А день іде, а день ще тільки перший, А скільки там сховалося за ним? Актор не кожен так увагу держить, Як день оцей із поглядом німим. Чи тих фантазій, врешті, сяде піна? Чи спинить хтось незвичного митця, Чи інтермедій той яких підкине, Повільно догорівши до кінця?[Приєднана картинка]

Коли душа неопалима не знає спокою вночі, Тендітна муза вносить рими в старій торбинці на плечі. З печальним поглядом ікони дає торбинку і тоді до ранку калатають дзвони і Всесвіт ходить по воді.[Приєднана картинка]

Були в минулому Софокли, Казки буяли не в книжках, І Діогени мовчки мокли Під куцим дощиком в діжках. Мінялись у театрах лиця, Роїлись тисячі ідей, І гартувалась віком криця, Та не з металу – із людей! І не було у світу краю. І не було у мрії меж. А тебе потім хто згадає? Чи щось величне спалиш теж?[Приєднана картинка]

Холодний двір. Людей нема. У вікон погляди похмурі. Не тішить сніжністю зима, І ніч вовтузиться в баюрі. Шукає щось облізлий кіт, На мене дивиться сміливо, Мандрує місяць у зеніт, І засіва небесну ниву. Перетинає сон межу, Та звідси геть іде, маркітний, І я наступний стережу, Неговіркий та непомітний.[Приєднана картинка]

Вікно і сніг. Подвір’я і забави. Кому які, і в мене є одна: Я стискую фаянс гарячий кави, І слухаю, чим хвалиться луна. Летить малеча, ковзають санчата, Господарю несе утіху пес, Якийсь поштар шукає адресата (такий анахронічний інтерес!) Он хтось упав. Сміється (от потіха!) Щасливий, бо купається в добрі. А я мовчу. В думках сьогодні тихо, І білосніжно, як і на дворі.[Приєднана картинка]

Вечір. Падають зорі. В чашці – чайна спокуса. Тиша ходить надворі, Я до неба тулюся. Я – безсонне створіння, Я не знаю про спокій. Місяць видав прозріння Та мовчить, жовтобокий. [Приєднана картинка]

На плантації чайній, На вологій горі, Ходить дух життєдайний У ранковій порі. Там немає докуки, Щось шепочуть казки, І спрацьовані руки Обривають листки, Тане хмара кудлата, І голосять струмки, І палітра багата, І багаті думки.[Приєднана картинка]

Ніч чекала кінця, як наснивсь дивний сон На межі простоти і омани: Я стола накривав на тринадцять персон, Розставляв тарілки та стакани. Трохи сиру і хліб, ще й вино молоде, І оливки зелено-жовтаві, Меду, втім, не було, але мед – то пусте, Якщо будуть розмови цікаві. І прийшли їдоки, і гули голоси, Говорили про небо і чудо, І питали мене: «Ти чого не їси? Ти неначе не свій нині, Юдо…»[Приєднана картинка]

Іди собі. Я не примножу люті, І викинь злі думки із голови, Я не із тих, хто ловить в каламуті Звабливий блиск тяжкої булави. Чи я дурний? Можливо й так. Не знаю. Та не вчеплюся у чужі чуби. Пощо той гонор, якщо кінь чекає, Свобода, шабля, вітер і степи? Навіщо той тягар отруйний влади? Я сам собі господар на землі. Пусти! Мене чекають зорепади, А ти готуйсь варитися в котлі.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Новий рік стоїть вже на порозі.Кожне серце прагне сповнення надій.Хтось достатку,хтось здоров"я в нього просить,Хтось ще вірить у реальність своїх мрій.А я хочу в нього щиро попросити,Щоб від болю не здригалася земля.Щоби сиротами не лишались діти,Щоб скінчилась врешті клята ця війна.Щоб діждалась кожна мати свого сина,Щоб зоря Різдвяна зло перемогла.Щоби спокій повернувся в УкраїнуВ рік Любові,миру,злагоди й добра!