Вы сами делаете выбор...
- 11.12.11, 18:23
Вы участник парада перемен. При этом можно дирижировать оркестром, а можно убирать мусор за участниками праздника. Вы сами делаете выбор. (Дж. Харрингтон)
Вы участник парада перемен. При этом можно дирижировать оркестром, а можно убирать мусор за участниками праздника. Вы сами делаете выбор. (Дж. Харрингтон)
В жизни всегда всё гармонично, но эта гармония –
гармония противопоставлений. Если есть белый, обязательно будет и чёрный. Если
есть жизнь, значит, будет и смерть. Порой нам кажется, что мы тянем крест,
который уготовлен не для нас, но это не так. Жизнь никогда не даёт нам того,
что было бы не по нашим силам, чего мы не смогли бы преодолеть. Часто мы сами
задаём себе вопрос: «Почему у других есть всё, а у меня нет ничего?» Ответ очень
простой: в жизни всегда всё балансирует. Энергия свыше даёт нам и забирает у
нас, не нарушая природный баланс. Мы просим: «Сделай так, чтобы всё было
хорошо». Но у жизни нет понятий «хорошо» и «плохо», то, что нам порою кажется
плохо, для жизни не всегда называется «плохо». «Что ни делается – всё к
лучшему», - гласит народная мудрость. Но если мы сами пытаемся разрушить или
изменить то, что нам даровано свыше, не всегда это имеет хорошие последствия.
Ведь всё в жизни взаимосвязано. Забирая одно, мы тянем за собой и то, что
связано с этим одним невидимой цепочкой жизни.
Жизнь не сказка. И нельзя перемотать плёнку назад, нельзя стереть и вновь
нажать на запись, нельзя нажать на паузу, можно лишь нажать на «стоп». Но стоит
ли преждевременно лишать себя жизни?
Поэтому живите каждой секундой, живите каждой
клеточкой своего тела, и помните, что всегда есть люди, которым вы дороги, и
что нет в жизни безвыходных ситуаций. Часто выход из них там же, где и вход. А
ещё в жизни за чёрной полосой ВСЕГДА идёт белая!!!
Жизнь расставляет баланс в этом мире. Вот так жизнь решила, что так будет хорошо. Ведь смерть, как нечто плохое, воспринимаем только мы, люди, для остальных же, смерть – это состояние перехода из одного мира в другой.
Будет все "покращення"! :)
Українська Гельсінська спілка з прав людини отримала від Мінсоцполітики листа із роз’ясненням про припинення з 1 липня 2014 року виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
У цьому листі державний орган визнав, що фактично ця допомога ліквідовується. Єдиним виключенням є ті сім’ї у яких допомога при народженні першої дитини складала 30 тис грн. і яка розподілялася лише на 2 роки. І лише в цьому випадку ця допомога залишиться у мінімальному розмірі (130 грн) на ці останні 12 місяців третього року. Загалом це зроблено лише для того, щоб зберегти на цей рік трудовий стаж за такими сім’ями.
Зрозуміло, що Мінсоцполітики намагається це показати як оптимізацію та вдосконалення і навіть більше того показує як своє досягнення. Але це насправді виглядає і смішно і трагічно одночасно.
Так, якщо допомога по догляду виплачувалася у наймінімальнішому розмірі (130 грн), то втрати кожної сім’ї будуть складати майже 5 тисяч гривень за 3 роки. А якщо мама отримувала цю допомогу у більшому розмірі (скажімо 500 грн), то така мама не доотримує 18 тисяч гривень. А є матері, які цей вид допомоги отримує в більшому розмірі ніж 500 грн.
В цьому контексті потрібно зазначити, що цей підвищений розмір допомоги по догляду отримують, якраз ті мами, які найменш захищені і можуть отримувати її тільки тому, що мають дуже низькі доходи.
Для багатьох людей залишається не зрозумілим ліквідація допомоги по догляду, яка по своїй суті була однією із найбільш адресних зі всіх видів допомог сім’ям з дітьми. Якщо уряд пішов на суттєве зменшення видатків на соціальну сферу, то в першу чергу скорочуватися мали б «професійні» пільги для депутатів, прокурорів та інші види допомоги, які надаються незалежно від того чи потребує конкретна родина цієї допомоги чи ні і аж ніяк не допомога по догляду за дитиною. Але наш уряд вирішив інакше, чим як на мене значно скоротив обсяг соціального забезпечення найбільш вразливих груп населення.
Любой дурак может установить правило, и каждый дурак будет его соблюдать.
(Генри Дэвид Торо)
Часто вспоминаю слова, неизвестного мне, к сожалению, автора, который советовал - когда не можешь делать то, что любишь, любить то, что делаешь. Долго пыталась полюбить. Но у меня получалось только уважать и быть благодарной. Ведь это дело меня кормит! Еще вечером накануне выходного дня у меня не просто улучшается настроение, но даже, на душе легче становится. Какая уж тут любовь! Можно наскрести, разве что, на сносное уважение.
Для натуры, склонной к творчеству, очень трудно быть привязанной к офису с 9.00 до 19.00 пять-шесть дней в неделю. Еще труднее быть занятой тем, что делать не любишь. И уж, совсем тяжело - заглушать в себе желание заниматься тем, что любишь и, судя по всему, умеешь делать.
Но от реалий никуда не деться. Приходится работать и делать то, что там требуется, то есть, то, за что платят. Дурную привычку три раза в день кушать игнорировать не позволяет природа. Наверное, эту ситуацию можно осмыслить, как брак по расчету, как некая сделка со своим предназначением или, если несколько смягчить формулировку – как компромисс. Нужно очень постараться, чтобы он был только временным.
(Отрывок из авторского)