У ніч коли поруч із правдою На грані любов без тривог Я бачила зірка як падає В долоні закоханих двох, Як вітер стихав в напівподиху, Щоб мрій не сполохати мить, Щоб губ не спинить в напівдотику, Яким усе тіло горить. Я бачила блискавки промені, Що щастям пронизують світ І зір океани нескорені, Які звуть звабливо в політ. Я чула, як місяць нашіптував Ледь чутно кохання мотив, В цю мить цілий Всесвіт любов’ю став, Бо поруч зі мною був ти...

[Приєднана картинка] – Мамо,дивись – знову сніг Падає з неба на нас, Стелиться тихо до ніг… Але ж настала весна! Мамо, сніжок навесні Тане й водою сплива – Ти ж так казала мені… Що ж то тоді за дива: Гарно співають пташки, В травах кульбабки смішні, Й білі сніжинки з руки Так і сміються мені?.. Мамо, поглянь – деревце Все у снігу виграва! Що ж за сніжиночки це? Що ж то за дивна весна? – Донечко, бач – он в гіллі Вітер пустує собі Й білі пушинки малі Сипле в...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Вона ним марила, беж меж його любила, А він у скрипку був закоханий без меж, А в нього спопелялись мрійні щастя-крила, Без нот коханих,- не без неї…Жаль, та все ж... Вона була готова стати навіть болем Тих дивних звуків, що він так боготворив, А чи тоненької струни безмежним полем, Лиш щоб її, як скрипку, серцем полюбив… А потім скрипку ненавиділа, кричала У розпачі, клянучи нот простий мотив, І знов волосся-струни, вже безумно, рвала, Та ще сильніш звучав ...

Читати далі...

Чи пробували ви, як сильний вітер Шалено розвіває вам волосся, В пориві мрії в небеса злетіти, Відчувши всього світу стоголосся?.. Чи прислухались ви як ніч говорить, Закутавшись у місячному сяйві, Чи чули, як гукають з неба зорі У мить, коли слова стають всі зайві Чи відчували ви хмільне бажання, Що спопеляє серце мрії злетом, Чи знаєте яке п’янке кохання? Коли не знаєте – то марно ви живете…

Якби ви знали, як сміються зорі, Як гарно в нас співають солов’ї! Якби ви чули, як верба говорить Із вітром, що заплутався в гіллі... Яке блакитне небо, що привітно Гукає «Добрий ранок!» нам здаля, А місто як в промінні сонця квітне! Це все – мій край! Це все – моя земля!!!

Знов топлять душу сумніви, а я Не хочу ними світ заполоняти, Я ще не розучилася сміятись, Хай тьмяно, та горить моя зоря! Десь закрадеться в серце біль ножем, А я не хочу більше його крові, А я втомилась жити без любові Й вмиватись смутку грозовим дощем. Не хочу більше ні думок, ні слів, Не хочу переконувати знову Сама себе, що буде все чудово, Не хочу жити маревом із снів. Я падати уже втомилась так У прірву, де немає краю болі... Я хочу жити! Лиш не знаю в долі Хоч...

Читати далі...

"Не жалею, не зову, не плачу, Все пройдет как с белых яблонь дым..." С. Есенин [Приєднана картинка] Не сумую, не &quot...

Читати далі...

Немає в мертвім серці каяття, В гнилій душі сумління й честь не в моді. Забрали просто так людські життя… А що їм ці життя? – непотріб й годі… Не за ідей високий ідеал, Не за свободу, а за жадність звірів Мільйони смерті випили бокал, Лишивши на землі лиш сльози сиріт Хто право дав винищувати світ Хворобами? Що, збагатились з того?! Невже зупиниться це звірський рід Тоді лиш, як не буде вже нікого? Невже усі багатства хоч одну Людину ж бо замінять? Схаменіться! Та ці слова – лиш крик німий ...

Читати далі...

Дивлюсь у вікно… Місто втомлене спить… Ти повір Хмільна мов вино Того сну вічна мить В сяйві зір. Бокал пригублю Із нектаром п’янким Тих зірок В думках не втоплюсь, Виплітаючи з рим Кожен крок. В напівтемноті Буду впевнено йти По слідах, Що з мрій і віршів Постелив мені ти В своїх снах. Нектаром сп’янить Чи вином до схочу Мене ніч І сном стане мить, Де я з містом мовчу Віч-на-віч…

Сміється місячний промінь, Та ця усмішка не люба, Та ця усмішка – лиш спомин Про блиск бажаних очей. Без тебе сонце не сонце, Знов день – одна тільки згуба, І знов штрихи на долоньці Безумно довгих ночей... Палає зорями небо, Співає веснами вітер, Але весна, що без тебе Лише міраж, – не весна… В її усмішках сльозинки Ще й досі вечір не витер – Без тебе сліз намистинки В очах не сохнуть до дна.