це не замітка. схотілося поділитися з усіма гарним настроєм, і запропонувати чудову музику. а також показати свої каляки-маляки.

 

Ця неймовірна біль,

Пронизує все тіло....

Наскочить звідусіль

Страждати змусить вміло

 

Налиже кісточки

Мов відчаю перлини

На відчуттів нитки...

Крізь дикі жертви стони

 

Думки усі зітре...

Не знаєш де... і хто ти

Знущання це тривке...

Тримати буде доти

 

Допоки не зламавсь

Дух в полоні агоній

Він бореться!!! Не здавсь

Розкрив обман про спокій

 

Що начебто прийде

Коли опустиш руки

Ні!!!

Легко так не буде...

Ілюзії лиш муки...

01 лютого 2008 року

Микола Вінграновський

Коли моя рука, то тиха, то лукава,
В промінні сну торкнеться губ твоїх
І попливе по шиї і, небавом,
З плеча на груди, із грудей до ніг ...

Коли твоя рука, солодка, ніби слава,
Червонооким пальчиком майне
В лимонній тиші і коли мене
У темну глибину поверне темна слада.

У білій лодії тоді ми пливемо
По водах любощів між берегами ночі:
І голоси у гніздах ластівочі
Стихають тихо ... Золоте кермо

Заснулої хмарини понад полем,
І спить рука в руці, і на щоці
Краплина щастя, виказана болем,
До ранку світиться ...

 

 

П.С. Мені завжди більше подобалася проза, але тепер тягне до віршових творів

 

Ти спогадом лишилася в моєму серці,
Ти назавжди залишилася в зорях,
Для мене ти довіку у нічному небі,
У ньому ти завжди зі мною поряд.

Пробач за краплі егоїзму у моїх словах,
Пробач за те, що мріяв буть з тобою,
За те, що бачив тебе в своїх снах,
За те, що ніжно називав Весною.

В твоїх очах побачив, мабуть, більше,
Ніж встиг пізнати за своє життя.
І в твою посмішку я закохавсь сильніше,
Ніж уявить собі могла моя душа.

Ти спогад про весняні теплі дні,
Я згадую тебе, коли дивлюся в небо.
І дивлячись на місяць уночі,
Тоді я також згадую про тебе…

Все неймовірне, що я досі знав,
Єдине, в що я міг би закохатись,
Ти все, що називають словом "ідеал",
Єдине, з чим ніколи не хотів прощатись...