А що новини? Так новини… Немає людям що робить, Біжать кудись, Згинають спини, Щоб місце у Раю купить. Грішать і пишуть заповіти, Своїм безумством сіють гнів, Й за тим усім не бачать світу, Що краще будь яких раїв.[Приєднана картинка]

Холодне блищить залізо, Пророчить криваву лють, І котиться день донизу, Й життя добігає путь. Хапають повітря коні, Чека на смертельну мить, Ненависть тепер в законі, Допоки небесне спить. І множаться цим потвори, Дітиська лихих стихій. Он ворог іде. Вже скоро З’ясуємо, хто правий.[Приєднана картинка]

Жебраче, візьми ескудо, Та кидай ковтати дим, За те, що я й далі буду, Молися усім святим. Отим, що сидять на небі, І дивляться мало вниз, Молися, немов за себе, Молися, бродячий лис. А якщо пробачать хиби, І скаже про це луна, Я дам скільки схочеш хліба, І доброго дам вина. [Приєднана картинка]

Вечірній вітер спокій клав на плечі І сонце з неба виганяв руде, На дворі чимось бавилась малеча, Що котеня лякалося худе. Смалив якійсь заблуда папіроску З таким апломбом, начебто він цар, Та в погляді його не було лоску І віддавав плебейством перегар. Трусились з перепою щоки сині (нещасний самогонний сомельє…) Подайте трохи хліба сиротині. Але не гроші. Гроші він проп’є.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Коли знаєш, що дні будуть віддані зливам, Тим, що загадки пишуть кругами по сивій воді, То хочеться бути хоч трохи щасливим, Та не творити причин для таємної сповіді. Бути людиною, в усіх її позитивних значеннях, Тішитись хмарами, вітром і навіть калюжами, І більш не просити в самого себе пробачення (явна ознака охриплого серця одужання). Погляди давні змінити, набридлі локації (сенсу й нового у них вже нема ані крихти), Вийти із тіні порожньої...

Читати далі...

Так хочу знову написати про хороше, Переглядаючи в блокнотику вірші, Щоб трохи більше світла стало може Від цих рядків у кожного в душі... Так хочу знов повірити в майбутнє, В минуле більше вороття нема. Щоночі сняться колосочки житні, Яких не знищила ця в'їдлива війна... Зігнула болісно та не діжде зломити, В промінні сонячнім відродяться вони. Так хочеться й надію відродити Та по дитячому повірити у сни... Залежності примара править світом, Нехай не кращі зараз в нас часи...

Читати далі...

Чому, скажи мені - чому - я знов пишу тобі - пробач? В гіркім задушливім диму Сную очима сивий плач. Ятрю думки, виймаю серце... Перечитала сто разів твоє - написане, і - стерте, Все те, що ти сказать не смів... Моє - написане у спразі, Коли душа, мов звір, кричить... Твої...мої... слова - не справжні! ...Холодні сполохи душі...

І у найменшій на світі хатині, І у палаці Тісно людині. І у нав'язаних всесвітом рамках, У пішаках, у тузах і у дамках, І у болоті, І в шоколаді, Затісно навіть в небаченій Владі. Тісно ніяким, Рабам, Незалежним... Тільки в книжках і у мріях Безмежно.[Приєднана картинка]

День за обрієм тоне. Ніч підкралася близько. Ми такі безборонні, наче справжні дітиська. Сяє місяця вензель. Час лінується бігти. Наче Гретель і Гензель розкидаємо крихти. Крихти світла у слові. Крихти мислей гарячих – у живої любові не буває нестачі. І гарячі долоні. І нуртує утіха… День за обрієм тоне. Ніч підкралася. Тихо.[Приєднана картинка]

Жовтавим сонцем визріла погода. Вляглося літо, врешті, навкруги. Зелені верби дивляться у воду і очерет вартує береги. Холодна хвиля ляскає колоду, і десь у потаємному кутку маленька качка діточок виводить, у тишу виглядаючи крихку.[Приєднана картинка]