Дощ іде в стакан.
Із пляшки вина.
Люди всі сплять.
Ніч.
В завтра вранці вставати.
Кому в п’ять,
Кому в шість,
Кому в сім.
А мене манить у другі світи.
В далечінь.
Пора зайнятися своїм
Ділом.
Досить крейдою вже малювати.
Пора знайти в житті своє місце.
Треба пензлі у руки брати.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цього вірша звучить так http://blog.i.ua/user/730468/111352/
Не судилося нам разом бути.
Такі вже в нас долі.
Нам тепер у різні вікна.
Світить місяць й зорі.
Все що було,
Все пройшло.
Нам з тобою
З одного фужеру.
Вже ніколи
Не пити вино.
Не іти по одній дорозі.
В дощ, під плащем одним.
Не стояти, на одному порозі.
Був вогонь, залишився дим.
Все що було,
Все пройшло.
Нам з тобою
З одного фужеру.
Вже ніколи
Не пити вино.
Дмитро Дідківський.
1998 рік.
Російська версія цьго вірша звучит так http://blog.i.ua/user/730468/114025/
Ранена царівна.
Біля річки побачив жабення з раненою лапкою. Відразу промайнула думка що поранила дітвора. Але не подалік побачив втікаючого вужа. Ось і не знаю хто міг поранити вуж,чи діти?
На полу сломанная игрушка,
Что ты, поиграв, сломала.
Зачем же так было жестоко,
Ведь ты о ней так мечтала.
Игрушки хоть не живые,
Но тоже, как люди страдают.
И плачут их, глаза плюшевые
Когда их, сломав, бросают.
Девчонки, потом вырастают.
И вспоминая своего
Медвежонка - плюшку.
На чувствах мужей играют.
Не надо. Постойте родные.
На чувствах играть опасно.
Мужчины не могут плакать.
Но слезы текут. Ужасно.
Дмитрий Дидковский.
10 мая 2008 год, Тернополь.
Девчонкам, я дарю стихи,
А иногда розы.
В меня ж вонзаются шипы,
От повседневной прозы.
Чем больше любит человек,
Тем больше он страдает.
Ведь давая людям свет
И свечка догорает.
Вечным огнем в груди,
Моя любовь никак не утихает.
Все чувства конвертирую в стихи.
Пишу стихи. И все душа рыдает.
Дмитрий Дидковский.
10 мая 2008 год, Тернополь.
Сьогодні листаючи свій старенький блокнотик натрапив на свої переклади та варіації своїх же віршів. Трішки замислившись вирішив їх всіх виложити для Вас. Читайте й не судіть строго.
Серце.
Серце в тебе,
Як троянди квіти.
Що кохання в світі є,
Йому не зрозуміти.
7 грудня 1997 рік.
P.S. Російска версія цього вірша звучить так: http://blog.i.ua/user/730468/113482/
Щиро Ваш Дмитро Дідківський.
Стоит могилка вся в цветах.
Возле нее полно людей.
Славка, друг посмотри
Сколько к тебе пришло друзей.
Но только боли не унять
И пусть девчонки не рыдают.
Ведь смерть, у нас такая мощь,
Она и юных забирает.
Мы, все к тебе сюда пришли.
Мороз нас всех скребет по коже.
Когда смерть пришла к нему,
Куда смотрел, ты наш Боже?
За брата ты был всегда.
С тобой, ми никогда не унывали.
Всегда делили на двоих,
Все свои радости, печали.
Брат, приходи в мои сны.
Учи не лгать, не лицемерить.
Учи меня только добру.
Учи меня у Бога верить.
Придет время, и ты придешь.
И с этим я смириться должен.
Придет время, и ты придешь.
Предстать пред Богом, каждый должен.
Только прошу, не торопи
Меня скрещивать руки.
Дай время, чтобы мне пройти,
Через все радости и муки.
Дай время, вволю мне прожить.
Чтобы свои дела наладить.
Чтобы допеть и до любить.
И на Земле, свой след оставить.
Дмитрий Дидковский.
1991 год, город Малин.
Грусть.
Серебряной пулей,
Скребет у виска.
Тоска.
Уходя, ухожу.
Не скажу, прощай,
Пока.
Я вернусь.
Но сейчас,
Не могу.
Прости.
Смерть и жизнь.
Выбирая жизнь.
Мы идем по пути.
И выбирая свой путь.
Мы идем в перед.
И пусть на этом пути
Нам повезет.
Позови, я вернусь.
Не потух очаг.
Не грусти.
Улыбнись.
И слеза на моих глазах.
Иногда мы уходим на время.
Уходим, чтобы вернуться.
Ведь без разлук.
Не бывает радости встречи.
Я не скажу, прощай.
Целую. Люблю.
До скорой встречи.
Дмитрий Дидковский.
22 мая 2008 год,
город Тернополь.
Вже світанок вставай.
Вдягайся й додому іди.
Якщо щось не так пробач.
На роботу потрібно іти.
Яка чудова була ніч.
Місяць світив у вікно.
Ми з тобою були на канапі.
На столі стояло вино.
Мене чекає тяжкий день.
Ніхто не в змозі допомогти.
До побачення крихітко,
Й ще раз пробач.
Приходь до мене в ночі.
Яка чудова ніч.
Місяць світить у вікно.
Ми з тобою на канапі.
А на столі вино.
Дмитро Дідківський.
31.1.1998 рік.
Російська версія цього вірша звучит так http://blog.i.ua/user/730468/114155/
Изведи меня.
До головокружения.
До полумрака,
До полупустоты.
Что б утро.
Не превращалось у забвения.
Чтоб сердце пело.
И по утрам всегда,
Тебе одной дарить цветы.
Цветы оранжерей,
Клумб лесов, полей.
Уж сколько лет
Со мною ты обвенчана.
Иди ко мне.
И страсти не жалей.
Дмитрий Дидковский.
13.08.08 год.
