Ніч чекала кінця...

Ніч чекала кінця, як наснивсь дивний сон

На межі простоти і омани:

Я стола накривав на тринадцять персон,

Розставляв тарілки та стакани.

Трохи сиру і хліб, ще й вино молоде,

І оливки зелено-жовтаві,

Меду, втім, не було, але мед – то пусте,

Якщо будуть розмови цікаві.

І прийшли їдоки, і гули голоси,

Говорили про небо і чудо,

І питали мене: «Ти чого не їси?

Ти неначе не свій нині, Юдо…»