Життя - яким воно має бути???
Самотнім - повторюваним,
Штучним і сірим,
Байдужим до всього.
Залишавшись на самоті з собою,
Дивитись у стелю з сльозами на очах,
И навіть зорі на небі не світять,
Будучи байдужими тобі...
Чи дружнім з усіма,
Веселим, привітним,
Так ніби життя - це суцільне свято,
Феєрія почуттів до всього:
Природа, людина, тварина
Все це живе і індивідуальне.
Живи і дихай цим, на повні легені,
П’яній від чистоти і прозорості
І повноти всіх почуттів,
Живи всюди, завжди  з усіма...

Зима - початок, чистий листок життя.
Відчуття - кожне слово грае веселкою:
радість і сміх, любов і дружба -
горять нестримним сяйвом на кожній сторінці.
Лише злість та журба залишать пусті місця....
Та чим більше слів - тим прекраснішим стае життя:
іноді сумним, іноді веселим -
Та завжди воно буде повним та щасливим....

Незнайома людина...
Які почуття приносить вона?
Щастя, мрію, надію, любов?
Що ми хочемо знайти чи зрозуміти?
Отримати нові почуття,
Знайти нового друга -
Якому може відкрити себе...
Чи ми хочемо знайти ІДЕАЛ -
Тей недосяжний й примарний,
Про який ми мріємо усе життя.
Та знайшовши його -
Будь обережен – не обпечись,
Бо це гірше незнання...
Іди вперед - знайомся і радій,
Переживай і закохуйся,
І нехай Сонце щястя
На небі твого життя
Ніколи не закрию хмари смутку!

Це реальність чи казка???
Я тримаю руку її,
Вона щаслива і прекрасна,
Та, в яку закоханий я.

А навкруги весна, все зеленіє,
Дніпро і Київ відкривають нам свою красу,
А зорі й Місяць наче теж радіють,
Яскравим світлом душу окрилля.

Та це все казка, це нереально,
Не може бути поруч Вона...
Вона щаслива - це я точно знаю,
Отже бачу я просто СОН.

Ніч, туман....
Ти йдеш по темній вулиці.
І небо зорями не світить,
А зверху світять ліхтарі.
Білий туман...
І не видно будівель що поряд,
І не чути зовсім людей.
Туман закутав усе.
Шепіт....
Тихий, невпевнений,
Роздався наче звідусіль,
Знайомим, рідним голосом.
Крик душі...
Нестримний порив,
Розгонить туман навкруги
І побачиш ти стежку вперед.
Кохана людина...
Ти побачиш її,
Навіть якщо навкруги лиш туман,
Ти незплутаєш її нізким...
Та навкруги, ще досі лиш ТУМАН...

Бог чи боги…
Величні, знамениті,
Суворі й добродушні –
Їм моляться, їх поважають,
Та чи є вони насправді???
Релігії нам кажуть – ВІР!!!
Та чи можна вірити релігіям???
Релігія вчить – не вбий!
Та через неї починалися війни.
Релігія вчить – всі ми брати!
Та через неї вбивають невірних.
Релігія - це слово:
Величніша у світі зброя –
Їй вірити неможна.
Вір у дружбу і в любов,
У кохання до нестями –
Ось що підносить до вершин,
Дає крила і впевненість,
Що є на світі рідна душа,
Яка підбадьорить, дасть пораду.
Тож вір, та не в примари, що на небі…

Весна - час радості і свята,
Час природної краси...
Земля одягне зелене плаття,
Бруньки квітками зацвітуть.

Сонце зігріє любов чиюсь першу,
Птахи їм пісню присвятять -
Від цього посмішка природи
Відтінком щясття загорить.

А дощ весняний прийшовши,
Очистить від пилу траву і квітки.
І людям він душі очистить,
Щоб яскравіше блищали вони.

Ти сидиш чи лежиш
І дивишся на стелю,
Ти нічого не чуєш,
Нікого не бачиш,
Бо чути нікого тобі -
Це самотність і пустота.
Вони з’їдають людину,
Витягують з неї життя,
Залишають лиш темряву
та сірий смуток...
А на вулиці ніч,
І лиш горять ліхтарі,
Вони самотньо стоять,
Бо нема ні душі.
Та прийшов світанок
І веселий промінь сонця
Радісно мигнув на стіні.
Розправ плечі,
Вдихни на всі легені,
Відкрилася нова сторінка -
Почався новий день.....

Він ніхто. Але тільки він поруч

[ Читать полностью... ]

                  

"Овалы", 1998 © Вячеслав Бутусов - Три поросёнка (Aliager Com Aliager)