Ніч. Небо зорями
цвіте,
Йому неважко,
Червона нитка
каркаде
Тече у чашку.
Слова рахує
голова,
Рахує вміло,
Чи то людина,
чи сова –
Незрозуміло.24.01.2016
Шлях нелегкий
до світлих земель,
Пролягає
скрізь хвилі суворі,
Ти – мій
беріг, а я – корабель,
Та загублений
компас у морі.
Маяку не
помітно вогня,
З борту на
борт бездушно хитає,
І у картах
якась маячня,
Хижих рифів в
тих картах немає.
І на друзки
розбите стерно,
Темне небо
невдачі пророчить,
І не беріг
чекає, а дно…
Я не хочу
туди, я не хочу.24.01.2016
Хочеш риму? Яку? Я не знаю.Є гіркі, є солодкі, проте,Не вгадаєш, якого врожаюВідкоркуєш вино золоте.Але знаю одне я напевне,Що багато у мене її,Прошу, пий, щоб були недаремніПочуття та століття мої.24.01.2016
Якщо не вистачає глибини,Якщо будень вбиває фарби,Розтираючи їх у сірий порох,Спробуй мого неба.Воно є у кожного,Та не кожен уміє ним ділитись.Навіть якщо не вистачатиме сил,Якщо є кому простягнути свою долонюТа занурити у тепло,Спробуй, воно нікому не завадилоІ не псувало звичного життя.Не бійся, це просто дарунокІ, взявши його, ти віддячиш цим мені.23.01.2016
Чому ти
дивишся на мене звідусюди,
І навіть тишею
зі мною розмовляєш,
Малюєш подихом
привабливі етюди
Та ясним
місяцем на чорнім небі сяєш?
Чому ти кличеш
мене пусткою відносин?
Щось в них
знайти – дійти до сонця швидше пішки,
Чому в руках
своїх мою тримаєш осінь?
Тієї осені я
наковтався лишку.
Чому ти
слухати мене іще не проти?
Такого дивного,
що соромно до крику,
Моїх мелодій
ще не проклинаєш ноти,
Які течуть
невпинно, довго і без ліку.
Тебе ж...
День старий –
під замком,
І на волю йому
Повернутись не
світить сьогодні,
Час скрізь
пальці – піском,
Водоспадом – в
пітьму,
Й поцілунки
морозу холодні.
І далеких
зірок
Погляд з тихих
небес,
По обличчі,
руках та у скроні,
І вагається
крок,
Й разом з ним –
інтерес,
І думки
колихаються сонні.22.01.2016
Роздираю себе, та не каюсь,І віршами пишу заповіт,І у вчинках уже не вагаюсь,І достукатись не намагаюсь,Та не просто за тебе тримаюсь - Я тобою тримаюсь за світ.21.01.2016
Є дні, в яких
бажаєш потонути,
Не бачити
машини та людей,
І піднятої
ними каламуті,
А сонце
притулити до грудей.
І грітись так,
щоб серцем в небо – миттю,
А потім ще й
душею навздогін,
І вмитися
бездонною блакиттю,
І слухати
одвічний щастя дзвін.20.01.2016