/14.05.1871р.н. –
+7.12.1936р./
Бог нагородив
заможного селянина Семена Стефаника, за його надмірну працю на добробут родині,
славним сином. Те сталося 140 років тому на Станіславщині у селі Русові. Увесь
у батька, та коли батько був скупий на гроші, то сину славу в світі дарувала
його неймовірна скупість на слова. Навіть «академік українського слова», перекладач
з 14 мов, Іван Франко захоплено називав Василя «артистом», який без сліду песимізму
правдиво малює «трагедію душі» українців без жодного зайвого слова. Небачений
запас українських слів у письменника сплітаються чарівними візерунками неочікуваних
комбінацій та створює коротенькі за обсягом, та великі за сюжетом новели.
З гімназії почав
він свою боротьбу проти поневолювачів українства. Агітував за «мужицького
депутата», свого вчителя, Івана Франка. Згодом і сам став депутатом, допомагав
простому народу задіявши до цієї справи друга адвоката. «Розуміючи великі заслуги Стефаника перед
українським мистецьким словом, його новаторські здобутки, радянський уряд з
пропагандивною метою (у «Союзі» тоді ніхто і звичайної пенсії не мав. Б.)призначив
йому в 1928 персональну пенсію, від якої, однак, Стефаник у 1933 відмовився,
коли довідався про штучно створений голод і переслідування української
інтелігенції. Внаслідок чого його в УРСР аж до 1939 перестали згадувати.
Відтоді його видають сфальшовано (найповніше «Повне зібрання творів» у 3 томах,
1949—1954), представляючи як прихильника радянського ладу». http://uk.wikipedia.org/wiki/Стефаник_Василь_Семенович
Оцінюючи вчинок
по відмові від персональної пенсії треба мати на увазі, що Василь з січня 1930
р. мав частковий параліч, що «прикував … до ліжка». /Василь Стефаник, Твори, «Дніпро»,
К., 1964/
На відкритті пам'ятника Івану
Котляревському в Полтаві, 1903 рік. Зліва направо: Михайло Коцюбинський, Василь
Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Старицький, Гнат Хоткевич,
Володимир Самійленко.
Маю думку, що
Василь Стефаник, хай би нічого не писав, лише три невеличкі новели з циклу «Земля»,
такі як «Марія», «Сини» та «Діточа пригода», то і цього було би досить, аби
його включити до найкращих українських письменників, твори його до класики української
літератури, і обов’язково вивчати їх у всіх школах. Не лише тому, що вони
сприятимуть збагаченню запасу українських
слів у учнів. Сину божому не поступаються, по їх значенню для України, герої з новел
«Марія» і «Сини».
