хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «філософська лірика»

На звалищі пам'яті



На звалищі, серед пустих бляшанок,
Помий, сміття, пакетів, скла і банок,
Старенька лялька у тонкій спідничці
Замерзла без пальта і черевичків.

Медведик, що потрапив з антресолі,
Зітхає тяжко без плаща і парасолі.
Лежать тут і повітряні старезні замки,
А біля них - добротні, чинні рамки.

Весільне фото скімлить тихо- тихо,
Були господарі щасливі та, на лихо,
Погожу злагоду змінила темна пустка...
А поруч ще тепленька мокне хустка...

Краплини падають. Змива осінній дощ
Те, що не в радість,  що не відбулось...
Наївні люди, бо , либонь, не знають,
Що дощ ніколи не змиває ... пам'ять!
 
     
                    

Життя вдалося!




За вікном - машини табунами,
Осінь просіває день на  сито.
У густому, білому  тумані
Двірники метуть несамовито.

Крізь прозору тюлеву фіранку
Пробивається  пучечок світла.
Зранку вип'ю  кави філіжанку,
Із вікна вдихну ковток повітря.

Запах диму із горОдів  в'ється,
Пестить моє сонячне волосся.
Запитаєш, друже, як живеться,
Усміхнуся, мов  життя вдалося!


      

Самотою бродить душа

За вікном, де шугає вітер,
Вчора рідна, сьогодні - чужа,
Боса, плащем не прикрита,
Самотою бродить душа.

У будинку розваги, танці,
Ллється музика, сміх лунає,
Лиш маленькі домашні капці
Щирий смуток і біль відчувають:

"Хто, сердешну,  її приголубить,
Дасть притулок вночі без гроша?
Чи її хтось у світі полюбить
Просто так, бо вона -  ДУША?"

А душа - тонка павутинка -
Віднайшла, бідолашна,  житло:
Чи то Хуха взяла Моховинка,
Чи то білка забрала в дупло...


*Хухи — лісові  істоти в слов'янській міфології.
В уяві слов'янських народів добрі духи, що за
своїм зовнішнім виглядом схожі на маленьких
 пухнастих звірків.



Ми живемО у вік модерну і нейлону




Ми живемО у вік модерну і нейлону,
У час концернів і "наколотих" цитрин.
І манять нас  із поволокою неону
Чужинські блудні очі вікон та вітрин.

Навік впокорені в бетон та арматуру,
Один в один будинки, наче близнюки.
Чужу сповідуєм релігію, культуру,
Свої  лишилися лиш сленг і матюки.

Мені  ж -  ковток повітря в чистім полі,
Де до  небес злітають  горді птиці.
Там п'ють у буйних травах дикі коні
Джерельну воду з чистої криниці.

Там вольний дух славетного Тараса
Витає з козаками, дивиться з небес.
Там око Боже, невсипуще Око Спаса,
Нагадує усім, чому Христос воскрес!

Задумуюсь: а хто ми в  цьому світі?
Легенький пил  на кам'яних скрижалях.
СпішІмо по собі достойний  слід лишити :
Відійдем в небуття - про нас і не згадають...

Не відпускайте назавжди коханих в ніч...



Не залишайте  наостанок щирих  фраз,
Подібних до гірського кришталю,
Бо ненароком хтось зачепить вас -
І на осколки перетвориться "люблю".

Не поспішайте у нікуди робить крок,
Бо часто далі - глибоченна прірва.
Води скуштуйте ще один ковток -
Криниця почуттів, можливо, не змуліла...

Не відпускайте назавжди коханих в ніч,
Кохання  не щеза з лиця землі...
Стає у пам'яті недОпалками свіч,
Тремтливим світлом миготить в імлі...



Добро і Зло (Вибір)



Скільки на  світі людина живе -
Потребує  підтримки й розради.
Поруч  Зло і Добро світове
Ій даватимуть   різні поради.

Зло шепоче: "Візьми розтопчи
Квітку в лузі, комашку в полі..."
А Добро: "Треба їх берегти,
Хай живуть і радіють на волі!"

Зло ізнову: "Збреши, обдури,
Вище сядеш та  далі підеш..."
А Добро: "Ти, людино, зажди,
На брехні не далеко заїдеш!"

Зло сердито: "Ближнього вбий,
Швидко станеш багатим, щасливим!"
А Добро: "Ні. людино, не смій!
Станеш хижим нелюдом-звіром!"

Споконвіку мешкають поруч вони:
Зло й Добро - дві великих сили.
Прагнеш Світла чи хочеш пітьми?
Все залежить від тебе. людино!



На шальках терезів

 

Розкіш врівноважте зубожінням

На мільйон убогих – мільйонера з-пів;

Рабським упокоренням й терпінням

Зрівноважте власника рабів,

 

 

Боягузством мовчазним – сваволю,

Ницість вчинків і нахабство слів.

Врівноважте власну вбогу долю

Мудрістю глибокою ослів.

 

 

 

05.09.2012

 

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика гражданская

Свидетельство о публикации № 14180

 

Не расслабляйся! (Наркоманам, которые завязали)


Сизиф

Наркоманам, которые решили завязать
(под впечатлением http://blog.i.ua/user/4882784/)


Не расслабляйся, друг любимый,
Попустишь удила - узрят!
Ты как минер на поле минном:
Шаг в сторону - пропал солдат...

Держись зубами за надежду,
Влача свой камень по  прямой.
Уже не жить тебе, как прежде,
Уже не сможешь быть слугой.

Вперед иди к вершинам счастья,
Где Солнце, Вера и Любовь царят.
Достоин, друг, ты лучшего участья,
Во тьму дороги нет тебе назад!

Ведь сила духа в твоем теле
Дурман от плоти победит  навек!
Ты обязательно дойдешь до цели,
Бог тебя Любит, слышишь,Человек?!



Двiйковий код мегаполiсу

З понеділка аж до смерті,
Автозомбі й пішоходи,
Ми - банальні двійкоКоди
В грі химерній, дивній, впертій.

В цій програмі божевільній,
Мегеполісній гонитві,
В параноїдальній битві -
ДвійкоКодів лави щільні...


23.08.3012


© Copyright: Марина Степанская, 2012
Свидетельство о публикации №11208240569

Не усе на світі можна купити



Не усе на світі можна
купити,
Бо не все продається за гроші.
Спробуй, коханий мій, оцінити
Мамині очі ласкаві, хороші!

Ти скажи, скільки коштують зорі,
Що упали в ранкові  покоси?

Солов'їні пісні і поля неозорі,
І малого онука ніженьки босі?

Скільки коштує кущ калини,
Що колись посадив твій тато?
І чи цінний старенький знімок,
Де дідусь залишився солдатом?

Хіба можна  в небесному раю
Бронювати квитки у ложі?
В літній вечір моє "кохаю"
Ти ніколи не купиш за гроші!