[Приєднана картинка]Я наполню мешки под глазами,Молчаливой тоской из глазниц,Эти призраки что, между нами,Духи умерших в муках границ.Посмотри, покосилась основа,Скоро выпадет море к чертям,Все уплывшие в поисках крова,Привыкали в итоге к сетям.Все, кто были когда-то ретивы, Дерзко рыли лопатой любви,Свои рвотные будут позывы,Превращать в ритуал на крови.Бесподобное плоское танго, На вполне себе круглой земле,Атакует безумием с флангов,Умирая как жук на игле.А в продукте студийного...

Читати далі...

Чи небо весняне, Чи небо осіннє, Чи інші кермують забави сезонів, Людина – людинозалежне створіння Від вибуху Всесвіту Й до Всесвіту скону. Людина людині і сонце, і зорі В годину мажорну, В годину мінорну, Людина людині – Той острів у морі, Який захистить Від нещадного шторму. Людина людину П’янить і тривожить, Людина в людині Блукає луною… Людину пошли мені, Прошу, мій Боже, І дай їй зустрітися, Боже, Зі мною.[Приєднана картинка]

Не озивайсь. Мовчи. Мовчи. Мовчи на день, на ніч, на вічне, Слова сховай у горлі кличні У іншу дійсність ідучи. І там, за краєм дивини, Де звично царствує буденне, Де не вартують одкровення, Мене тихенько пом’яни.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Выпавшие волосы, вырванные зубы,Медные, помятые, ангельские трубы.Дождь идет намеренно мимо облаков,Барабанит каплями в своды потолков.Хвоя прорастающая прямо из души,Ветками упругими разрывай, круши,Мир опять заполнится кровью и огнём,Он глотает бережно, но жует живьём.© William van Warg

Так треба: літо відбулося, Пішло у сни без мелодрам, Ліси зелені гублять коси, У дуплах холодно медам, Останні зерна ронить колос, Тепла виводиться дурман, І вечори зітхають вголос, І світ ховається в туман.[Приєднана картинка]

У пору ту, де ночі сила, І бродять думи кочові, Пухнаста зіронька злетіла Та загубилась у траві. Хитнулись тіні з переляку, Туман зворушивсь уві сні, І хтось невидимий заплакав, І зажурилося мені.[Приєднана картинка]

Тому що день. Тому що світ. Тому що гори і долини. Тому що сонячний політ. Тому що вітер без упину. Тому що квіти і сніги, І невмирущі пори року. Тому що дивляться зірки В озера чисті і глибокі. Тому що ніжність німоти Мішає помисли і карти. Тому що є у всьому ти, За це отут побути варто.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Разрывает острый глаз миражи,Не желая образ твой отдавать,Разбивает вера в хлам витражи,Кто же будет их теперь собирать,В гаражи все свои страхи сложи,За собой запри проклятую дверь,Расскажи мне о любви, не дрожи,Не укусит мой задумчивый зверь.Не хочу играть в твои в муляжи,Подменяя совесть каждую ночь,Разболтались все мои крепежи,Стало легче себя в бездну волочь,Одолжи немного правильной лжи,Три десятка серебристых монет,Я хочу вновь ощущать виражи,Словно венами бежит...

Читати далі...

І ніч мовчить, і ліс, і птиці Згубили ноти золоті, Мовчать тумани блідолиці В пустопорожній темноті. Навшпиньки вітер ходить лугом, У травах сплять минулі дні, І ти поспи. Немає туги, Є тільки тиша в тишині.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Ночь бесстыже крадёт мои розы,Ночь срезает их тихо во тьме,Пьет росу словно, горькие слёзы,Чтобы я не хлебнул их во сне.Чтобы море, где тонут надежды,Душу волнами вновь теребя,Сквозь броню и слои из одежды,Мне напомнило снова тебя.© William van Warg