А там ще й досі падають зіркиІ виростають крила за плечима...
От тільки наші стоптані
стежкиПозаростали тернами густими.І хай зірки давно уже
тремтятьУ інших, не обпечених
долонях.Ти знаєш, все одно одна зоряЛише твої щоночі пестить
скроні.Ти не зважай, що я вже не
лечу,Прийди. Порозганяй згустілі
хмари.І, може, ми нап’ємось досхочуХоча б ще раз забутого
нектару.І, може, ми хоч раз іще у
вись,Нехай з поламаним крилом, злітаєм.Прийди. Посидь зі мною як
колись.Бо я твоя. Давно. І ти...
Читати далі...