Де ви, печеніги та кумани?
У які помандрували сни?
Чом тепер тиняються тумани
Там, де випасались табуни?
Хто в річки дивитиметься сині?
Хто звеличить сонце золоте?
Хто свободи пісню в небо кине
Й на аркані здобич приведе?
Хто вас з цих країв нещадно витер?
Не мовчіть, мов брили крижані!..
Та у полі тільки виє вітер,
І стовбичать баби кам’яні.
* кумани - візантійська назва половців
Мій тихий світ
Без зайвих запитань,
Сполоханих надій,
Примарних шансів,
Мов музика із кроків
Та бажань,
З краплиною незвичних
Дисонансів,
Наповнений словами
До країв,
Із присмаком якогось
Покарання,
Прозорістю весняних
Ручаїв
Чомусь воліє зватися
Коханням.
Гуляє мороз прозорий,
Безмежність чаклує сном,
Мій дім погляда на зорі
Гарячим своїм вікном.
Внизу, на дорозі сніжній,
Загублену тінь несе,
І знову мовчить Всевишній.
Напевне, сказав усе.
Я вчора був у тій порі,
Де свята дух блука,
І дружно ходять звіздарі
Та славлять малюка,
Де розкидає небо сніг,
Кусає морозець,
Де час не знає слова «біг»,
І не гризе сердець,
Де завжди тішаться зорі,
Шанують ніч і день,
Літають янголи вгорі
І просять ще пісень.
