День народження ТАРАСА
- 09.03.11, 23:43
- Ми любимо тебе, Україно!

Український корінь у родині Толстих започаткували гетьман України Іван Скоропадський та його дружина Анастасія Маркович. Обоє походили зі старовинних шляхетських родів. У родині гетьмана народилася дочка Уляна, яка потім вийшла заміж за московського вельможу Петра Толстого. Він був на службі в Петра І і прислужився тим, що викрав з Італії і повернув до Росії царського сина-втікача Олексія Петровича, якого в 1718 р. покарано на смерть. За це Петра Толстого було титуловано графським званням, призначено ніжинським полковником та начальником царської таємної канцелярії.
Час від часу полковник навідувався до Ніжина, Глухова, грабував селян та козацьку старшину, давав вказівки своїм заступникам по полковій службі. Там він заручився, а невдовзі оженився на гетьманській доньці — Уляні Скоропадській. Забравши придане, золото і молоду дружину, відбув до столиці. Минав час, у сім’ї народжувались діти... По смерті царя Петра Толстого разом із сином Іваном заарештували і після страшних тортур заслали на Соловки, відібравши і скасувавши грамоту про надання йому графського титулу. Холодні соловецькі вітри швидко доконали обох Толстих, і через два роки їх не стало. Але рід по лінії Івана Петровича не обірвався, розрісся і, розгалузившись, дійшов до нашого часу. На його окремих гілках можна знайти багато знаменитих і талановитих людей, які заслужили шану від українського народу за те, що піклувались і допомагали в лиху годину Тарасу Шевченку.
Олексій Костянтинович Толстой, російський письменник, доброзичливо ставився до Шевченка. Клопотався через оренбурзького генерал-губернатора В. Перовського, щоб полегшити долю засланого поета. З книжки Л. Жемчужникова «Мои воспоминания из прошлого» відомо, що Олексій Костянтинович був близький до царя і активно сприяв звільненню Шевченка із заслання.
Але найбільшу роль у житті Т. Шевченка відіграв Федір Петрович Толстой — академік, російський скульптор і живописець. З 1825 до 1859 року — віце-президент Петербурзької академії мистецтв. Знайомство Тараса Шевченка з Федором Петровичем відбулося в 1835 році, коли поет подав свої малюнки до комітету Товариства заохочування художників. Потім часто зустрічалися на літературних вечорах. Перебуваючи на засланні, Шевченко звертався до нього і його дружини Анастасії Іванівни з проханням поклопотатися про полегшення його долі. І вони дійсно клопоталися. Коли відмовила велика княгиня Марія Миколаївна, то Федір Петрович наважився навіть звернутись до царя Олександра ІІ в день його коронації. І тільки після енергійних заходів родини Толстих у 1857 році Шевченка було звільнено із заслання, а з 1858 р. дозволено жити в Петербурзі. Завдяки Федору Петровичу для Шевченка було виділено в Академії мистецтв майстерню та житло з високим вікном, що виходило на Неву в напрямку царського Зимового палацу. Там поет дожив до останніх своїх днів. Майстерня і кімната для житла після смерті Шевченка була переобладнана в меморіальну кімнату-музей, що існує й досі.
Про сердечну дружбу поета з родиною Толстих залишила спогади їхня донька — учениця Тараса Григоровича по Академії мистецтв Катерина Юнге-Толстая. Ними зачитувався Лев Толстой. Про Шевченка Юнге писала також у листах до письменника О. Кониського. Її спогади правдиві і дуже цінні для вивчення останніх років життя Т. Г. Шевченка. «Я зважуюсь надати гласності моїм спогадам, — писала Юнге, — які залишив у мені той, чия душа завжди здавалась мені ще прекраснішою, ніж його твори. Він був надзвичайно ласкавий і наївно довірливий у ставленні до людей; він в усіх знаходив що-небудь хороше і захоплювався людьми, які часто не були того варті. Ніхто не був таким чутливим до краси природи, як Шевченко. Доводилося інколи милуватися заходом сонця, переливами тонів, і не знаю, хто більше захоплювався — я, 14-річна дівчинка, чи він, який зберіг у своїй багатостраждальній душі стільки дитячо-світлого.
Протягом двох років (1859 і 1860), коли я бачилась із ним щоденно, жодного разу не бачила його п’яним, не чула від нього жодного грубого слова і не помічала, щоб він будь-чим відрізнявся від інших, добре вихованих людей. У його квартирі завжди був порядок. Своєю зовнішністю він нічим не відрізнявся від звичайних людей, навпаки, любив усе красиве і витончене, і мимовільний безпорядок холостяцького життя обтяжував його».
Досить високо цінував творчість Шевченка Лев Толстой. Особливо захоплювався письменник поемою «Наймичка», в якій його вражала розробка вічної теми — самовідданої материнської любові. Цей твір він вважав справжнім зразком мистецтва. За спогадами сучасників, Лев Толстой захищав поезію Тараса Шевченка від несправедливих нападок Афанасія Фета. Зі свого боку Шевченко високо цінував творчість Толстого, з глибокою повагою ставився до педагогічної діяльності його в Ясній Поляні, в школі для сільських дітей.
Олександр ВІДОМЕНКО
м. Хмельницький
Іван СКОРОПАДСЬКИЙ (1646 — 1722) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній Україні (1708-1722). Після переходу Мазепи на бік шведів призначений головою Гетьманщини з волі російського царя Петра І. Безуспішно намагався протистояти російським планам ліквідації козацької автономії.
Анастасія МАРКОВИЧ (1667(1671) — 1729) — українська державна діячка єврейського походження, донька прилуцького орендаря Марка Марковича. Перший чоловік — генеральний бунчужний Костянтин Іванович Голуб, шваґро гетьмана Івана Самойловича. Другий чоловік — гетьман Іван Скоропадський. Часто втручалась у перебіг державних справ, за що прозвана «Настею-гетьманихою». Через її владний характер серед козаків народилася приказка: «Іван носить плахту, а Настя — булаву». На думку історика Д. Мордовцева, за гетьманування Івана Скоропадського Анастасія була справжньою правителькою Війська Запорозького, саме через неї Петро І керував українськими справами...
Шевченкове слово було і є таким же свіжим, діючим та закличним.
Усе знесла й перемогла його любові сила. Того великого вогню і смерть не погасила.
Леся Українка
Творчість Тараса Григоровича, та вірші Шевченка влилися в нашу променисту повсякденну дійсність, як могутня ріка вливається в океан. Зараз, як ніколи, розкривається величезна цінність тих високих вимог до людини, які проголосив Шевченко. «Алмазом добрим, дорогим сіяють очі молодії» мільйонів Шевченкових нащадків — славних своїми ділами .
Великий укранський письменник, людина з незвичайною, тяжкою долею, з свiтовою славою поета-правдолюбця - це Тарас Шевченко. Його думки зрозумiлi усiм пригнобленим, усiм тим, хто хоче вiльного, радiсного i щасливого життя. Чому ж поезiя Шевченка має не тiльки нацiональне, але i свiтове значення? Творчiсть поета-демократа у великiй мiрi вирiшила подальший розвиток укрансько лiтератури, бо не було жодного вiдомого письменника друго половини XIX - початку XX ст., який би не вiдчув впливу Т. Шевченка. Максим Рильський зазначав, що "як пушкiнський реалiзм освiчував шлях росiйськiй лiтературi, так реалiзм Шевченка освiчував шлях укранськiй лiтературi".
Своєю славетною збiркою "Кобзар" вiн започаткував нову епоху не тiльки в iсторi укрансько лiтератури, а й у духовностi. Думки Шевченка-поета, борця-революцiонера завжди зверненi до майбутнього, вони надихають новi поколiння. Ця людина завжди служила правдi i боролася за щасливе майбутнє свого народу. I зброєю у цiй боротьбi поет зробив слово:
Возвеличу Малих отих рабiв нiмих! Я на сторожi коло їх Поставлю слово.
I дiйсно, на той час процес становлення ново укрансько лiтератури вiдбувався одночасно iз процесом розвитку науки i культури. А твори Т. Шевченка є зразками глибоко народностi, критичного реалiзму. У лiтературi з'являються новi геро: селяни-протестанти - бунтарi, повстанцi, борцi проти феодального гнiту. Лiтература збагатилася новими жанрами: лiро-епiчна поема, полiтична поезiя, оповiдання i повiсть... Вiн був основоположником критичного реалiзму i в укранському образотворчому мистецтвi. Його чудовi картини, рисунки, гравюри вчили iнших правдиво i багатогранно вiдбивати сучасну дiйснiсть. Цiннiсть художнiх творiв полягає в гострому викривальному змiстi, чiткий соцiальнiй спрямованостi. I в свох безсмертних поезiях, i в живописних полотнах Шевченко пропагував свiтлi iдеали свободи, рiвностi; закликав народ до боротьби проти усiх гнобителiв простому люду конкретний шлях цiє боротьби, цим самим впливаючи на розвиток i лiтератури, i мистецтва, i духовно культури.
Прилучення до світу прекрасного, вірші Шевченка, є важливим чинником морального удосконалення особистості, а значить, і суспільства. Чистою і чесною, гуманною і правдивою, працьовитою і товариською, сповненою власної гідності і пошани до всіх, хто працює, повинна бути людина.
В цій щедрій на любов, добро, приязнь і взаємопідтримку людині, те, про що мріяв, до чого прагнув досягти всією своєю творчістю Тарас Григорович Шевченко. Це — краса, велика, всемогутня сила прекрасного. Нагадаємо, що у своєму Щоденнику (18 листопада 1857 року) Шевченко захоплено вигукує: «Какое животворно чудное влияние красоты на душу человека!» Краса — це вияв найвищої радості життя.
Вірші Кобзаря та його творчість є живою й діючою силою. Це прекрасно висловив Максим Рильський :
...В сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він вовіки,
Як безсмертний наш сучасник. В Тарасі Григоровичі Шевченкові ми бачимо нашого сучасника і соратника; він дорогий, близький нам своїм немеркнучим словом, та своїми віршами, його слово звеличує красу боротьби і перемоги, виховує найкращі людські почуття патріотизму.
Учiтесь, читайте,
I чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!