За недосяжною горою, Де ніч мандрує у ліси, Хмарини тішились грозою Та загорталися в баси. На шпагах билися сполохи, Земля дощу пила напій, Не було лячно анітрохи У цій містерії стихій. І очі не шукали схову, І серця не торкалась мла, Хіба що віднімало мову,Та й нащо мова та була?[Приєднана картинка]

Чи сяє в небі сонця обруч, Чи місяць в далечінь несе, Я Вас не прошу бути поруч, Я прошу бути, от і все. Ковтають мрії звичні справи, Рахунок виставляє час, Я не вишукую забави, Я просто прошу бути Вас. У цьому світі, де мізерне Дорожче вищої мети, Де сподівання ефемерні,Я прошу бути Вас. Завжди.[Приєднана картинка]

Не тримай на світ образи, джуро, Це не допоможе анітрохи, Є і буде в ньому все: зажура, Клекіт битв і грозові сполохи. Буде жити найчорніша зрада Друзів, рідних і, звичайно, влади, Та нехай не муляє досада – Вірність теж не схоче помирати. В тебе все попереду: відвага, Степ без краю і солодка воля, Ти тримати вчися рівновагу,Гостру шаблю й вірного пістоля.[Приєднана картинка]

Лицар у латах Із срібла зорі Меч золотавий З надії тримає. Мчить він крилато - День на порі, Погляд ласкавий Сонця шукає. Вітер огорне Тіло міцне, Здибиться мрія Стрілами щастя... Світ іще чорний - Та не засне, Він не посміє Легко так здатись. Вперто торує Здиблений шлях В пошуках злету, Істини, долі. Й схлипів не чує... Та десь в світах Кине монету Жеброму в полі.

Давай забудемо про все - Про те, хто ми у цьому світі, Про небо, землю, сонце, вітер - Хай лиш кохання нас несе... Давай забудемо, що нас Тримають міцно інші пута - Нехай летить душа розкуто На ніжно-пристрасний Парнас... Давай з'єднаєм наші душі, Відкинем тиху ворожбу... Пил забуття вже тче журбу, Й бажання заметіллю душить! Давай - зірвемось у буран, І закружляєм диким смерчем! Минуле і майбутнє - стерто... Й байдужість - то легкий обман. Давай...

Читати далі...

Киплять акації в саду, Тривожить небо птиця, Ховає бджілка у меду Солодкі таємниці. А за туманністю сосни, Де тихо ніч зомліла, Десь у яру шукають сни Свою забуту силу.фото з мережі [Приєднана картинка]

У тій порі, де погляди невинні, Де сонце мов осиротілий птах, Де тихо плачуть ночі горобинні У голубих, по маківки, садах, Де зваблюють бджолу останні квіти, Де зорі небо переходять вбрід, Сідає час, нарешті, відпочити, І мовчки подивляється на світ.[Приєднана картинка]

І скільки б не було в людей скорботи, В усіх народів та в усіх віках Як пошукати – знайдуться істоти, Яким ховатись мило по кутках. Ото сидить із поглядом блудливим, Хапається за серце повсякчас: - Я у батьків один такий красивий, Вони мене родили не для вас! Пощо мені оті шаблі й пістолі, Іржання коней в мареві пожеж? І ваша воля… нащо тая воля? Її собі на хліб не покладеш!

За темнополем спить село, І ніжиться, і мліє, Із неба сонце утекло Шукать далеку мрію. Мовчить лукаво таїна, І річка сяє гола, І у копиці спить луна Отам, за темнополем.[Приєднана картинка]

Чом немає в тобі Сорому? Чом це світ поділивсь Порівну? Чом це очі блищать Зорями? Чом це стали думки Хворими? А праворуч – ріка Стривожена, А ліворуч – глухі Праліси, І не підеш назад – Ходжено, А вперед – у тобі Втопишся.[Приєднана картинка]