- вас выперли из Большой Восьмерки;

- в ООН на вас смотрят, как на идиотов, и блокируют все ваши предложения;

- за руку с Х**лом брезгует здороваться большинство политиков Европы, не говоря о США;

- вашими ближайшими друзьями оказались такие "высоко развитые и демократичные" страны, как Беларусь, Северная Корея, Сирия и прочие диктаторские режимы;

- ваша экономика пошатнулась, при этом так и не выйдя окончательно из последнего финансового кризиса, мировые инвесторы боятся вкладывать в вас свои капиталы;

- Китай медленно, но верно подбирается к вам сзади, а вы так и стоите, уронив мыло;

- хит "Х**ло - Х**ло!" облетел весь мир, каждый приличный человек в приличной стране считает своим долгом спеть его в знак поддержки Украине;

- вашим СМИ верят исключительно конченные дегенераты и ватники.  Отношение к русским (да, в целом, как к нации) по всему земному шару стало резко стремиться к отрицательной отметке;

- впереди вас ждет только новая волна "нестрашных" санкций, которые, рано или поздно, приведут вашу страну к новому экономическому кризису и, как следствие, зависимости от Китая (да-да, можете и дальше пытаться поднять мыло).

Как видите, вы таки добились того, чтоб вас стали ненавидеть, презирать и боятся не меньше, а то и больше, чем во время Холодной войны. Рады? Счастливы?..

Сергей Сергеев.     Роман ДАВИДЕНКО      

 Наши олигархи в последние годы стали понимать, что их бизнесы дозрели до максимально возможного уровня. Дальше пыхтеть некуда. Надо полностью преобразовывать бизнес, иначе его поглотят или отберут. Так обычно откармливают животных, чтобы потом употребить по назначению.

Осознав это, олигархи разделились на три группы. Первая часть всё вывезла, продала или сдала. Вторая – начала сотрудничать с будущим врагом. Третья часть встала на защиту своего добра, а заодно и страны. Но эти метания украинской олигархии уже никак не смогут спасти её как класс. Мавр сделал своё дело, мавр может уходить.

 На место исчерпавшей себя непросвещённой олигархии придет образованная аристократия. Это будущий тренд, даже если он пока не заметен из-за того, что осколки выбитых из колеи политических сил и обессиленных политиков еще бросаются в глаза. Но их уже уносит ветром неумолимая логика исторических процессов.

 Дикие способы ведения бизнеса и политики будут, хоть и медленно, но вытесняться цивилизованными - под влиянием Запада. Это произойдёт не потому, что наши люди станут лучше и честнее, а потому что Запад вложит сюда первые 50-100 миллиардов евро и начнёт пристально отслеживать, куда они пойдут.

 В истории часто мистическим образом возникают символичные совпадения, и наша страна не исключение.

 Этой зимой украинским олигархам, богатейшие из которых сидят в списке Forbes-100, в неравном бою противостояли герои-патриоты, которых потом назвали Небесной сотней. Ценой своих жизней Небесная сотня выиграла матч смерти у олигархической сотни. Несмотря на то, что последняя еще пытается отчаянно сопротивляться, ее конец близок. И уже в следующем году список самых-самых участников списка Forbes-100 будет иным. Цифры будут поменьше, да и отрасли поменяются. Возможно, его героев даже и олигархами называть уже не будут.

     Владимир СПИВАКОВСКИЙ

До мобілізації працював електромонтером в «Тернопільобленерго». Два роки провчився на військовій кафедрі. Мене викликали в військомат, навіть не попереджуючи, що можуть мобілізувати. З собою не було навіть особистих речей. Дали 15 хвилин для купівлі «мильно-рильного»… Ніхто особливо не перевіряв ні стан здоров’я, ні сімейні обставини. З 5000 хлопців, який вишикували на плацу, десятеро впало від нападу епілепсії.

Тиждень військових навчань в Володимир-Волинському. Поставили заступником командира роти з озброєння. Займалися переважно ремонтом техніки, з 17 БМП своїм ходом їздило лише дві. Потім – неповні два тижні на полігон в Рівне, де тренували на оборону кордону. Казали, що поїдемо на білоруський кордон або в Полтавську область. В кінцевому результаті – поїхали в Дніпропетровську, а потім на Донбас. В Новоукраїнці залишилась наша польова кухня, резервна рота і артилерія. А нас відправили на блокпости.

Після Волновахи в Новоукраїнку прилетів генерал (не пам’ятаю його прізвище, бо не був там) для розмови з військовими. Хлопці запитали, що буде з сім’ями тих, хто загинув, хто годуватиме їхніх дітей. Один з наших лишив вдома четверо дітей – найменшій – два місяці, а найстаршому – сім років. І знаєте, що він їм відповів? Засміявся і сказав, що «по сусідах дітей пороздаєте». Один пацан тоді взяв РПГ і каже: «Ти звідси не злетиш до тих пір, поки не даш команду зняти блокпости!» І тоді нам сказали забиратися з блокпостів.

Правда, вибратися звідти було також непросто. Нас двічі місцеві попереджали про засаду. Тоді допоміг один з працівників шахти «Южнодонбасская №3». Він вивіз нас іншою дорогою. Та й в Новоукраїнці, де наші чекали, ми знайшли за 400 метрів в посадці 30 «льожок» снайперів. Тобто вибралися як з підводного човна. Останнім часом вже були в Миколаєві, щоб реабілітуватися. 

Місцеві нас часто годували, допомагали з посилками з дому. На харчування жалітися не буду, видавали і американські сухпайки раз на чотири дні.  Хоча періодично на блокпости приходила одна й та сама група людей, серед яких солдати запам’ятали жінку в червоному платті, котра все знімала на камеру. А потім в інтернеті хлопці бачили відео, де було написано – «ети ребята должны умереть». Це було незадовго до Волновахи.  Вони (місцеві – ред.) там обмануті. Не знають, хто правий, а хто ні. І бояться… Після Волновахи, правда, приїжджала до нас одна жінка, впала на коліна і просила вибачення, казала, що не сподівалася, що таке станеться, думала, що ми сепаратисти. 

До мене дзвонили батьки побратима, який загинув, питалися, як він помер, бо жодної згадки про те, де ми були за ці два місяці, немає. Збираємо зараз всі відео і фотоматеріали, щоб добитися задокументування факту перебування на блокпостах на Сході. А то у військових квитках значиться лише, що призвані в Володимир-Волинський.

Я не кажу про те, що спали ми лише по черзі і лише вдень. Не кажу про те, що з 48 людей бронежилети мало лише 10 і то вони могли захистити хіба від ножових поранень. З Волині нам відправили 20 бронежилетів, розгрузки, все обмундирування… До нас це не дійшло. Хто на цьому заробляє? Я хочу офіційного документу, хто і де перебував чи перебуває.

Вочевидь зовсім скоро доведеться знову туди повертатися. Найбільший страх вже пережили, але інстинкт самозбереження дає про себе знати. За себе не страшно, хотілося би лишити дітей після себе, щоб вони жили в мирній державі. Є в мене якесь передчуття, що перемога буде за нами! 

26-річний Андрій Олексюк з Луцька останніми подіями в АТО запам'ятав напад під Волновахою. В ту ніч він вартував в наряді на десятому блокпості. Отримав травму ноги і очей. Пережив п’ять операцій і практично нічого не бачить на одне око, лише світло. Жодної фотографії з АТО також не збереглося. Хлопець неохоче спілкується і не розповідає деталей тієї ночі.

«Близько о пів на п’яту ранку приїхали і нас обстріляли… От і все, що сталося. Ми діяли відповідно до наказу. А не облаштували блокпост, бо такого наказу не було. В ту ніч я стояв в наряді і від початку й до кінця все бачив (пауза – ред.). Але розказувати не буду, не маю права розголошувати (інформацію – ред.), бо зараз проводиться розслідування.

Мені пощастило. Так склалась ситуація. Багато залежало від того, де стоїш. Я отримав осколкову травму ноги і ока. Переніс вже п’ять операцій і напевно ще не кінець. Бачу лише світло одним оком. А мені – 26, і сім’єю ще не встиг обзавестись.

Що було найважчим? Не знаю, що було найлегшим… Найважче – дивитись на людей, які помирають. А ми встигли подружитися… Я не шкодую, що пішов в армію, але ще хочу добре бачити.

Вікторія Матола

Взрыв бомбы повредил металлический железнодорожный мост на окраине украинского города Орехов (Запорожская область). По данным местных правоохранительных органов, пострадавших нет.

"Установлено, что неизвестные путем взрыва повредили опору железнодорожного моста в сторону села Новоданиловка Ореховского района Запорожской области. Согласно действующему законодательству, уголовное производство по данному факту будет осуществляться Службой безопасности Украины", - отмечается в сообщении ГУМВД Украины по Запорожской области.

Кроме того, сегодня были подорваны пути на двух участках Донецкой железной дороги. Повреждения незначительны, но они могут привести к задержкам в движении поездов. Сейчас выясняется тяжесть причиненных повреждений.

22 июня 2014г. в Донецкой области произошел взрыв на перегоне Иловайск - Кутейниково, в результате которого с рельсов сошли 14 грузовых вагонов, принадлежащих ОАО "Российские железные дороги". Движение ряда пассажирских поездов было изменено.

В минувшее воскресенье произошел еще один подрыв пути Донецкой железной дороги, в результате которого были повреждены только шпалы и рельсы.

     Евгений Калюков

 Він упевнено заявив, що у керівництві антитерористичної операції є зрадники. Від його слів вкотре здригнулася уся країна.

Як юрист, я звертаю увагу на те, що у Кримінальному кодексі України є ряд статей, які, по великому рахунку, містять ознаки злочинів, що відповідають тим діям, про які розповів у ефірі Сергій Мельничук. Згідно юридичної кваліфікації це тяжкі та особливо тяжкі злочини. Усі вони спрямовані проти основ національної безпеки України, починаючи від посягання на територіальну цілісність і недоторканість України, а ж до державної зради. Серед цих злочинів є спеціальна стаття, якою доповнено положення Кримінального кодексу України у квітні 2014 року – стаття 114 зі значком 1 "Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань".

 Особливо важливо, що відповідно до частини першої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, отже, на мій погляд – Генеральним прокурором України.

 І якщо командир батальйону "Айдар", один з бойових командирів реальної оборони нашої Батьківщини, змушений покидати передову, спеціально їхати до Києва на передачу на центральному каналі, бо інакше не може донести свою позицію, то Генеральна прокуратура України зобов'язана порушити кримінальну справу по окремому факту обставин, про які розповів Сергій Мельничук.

        Марина СТАВНІЙЧУК