ниви, де Перепілчаток зозулястих Зоря туманами веде. Де в небесах немає броду, А у міста нема доріг, Де не ховається свобода І сяє сонця оберіг.[Приєднана картинка]

У пору ту, де ночі сила, І бродять думи кочові, Пухнаста зіронька злетіла Та загубилась у траві. Хитнулись тіні з переляку, Туман зворушивсь уві сні, І хтось невидимий заплакав, І зажурилося мені.[Приєднана картинка]

Ще світ не спить, і сонцю ще далеко, На овиді танцюють міражі, Тримає степ в долонях сизу спеку Та марить про тумани і дощі. З торбами за плечима ходять міфи – Безсмертні свідки згублених століть, Потомлені лежать в могилах скіфи І ковила нерушена стоїть.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Тихий шепот раскалившихся ламп,Нарушает мой притворный покой,Пьяный танец меж ступеней и рамп.Пусть теперь им управляет другой.Будто всё это чужой страшный сон,Где все напрочь позабыли про суть,Я с душой хотел прожить в унисон,Но теперь, мне никогда не заснуть.Не отпустит в мир заявленных грёз,Твой далёкий запах сладких духов,Я считал, что грусть даётся для слёз,Но, по-видимому, вновь для стихов…© William van Warg

Не ходи-но, осене, за нами, І дощу за руку не веди, Нині літо ковзає човнами По долоні ясної води. А як схочеш подивитись в очі Та рухнути споминів світи, Стань вогнем самотнім поміж ночі, І у сон тихенько посвіти.[Приєднана картинка]

Не йди до лісу. Там мене немає. Там тільки озерце, мале як скло, Де в очереті качечка дрімає, Якій не відлетілось у тепло. Там джерельце поволі миє кладку. Там інший час, для пожовтілих трав. І ще туман, прозорий, наче згадка Про те, як ліс отой мене чекав. [Приєднана картинка]

Нічкою вкрились ліси, спокій загойдує весну, зоряні бігають пси, живність вартують небесну. Сіють тривогу сичі, часу тече хаотичність, місяць дріма на плечі дубу, старого як вічність. От і немає доби, і негаразди минули. Спи, моє серденько, спи. Люлі, ріднесеньке, люлі.[Приєднана картинка]

Іде весна. Їй хочеться краси. Пустить в сади цвітіння біле мрево. Їй хочеться пташині голоси Мов ліхтарі розвішать на деревах. Та тільки дня закінчиться політ, І ніч крилом торкнеться небокраю, Душа зими виходить із боліт, І як було до ранку повертає. [Приєднана картинка]