Творіння болісних потуг
Та осередок серця спеки,
Ти не судьба моя, ти – друг,
Незамінимий та далекий.
Як джерело дурних напруг,
Хоча у чомусь, мабуть, здібний,
Я не судьба твоя, я – друг,
Знайомий й ніби непотрібний…
19.11.2015
Довго думала, що можна додати до всього цікавого і приємного, що було в інших замітках, але згадала, що хвалив мої вірші
Тому ще один з шуфляди)
Це так важко – писати вірші,
Коли хочеш писати прозу,
І співати веселі пісні,
Коли в серці бушують грози.
Так не просто повірить словам,
Коли вчинки ведуть свою мову,
І не плакати з розпачу там,
Де чекають на вдячну промову.
Дуже легко розгніватись там,
Де чатують на твої помилки,
Та чи варта давать ворогам
Владу нищити щастя хвилинки?
28.07.2016
Наставив місяць жовті ріжки
Та вітерець гіллям скрипів,
Душа ішла до раю пішки,
Ніхто підвезти не хотів.
Вона блищала, чиста, срібна,
Із німбом світлої мети,
Але кому була потрібна?
Хто їй бажав допомогти?
Ніхто. У всіх свої болячки,
А в когось совісті нема,
Не проявляючи гарячки
До раю йшла душа. Сама.
18.11.2015
Не так давно, в одній країні,
В якій не знають гніву бур,
Грав світлий день на мандоліні,
Неначе справжній трубадур.
Його пісні були чудові,
На заздрість геніям віків,
І в кожнім вишуканім слові
Пливли мелодії птахів.
Душа летіла як пір’їна,
Зачувши ноти голосні.
Мені б туди, але країну
Ту бачив я лише у сні.
17.11.2015
А я чекав її і не чекав
Я вірив їй і вже не вірив
Губився в спогадах, словах
І рвав на шмаття свої мрії
Вона губилась десь у снах
Приходила й сміялась з мене
Давно забув, що значить страх
Її шукаю десь під небом
Впаду колись, розіб’юсь в прах
Та й смерть мене вже не лякає
Знайду себе в її очах
І хай земля мене приймає
09.12.2015
- Ідеш у світ?
Візьми пакунок.
- Пакунок?
Нащо він мені?
- У ньому доля.
Це дарунок,
Якому ти не скажеш «ні».
16.11.2015
Життя стояло на пероні,
Стискало пелюстки долонь,
Текли униз струмки солоні
Та їхав потяг осторонь.
Він їхав у краї далекі,
Краї небачених чудес,
З яких дітей несуть лелеки,
Маленьких рицарів й принцес.
Там на сопілці радість грає
І сонця квітне едельвейс…
Життя мовчить, життя це знає,
Та запізнилося на рейс.
15.11.2015
Моє натхнення, ніжний дивоцвіт,
Який зі мною днями та ночами
Римований складає заповіт
Та розсипає світлими словами.
Нехай чужий, нехай нема мети
Мене своїм вважати та любити,
Моє натхнення, хто, якщо не ти
Від мене щось залишить на цім світі?
15.11.2015
Зневіра не будує мури
І не заводить у сніги,
Та більш дієвої тортури
Ще не придумали боги.
Який це винахід жорстокий!
Яка підступність у небес!
Вбивати щохвилини спокій
Й надію в посмішку чудес.
15.11.2015
Я пісню написав, вона не нова,
Але ще має право на життя,
На відстані несказаного слова
Живуть у ній ті ж самі почуття.
Такі ж привітні, ніжні та ласкаві
Як вчора і, як завжди, не для всіх,
Відкриті, щиросердні, не лукаві,
З претензією на щасливий сміх.
З надією, що скінчиться негода,
Із вірою, що недаремно це,
Що світ свою продемонструє вроду,
Здолавши долі вогняне кільце.
Душі моїй непевної основа,
Супутник від початку в небуття,
Послухай пісню, хай вона не нова,
Але ще має право на життя.
14.11.2015
