Я страшенно люблю так тебе,

моє Сонце,

Я несу тобі серце своє

на долоньці,

Я несу тобі мрій вечори

і світання,

Зорепадами всі свої сни

і бажання.

Я тебе поцілую дощем

чи вітрами

І попрошу у райдуги ще

щастя гами,

Фарб попрошу для тебе в гаїв

веселкових,

В мелодійних пісень солов’їв –

нот любові,

Я для тебе засвічу зорю

у віконці…

Просто дуже тебе я люблю,

моє Сонце!

Все, що могли, уже віддАли

Старшому брату на поталу.

Та не вгамовується Раша,

Не до вподоби їй свобода наша.

Куди ж ти лізеш, старший брате?

Невже й повітря наше хочеш відібрати?

А потім виявиться, що й цьогО замало,

Запрагне наших душ твоє осине жало.

Та посміхається лиш хитро старший брат,

Що у країні в нас не єдність, а розбрАт.

Що наша влада, прикриваючись законом,

Знущається лиш з власного народу.

Що дружба найміцніша з ним, єдиним,

Та дружить влада проти України.

В Верховній Зграї день і ніч готові засідати,

Щоби йому, могучому, як Богу, догоджати.

Закони вже давно людей не захищають.

В овечих шкурах перевЕртні їх приймають.

Вони готові й свою совість розпродАти,

Щоб тридцять срібнякІв одержати від брата.

Він насміхається :”А ви чого чекали,

Коли країну циркачеві довіряли?»

Ще декілька об’єктів залишИлося продати,

І тисячі людей “своїх” до нитки обібрати.

Й тоді вже,може,заспокоїться наш старший брат?

Так мріє по землі чужій провести свій парад.

До цього прагне він століттями, роками,

Щоб панувати безроздільно понад нами.

Та старший брат лиш одногО не передбачив –

Під його гнітом ми ніколи не заплачем!

І не впадем йому до ніг з поклоном,

Бо з нами Бог, і вірні ми ЙОГО законам.

Бережи.

Серце наче кришталь –

розбивається легко.

Бо розколиться грань

у душі від образ.

Не спіши.

Дотанцюй долі вальс,

Рай відчуй, а не пекло.

Не спіши.

Бо не буде, на жаль,

шансу другого в нас.