Лютий. Світань. Неділя.
Серця знайомий зліт.
Бігає сонце в милі,
дивиться, як там світ.
Глухо бурмоче траса,
цей ненаситний звір,
хтось вибива паласа,
тільки дратує двір.
Музика звідкись лине.
Ходором ходить сміх:
то звеселивсь хлопчина,
в нього, нарешті, сніг.

За повелінням Саваофа,

Що всім завдання роздає,

Ходив я вчора на Голгофу,

Дивився як і що там є.

Писали правду люди древні

Про охорону, крики гав,

Тілесні муки та душевні,

Порожні погляди роззяв.

А головне, що чув я Слово,

Що в небо кинули вуста…

Та потім вигнали, бо знову

Прийшов туди я без хреста.

Гарячий вечір, охолонь!

Почуй, що музика шепоче,

Це танець стиснутих долонь

І ніжних поглядів у очі.

Жени-но скепсис свій чимдуж,

Залиш на потім важкість слова,

Це танець дотиків і душ,

Які звело невипадково.

В цій музиці фінал безсонь,

Вона відверта і правдива…

Гарячий вечір, охолонь,

Не заважай сьогодні диву.

Ілюстрація - кадр з кліпу гурту "Coldplay" "Gravity"

Мотузкою річки

Розрізане поле

І сонце в кульбабках

Цвіте золотих,

Похитує вітер

Полин сивочолий

І гнізда омели

На вербах старих.

Тут хочеться бути,

Тут хочеться жити,

Тут хочеться неба

І трішки хмарин,

І знати не хочеться

Більше на світі

Холодних людей

І брехливих личин.

Як стану сон в долонях колисати,

У горло заливати чай терпкий,

Чиясь душа блукатиме по хаті

І крилами трусити супокій,

Зітре опівніч застарілу дату,

У вікнах блисне фарами авто,

А я дивитись буду і мовчати,

Бо вивчив мову тиші як ніхто.

Я міняю коштовності снів на гріш,

День у обрій пустив коріння,

Тихе сонце встромляє у раму ніж

Надтонкого свого проміння.

Грає радіо пісню. Морозить щось

Про страждання, любов та квітку,

Угорі мій сусіда – великий лось

Відбиває якусь чечітку.

Може, чув про здорове життя в раю?

Може, вірить і досі в чудо?

Я заварюю кавову міць і п’ю,

Та гадати на ній не буду.

Хмільна зоря розпачливо стрибне в світанок,

Гукне роздзвонами ранкових звуків,

Заскиглить стрімко ніччю наостанок - 

І переплавиться тужаво сонцю в руки.

Закалатає росами кришталю в травах,

Перепочине мить у гніздах співів - 

І далі полетить творить октави

Із срібнопелюсткових сплесків дива...

Горить свіча...
І пусто у душі.
Тепла печать
Лежить на пам'яті моїй.
Рахую дні.
Рахую ночі...
Один, два...п'ять -
Ось і загорнуто в сувій
Останній місяць.
Відмічу
Скалкою я знак
На тілі днів холодних.
Печаль відмічу...
Дивно так -
Знов серце я калічу.
Я вигризу моє табу
На тлі останньої розлуки.
На тілі болю,
І на стінах муки
Поставлю знак,
Якому - і не буть.
Рабою я була -
Та більш не стану!
І не введу
Я душу у оману,
Не прокладу
Дорогу заповітну
Аж до небес -
Намріяних і вітхих.
Собою буду.
Навіть і тоді,
Коли печаль в повітрі
Схлипи студить.
Зірву перуки -
Чорні, білі і руді -
Й мовчання
Вже мої вуста остудить.

Киплять акації в саду,

Тривожить небо птиця,

Ховає бджілка у меду

Солодкі таємниці.

А за туманністю сосни,

Де тихо ніч зомліла,

Десь у яру шукають сни

Свою забуту силу.

фото з мережі 

І ніч, і холодно, проте

І ніч, і холод – все минає,

За чорним роком рік іде,

Якому імені немає.

Якого розповідь – німа,

Якого думи – невідомі,

І пише світ велику кому,

І ніч, і холодно. Зима.